Павутинка — пір’їнка

ЗЕРНЯТКО — СЕРДЕЧКО. Вперше первісна людина загорілася жагою пізнання, коли притулила до вуха дозріле яблуко і, легенько хилитаючи ним, почула, як в його всередині калатає зернятко; достоту так і її серце лунко калатало в грудях, коли потрапляла в небезпеку; …людина і яблуко пізнання…

КРАПЛИНКА — СЛЬОЗИНКА. Якось вранці брів через сад високою до пояса травою, вкритою такою густою росою, що здавалося, ніби йду білим плесом, залишаючи за собою темно-зелений слід; з дерев лунко, немов дощ, скрапувала роса, а з кінчиків листочків звисали великі краплини роси. І враз гадалися рясні сльози скривдженої дитини, ображеної жінки і зрадженої дівчини, гіркі сльози; і важка сльоза на обличчі чоловіка, який втратив найдорожчу в житті людину.

ПИЛИНКА — НАМИСТИНКА. Ти неспроможний побачити пилинки, та коли вона потрапляє в око, відразу ж відчуваєш її, бо нагадує про себе пекучим болем. А людське щастя тобі чомусь асоціюється з намистом, яке, на жаль, часто розривається, і тоді підлогою котяться намистинки, падають у шпарки між зсохлими дошками, спиняються в глухих кутах під ліжком та шафами; і кожна намистинка, як солодкий спогад про втрачене щастя, озивається нестерпним болем у серці.

ЛИСТОЧОК — ПЕЛЮСТКА. Як бачу жовте листя, то завжди згадую свого доброго приятеля. Йшов на роботу, а назустріч мама вела в садочок донечку, в повітрі кружляв жовтий кленовий листок, і вона сказала дитині: «Дивись-дивись, як летить листок». У нашому житті, вважає приятель, дуже важливо звернути увагу на порух часу. А ще для мене жовтий листок несе вода за Дунай…

А наш п’ятирічний онук одного ранку з подивом зауважив, як на килим осипалися червоні пелюстки півонії, виклав з них доріжку і захоплено сказав бабусі, щоб ходила по них босими ніжками, щоб їй було приємно, а тоді побіг робити доріжку з пелюсток для своєї мами; «А ми до такого із зятем навіть не додумалися», — сказав я дружині. «Власне, я про це щойно подумала», — відповіла вона. І тут мені згадався її неспокійний сон. Їй приснилася покійна мама. Наче прокинулася від страху й почала ходити кімнатою, але відчула під ногами щось м’яке і бридке. То були білі миші. «Що це могло б означати?» — «Білі миші — це білі дні, які топчемо й марнуємо», — відповів їй з іронією й подумав, а що ж тоді означають чорні миші? Напевно, чорні дні, до яких непомітно прямуємо.

СТЕБЛИНА — ХВИЛИНА. Мою маму, ніби стеблину, зігнуло набік, від чого вона стала ще меншою. Як бідкаємося з цього приводу, то мама відповідає нам: «Якби на мої плечі поставити вас з братом, тоді б я мала свій справжній ріст». А те, що минає безслідно — хвилина.

СНІЖИНКА — ЖАРИНКА. Яке це велике щастя підставляти взимку долоню під пухнаті сніжинки і дивитися, як вони тануть і перетворюються на малюсінькі сльозинки. А яка насолода сидіти восени біля багаття, що кидає до неба жмутки іскор, і намагатися впіймати бодай одну із летючих жаринок. А твій двоюрідний брат так сильно любив дружину, що не хотів її втрачати, відпустити до іншого, і випустив в її груди з рушниці дві смертельні жарини, а тоді перезарядив рушницю, нахилився над холодним жерлом, щоб і самому зустріти жарини смерті. Вже понад двадцять років минуло з того часу, а рана не гоїться («Навіщо це ти зробив, братику?»), паде сніг, але не охолоджує душу.

ПАВУТИНКА — СТЕЖИНА. Якою б широкою і довгою не була ваша дорога, вона рано чи пізно стане такою вузенькою, немов павутинка, яку зможе перервати навіть легкий подув вітру.

ПІР’ЇНКА — ЗІРКА. А людська душа, яка залишає своє тіло, легка, немов пір’їнка; вона тихо піднімається до неба, а в цей час на небі із слабким мерехтінням згасає ще одна зоря чийогось життя.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати