Історія про один долар

Це правдива, а не вигадана історія. Коли я збирався в Америку, мій тато, будучи свято впевненим, що Америка така казково багата країна, що в ній всюди, навіть на дорогах, валяються долари, наполегливо радив мені, хоч ми й сміялися з нього, взяти з собою велику лопату, щоб нею побільше грошей нагребти. Приїхавши в маленьке провінційне містечко, я одразу ж заспокоїв тата, щоб не дуже переймався тим, що не послухався його і не взяв з собою лопати, бо в Америці гроші на дорогах не валяються, і навіть гірше ― я хотів би щось запрацювати, але без офіційного дозволу мені ніхто не хоче дати роботи; і все виглядає на те, що через півроку я повернуся додому усім на посміх не з повними чемоданами, а з порожніми кишенями.

Та Бог зглянувся наді мною. Через три місяці я отримав дозвіл на працю і з шаленим запалом кинувся надолужувати згаяний час. Працював на двох роботах, у всі суботи й неділі, дуже часто в нічні зміни, іноді спав по декілька годин на добу, а праця була такою інтенсивною, немовби я на швидкість, як у війську, розбирав і збирав автомат. Але заробітки в маленькому провінційному містечку були невеликими, і мене брав відчай. Я працював навіть на католицький Великдень. І саме у цей день зі мною трапилася подія, яка надзвичайно вразила мене, і наважуюся стверджувати тепер, ― кардинально змінила мене. У цей день я отримав Божий дарунок.

А було все так. Коли в ресторані швидкої їжі поменшало відвідувачів, я взяв п’ятнадцятихвилинну перерву і сів біля широкого вікна випити гарячої кави з вершками. В ресторані було тепло й затишно, а надворі ― вітряно. Вітер глухо свистів за вікном, мотлошив вершки дерев та котив дорогою довкола ресторану різне сміття: клаптики газет, зіжм’якані паперові торбинки з-під їжі, сухе бадилля… «Знову доведеться підмітати», ― подумав я невесело і рушив до праці, аж раптом побачив, як прямісінько до мене, по заасфальтованій дорозі та через клумбу вітер котить зелену доларову банкноту. Було важко визначити номінал, але мені якось одразу стало весело, що Бог не забув про мене і в далекій Америці й послав мені подарунок на самісінький Великдень. Банкнота виявилась одним доларом, але це мене зовсім не розчарувало, а ще більше розвеселило. Бо раптом у моїй голові виринула думка, що Бог, втомившись слухати мої прохання про допомогу, послав мені долар для того, щоб я придбав за нього лотерею і виграв джек-пот, і до кінця життя був матеріально забезпеченим. Та від цієї думки мене розібрав сміх, адже Бог і гроші ― речі несумісні. Ймовірніше, Бог посилав мені свій знак: Він заспокоював мене, щоб я не надто переймався думками про заробіток, адже гроші ― це ж звичайнісіньке сміття, яке котить дорогою вітер. І я заспокоївся і навіть не пригадую на що витратив той долар, ― чи то на проїзд в міському автобусі, чи доточив до більшої суми, купляючи щось в магазині. Але ні-ні та й озивається лукавий голос: «А шкода, що ти не купив за той долар лотерею, бо на неї неодмінно випав би виграш». Не знаю, можливо і випав би. Але справа в іншому: цей подарований долар навчив мене не надто перейматися грошима і не тремтіти над кожною тяжко заробленою копійкою. Тому після повернення додому, я разом з кращим своїм приятелем Олегом Говдою наважився на справжню авантюру ― вклав кровні у видання антології «Приватна колекція». Та всіх коштів за друк ми не змогли внести, книгу видрукували у кредит, а наш борг склав таку суму, що якби ми з Олегом продали свої помешкання, то їх саме й вистачило б все погасити. Сьогодні наш крок видається мені справжнім божевіллям, та без нього не було б цілої серії книг, котрі виходять у Львові під маркою «Приватна колекція». І на все це вплинув лишень один долар.

Я люблю розповідати цю історію друзям, але дехто з них вважає, що перебільшую вплив одного долара на моє життя. Та ні, заперечую їм, я був би подібним до свого батька, який любить казати, що йому тільки тоді стає добре, як посидить трохи на грошах. А я тепер маю альтернативу: можу посидіти на виданих книгах…

Теги: Америка, долар, Великдень

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати