Сьома закарпатська подорож Гнатюка

Том містить монографію про фольклориста та 46 статей про нього, хоча усього М.Мушинка написав 77 студій про В.Гнатюка, але деякі з них потраплять у наступні томи. Зокрема, третій том буде про І.Панькевича — вчителя самого М.Мушинки. Ще один том буде про русинів Воєводини, де теж ітиметься про В.Гнатюка. Усі тексти про Гнатюка заново пройшли коректуру, яку здійснила Н.Ребрик, то ж усунуто одруківки, що були у першопублікаціях.

Гнатюком автор зацікавився ще в аспірантурі, яку проходив у 1960-х у Києві. Він планував дисертацію про закарпатських заробітчан на зламі століть, але її зарубали. Дивно, бо заробітчансько-пролетарська тематика завжди була найбільш шанованою в радянській історіографії. Проте це були якісь не ті пролетарі: вони переважно розглядали своє перебування у статусі найманих робітників як тимчасове — аби тільки зібрати гроші на шмат землі і повернутися у селянське середовище. А головне — до заокеанської еміграції і особливо до контактів з нею аспіранта в СРСР ставилися зовсім несхвально. То ж затвердили тему про Гнатюка, про якого тоді ще майже не писалося. Через кілька років М.Мушинку проскрибували через дисидентство, звинувачення у поширенні самвидаву, зокрема вивезення на Захід трактату І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. То ж замість дисертації вийшла монографія — і то за кордоном. Автор тим часом працював пастухом у рідному селі, а відтак кочегаром у Пряшеві. І багато писав, нагадуючи тим Г.Сковороду. Після перебудови вже офіційно повернувся до наукового істеблішменту, став академіком НАН України. Зібрання творів його планується у 20 томах. Перші два з них мають 900 і 800 сторінок, наступні академік бачить уже тоншими, але син Олесь у те не дуже вірить, бо в процесі роботи томи все розбухають і розбухають.

Монографія про Гнатюка унікальна за скрупульозністю — на 250 сторінок 1129 посилань, то ж кожний наведений факт задокументовано. Звісно, у тих умовах автор не про все міг писати, то ж пропущено добу ЗУНР та ряд інших моментів, проте наукову діяльність вченого висвітлено максимально детально. Особливо багато про шість фольклорних експедицій Гнатюка на історичне Закарпаття, включаючи Пряшівщину і наших переселенців у сербській Воєводині. У результаті вийшло 6 томів “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”. 2003 р. їх перевидало харківське видавництво “Фоліо” з передмовами М.Мушинки. А по всіх українських регіонах Гнатюк записав 195 казок, 411 байок, 552 легенди, 810 анекдотів, 582 пісень, 322 колядки і щедрівки, 8622 коломийки, 184 гаївок, 258 оповідань про опришків, 1565 оповідань з демонології, 18 описів весілля, 22 описи похорон. Окремо проаналізовано студії Гнатюка у сфері літературознавства і мовознавства. До монографії додано бібліографію Гнатюка на 331 позицію — і це ще без його численних рецензій, які би збільшити число у кілька разів.

Додані до основної монографії статті другого тому суттєво доповнюють її. Саме М.Мушинка розшукав і познайомив між собою розкиданих по світу нащадків Гнатюка. Отже, Гнатюк знову повертається на Закарпаття — цим томом, що поступив до обласної бібліотеки і особистих зібрань учасників презентації.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати