Актриса Ібоя Орос сама зробила інсценівку за щоденниками Ф. Кало, режисував спектакль О. Мельничук, перетворивши драматичну розповідь у справжнє видовище — напружене, динамічне, із постійними несподіваними поворотами. Вистава ішла угорською мовою з синхронним перекладом українською — тирами на екрані.
Вистава про життя-буття мексиканської художниці Фріди Кало (1907 — 1954). від самого дитинства вчилася малювати. Але шестирічною Фріда захворіла на поліомієліт. У вісімнадцять — нове випробування: дерев’яний автобус, на якому вона їхала, врізався у трамвай. Вона постраждала найбільше з усіх пасажирів, переламано було буквально усе. Три місяці була прикута до ліжка. Потім ще гірше — зустріч і шлюб з найвідомішим мексиканським художником-монументалістом Дієго Ріверою. Це була пристрасть, спрямована на максимальне прив’язання партнера до себе і водночас на повне його знищення. Водночас Фріда тріумфально виставляється у найбільших галереях світу, але і здоров’я продовжує вдаватися взнаки.
Актрисі менше ніж за годину вдалося створити незабутній образ однієї з найколоритніших жінок ХХ століття. Це просто-таки фантастична міміка, коли грав кожен м’яз обличчя. Артистка продемонструвала буквально десятки різновидів посмішки — іронічної, здивованої, захопленої, кепкуючої, саркастичної. Не менше було інших виразів обличчя — знов-таки кожне у різних варіаціях. Пластика була просто божевільною. Зобразити кульгаву жінку з численними переломами, проблемами з хребтом, яка при цьому танцює, бігає, б’ється із чоловіком — це треба уміти. З часом забуваєш, що ти у театрі, натомість бачиш перед собою живу Фріду з усіма її мавпячими ужимками, стрибками і піруетами. І при цьому — нестримна фантазія на полотні (кожний глядач отримав листівку з репродукціями найвідоміших картин).
Кожний епізод Фрідиної біографії розкривався через якийсь предмет реквізиту, а їх було на сцені чимало: мольберти, пензлі, фарби, рами і підрамники, газети, різноманітний одяг, різні дерев’яні конструкції. Чи не найяскравіший момент — коли Фріда вирішує докорінно змінити свій імідж і переодягається із чорно-білого вбрання у щось максимально екзотичне, у чому вона і постає перед нами на більшості автопортретів. Оцей перехід від монохромності до різнобарв’я примушує глядацький зал буквально вибухнути від глибини контрасту.
Берегівчани представили захоплююче, справді психоделічне дійство, яке від самого початку заворожило глядачів, втягло їх досередини свого виру, примусило стати співучасниками цієї історії.