Земля-мати

300-сторінкова “Земля” О. Кобилянської (1901) неодноразово інсценізувалася, 1954 р. її екранізовано. Нинішню інсценівку здійснив 2018 р. київський режисер Давид Петросян, який переписав роман у п’єсу, реалізував її на сцені та наситив твір музичним звукорядом. У результаті класику максимально актуалізовано, замість хрестоматійного і навіть дещо архаїчного твору ми отримали щось максимально суголосне нашій тривожній сучасності.

У цьому новому прочитанні кидаються у вічі передусім три моменти. По-перше, відповідно за задуму Кобилянської, центральним залишається хтонічний образ землі-матінки. Його навіть втілено окремою акторкою у яскравому буковинському вбранні. Спершу цю жінку сприймаєш як Кобилянську, але досить швидко розумієш, що це персоніфікація землі. Саме до неї інші персонажі адресують свої пристрасні монологи, вона музично і пластично реагує на всі повороти сюжету. Сцену рясно засипано грунтовою сумішшю, по ходу дії усі герої активно маніпулюють нею.

По-друге, на перший план винесено військову службу Михайла (у Кобилянської це тільки одна із десь десятка сюжетних ліній). У результаті буквально кожна фраза на цю тему набуває гостро-актуального смислу. Недарма після ужгородського показу на сцену піднявся зі свого глядацького крісла військовослужбовець, який гаряче подякував акторам.

По-третє, з кількох десятків персонажів буковинського села залишено тільки шістьох найголовніших: Івоніку і Марію, їхніх синів Михайла і Саву та наречених останніх Анну і Рахіру. Д. Петросян пожертував навіть максимально виграшною детективною інтригою (слідством, у ході якого батьки рятують Саву від тюрми і того відпускають за браком доказів). Безжально відкинуто багато інших цікавих епізодів. І все це заради того, щоб максимально повно і різнопланово показати усю складність взаємин всередині цієї шістки. Ансамбль для втілення режисерського задуму підібрано просто зірковий. Роль батька сімейства, Івоніки, виконує широко знаний за фільмами і серіалами заслужений артист України Віктор Жданов. Під стать йому підібрано й інших виконавців. Всередині цієї шістки продемонстровано попарні взаємини майже кожного з кожним. Для цього режисеру інколи довелося навіть домислювати те, що у романістки міститься між рядків. Особливо “витягнутим” є образ Рахіри, який у Кобилянської найменше окреслений з-поміж цих шести.

О. Кобилянська поклала в основу свого роману реальне убивство 1894 р. у її рідному селі Димка, де був маєток її діда. Але під час перегляду ловиш себе на думці, що подібна історія (у тих чи інших варіаціях) могла статися (і неодноразово ставалася) на українських землях упродовж останніх семи тисячоліть, починаючи від трипільців (вони першими почали обробляти вже не маленькі городики, а цілі поля) і аж до наших днів, теж позначених гучними аграрними аферами і скандалами. Чого вартий хоча би нещодавній вибух гранати на сесії у Керецьках! Франківцям вдалося підняти таку архетипну українську історію до рівня притчі з багатьма біблійними алюзіями. Не сумніваємося, що вистава підштовхне багатьох глядачів перечитати і сам роман, де детальніше розписано те, що у 70-хвилинному спектаклі дано лише лаконічними, але промовистими натяками.

Теги: Кобилянська, п'єса, земля, Петросян

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати