Крізь метафізику снів

Твір містичний за формою. Він і вона щоночі зустрічаються у спільному сні, постійно у тій самій кімнаті, де тільки один стіл з лампою і два стільці. Закохуються там одне в одного. Але хочеться і у реалі. Особливо йому. Та й їй теж. Але двом дуже по-різному. Хочеться, та не можеться. Тому двоє переживають дуже заплутану і драматичну історію, як же їм прорватися назустріч одне одному. Ну у наші часи таке відбувається постійно, коли двоє знайомляться в Інтернеті, а потім намагаються вийти за його рамки. Проте, коли Маркес писав це, соціальних мереж ще не існувало. Отже, він подав нам історію про щось зовсім інше. Про щось таке, з чим далеко не зразу вдається розібратися.

Вона (Марина Чопей) уся така пристрасна, а водночас і прагматична, твердо знає чого хоче і йде до цього напролом, як танк. Типова закарпатська газдинька. Давай не будемо, а якщо будемо, то давай! Здатна легко і невимушено переходити від симпатії до антипатії і назад. Власне, для неї це практично те саме. Інколи інстинкт власниці домінує над усім іншим. Але й емоції б’ють гейзером. Зовсім, як її багатошарова сукня з численними фестонами, рюшами ті іншими бароковими елементами.

Він (Сергій Золотов) більш раціональний, ближчий до світу реальності. Він трохи не від світу того (який уві снах), тяжче вписується до нього. На ньому якісь романтичні шати, які нагадують і плащ Чайльд-Гарольда, і мілітарі-стиль, і трохи навіть одяг блазня. Він опирається чарам партнерки, як тільки може, але і сам не хоче відпускати її. Це десь пародія на чоловічу закоханість, яка завжди лишає йому бодай невеличку лазівку для втечі.

Скупа сценографія і розкішні костюми (художниця Любов Душина) роблять свою справу і врешті-решт остаточно гіпнотизують глядача. Між тим історія іде своїм ходом, і ти вже губишся у здогадах, чим воно все закінчиться. Режисер здійснив титанічні зусилля, щоб надати видовищності цій не надто сценічній історії, про яку простіше написати, ніж зіграти її. Актори постійно у русі, демонструють дивовижі пластики, акробатики, хореографії — вистава для справжніх театральних гурманів. Кінець-кінцем ці двоє знаходять певний статус-кво, який дещо стабілізує їхню ситуацію, хоч і не знати, наскільки це надовго. Річ лишається дуже мерехтливою, хиткою — як сузір’я, що постійно міняться над закоханими.

Після вистави усе побачене довго не відпускає тебе. У результаті тривалих роздумів переконуєшся, що ну ніяк не можуть двоє регулярно бачити один і той самий сон, де вони одне в одного, так би мовити, у гостях. Це може бути хіба що сон когось третього, у якому постійно повторюються два персонажі. Наприклад, сон Автора. Тоді це історія цілком у дусі Маркеса. Авторові постійно сняться двоє, які поступово починають там жити своїм життям, а врешті-решт вони примушують його якось облаштувати своє життя. Хоча це тільки одна із можливих інтерпретацій.

А може бути і багато інших. Наприклад, що це сон персонажа С. Золотова, або ж навпаки персонажу М. Чопей, в якому ті регулрно бачать чи то вигаданого, чи то реального партнера. Зрештою, кожен з глдяачів може самостійно обрати собі одну з доброго десятку можливих тут інтерпретацій. Бо наші сни, на те і сни, що вони примхливі, там стає можливим значно більше, ніж у світі навколо нас. Насамкінець згадується діалог з останньої книжки про Гаррі Поттера, де той питається у професора Дамблдора, чи це все відбувається насправді, чи тільки у його голові. “Звичайно, це все у твоїй голові, але чому ж воно не насправді?!” — відповідає той. Так і тут. Актори створили і показали нам захоплюючу історію, балансуючи на межі між паралельними світами. Їхня історія відчутно різниться і від того, що писала Малінина, і тим більше від написаного Маркесом. Це вже суто закарпатська історія про пошуки кохання нинішньою нашою молоддю.

Теги: прем’єра, вистава, Душин, п’єса, Малінина, Маркес

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати