Життя як танго

Перед глядачем проходить історія п’яти жінок різного віку, яким суджено спільно мешкати. Кожна має сукню іншого кольору — звідси і назва твору. Одна з них (чорна) — українка, яка під час Другої світової війни потрапила до німецького концтабору, а по війні оселилася у Франції, де пережила багато пригод. Тепер її дівоча пам’ять давно перейшла у старечий маразм, проте вона досі зберегла жіночність, бажання подобатись і бути у центрі уваги. Інколи здається, що чотири її молодші співмешканки — це її власні іпостасі, чотири часові зрізи її попереднього життя, коли вона поступово стає все більш жорсткою і роздратованою. Героїня явно намагається розібратися у самій собі і своїй долі, але її чи то сусідки, чи то спогади постійно плутаються під ногами і не дають дійти до чогось певного.

Артистки продемонстрували неймовірний ансамбль, показавши ледь не усі відтінки жіночої вдачі. Кожна з них — яскрава індивідуальність, причому вони настільки не схожі між собою, що диву даєшся, яка оказія могла їх зібрати під одним дахом. Кожна прилетіла з іншої планети не у своїй тарілці. Кожна — загадка, причому не тільки для інших, а й для самої себе. Кожна принципово несумісна ні з якою іншою, але вони якось примудряються уживатися разом.

Драматургу якось вдалося поєднати в одному творі елементи різних жанрів — від античної трагедії до театру абсурду. Це дало змогу режисерці і актрисам показати найрізноманітніші аспекти жіночого життя-буття. Усе це супроводжується вишуканою сценографією, музикою і грою світла. Про сукні взагалі мовчимо. У результаті вийшов справжній десерт для театральних гурманів.

Якщо присутності чоловіків жінки демонструють чудеса вигадливості, то залишившись у власній компанії вони стають самим собою, жорстокими, як природний відбір. Вони то об’єднуються проти головної героїні, то починають запекло конкурувати за її увагу, то ще азартніше інтригують одна проти одної. Вони постійно ставлять запитання, але при цьому вимагають не відповіді, а уваги до себе. Коли слів вже не вистачає, вони починають танцювати. Танго — чи не найбільш драматичні епізоди усього спектаклю. Одне з них виконує навіть головна героїня (це подається як спогад про її далеку молодість).

З кожною хвилиною збагнути героїнь усе важче і важче. І от коли вже зовсім перестаєш їх розуміти, твір несподівано завершується, залишаючи міцний присмак загадки, якою і є кожна жінка.

Теги: прем'єра, спектакль, п'єса. Берец, Ар'є

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати