Між двома світами

Це найсвіжіша робота буковинців, прем’єра у Чернівцях сталася  місяць тому. Спектакль-діалог  справді зірковий: дві його ролі виконують  народна артистка України Тамари Артеменко-Кільчицька та її дочка Ольга Кільчицька-Дудка.

Так сталося, що перші свої книжки (поетичні) Марія Василівна Матіос видала в ужгородському видавництві «Карпати” (тоді воно обслуговувало три карпатські області), відтоді письменниця неодноразово бувала у нашому краї на різних літературних імпрезах, виступала перед нашими читачами. Її рідна Буковина багато в чому нагадує Закарпаття. Як відзначив директор мукачівського театру і президент фестивалю Ю.Глеба, розмови героїнь нагадали йому багато чого з власного його дитинства, подібна історія цілком могла статися і по цей бік Карпат.

Дія твору відбувається за радянської доби (згадується дротовий телефон та антицерковні виступи дружини голови сільради), але сюжет максимально архаїчний, якому може бути і тисячу років. Найстаріша мешканка села Юстина готується до переходу у кращі світи й інструктує на цей випадок свою сусідку Віру, до якої ставиться по-материнськи, хоч і має власних чотирьох синів і трьох дочок, але ті традиційно далеко, а ця тут, під боком. Дечим ця фабула перегукується з твором І.Чендея «Іванові журавлі”, де майстер Іван Каламар теж готується до смерті. Деякі привіти передає М.Гоголь.  

У містичній драмі, як визначив цей жанр режисер, справді багато езотеричного.  Фактично на наших очах відбувається ініціація – посвячення дівчини у дорослі (наприкінці вона навіть отримує старечий одяг від Устини) – через знайомство із поховальною обрядовістю, пропускання її через власну душу.  

Гра Т.Кільчицької неперевершена. Здається, що перед тобою справді убілена досвідом сільська бабуся, такий собі жіночий варіант діда-всевіда. Це один з найкращих, найпереконливіших жіночих образів сучасного українського театру. в одному образі актриса поєднала усі типові риси міфологічно-фольклорних персонажів України. За якісь 75 хвилин вона демонструє і строгість, і ніжність, розгубленість, владність, скнарість і щедрість, добродушність і гостру критичність, але постійно лишається собі на умі. це оте покоління жінок,  що бунтувало проти колгоспної системи, частину їх було винищено, але ті, хто вижив, як Устина, стали справжніми термінаторами. Покоління з безцінним життєвим досвідом, яке вже відходить у минуле, тим важливішим зафіксувати його ментальність і передати нащадкам. Автору цих рядків героїня нагадує його колишніх суворих вчительок, до яких нібито і не підступися, але в душі вони виявлялися напрочуд добрими і навіть вразливими.   

Віра блискуче підігрує основній партії, змінюється буквально на очах, час від часу вона промовляє одну-іншу з Десяти заповідей, і сцена видозмінюється. Оформлена буковинськими орнаментами (червоні ружі на чорному тлі) сценографія ще більше навіває інфернальні настрої.

В цілому твір завершується ефектом катарсису – просвітлення в результаті трагедії. виходиш з легкою душею, доторкнувшись до чогось справжнього, правічного, глибинного.   

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати