Море, небо, він, вона

У приморському місті, де ловлять кефаль, носять тільняшки і здають кімнати курортникам, зустрічаються двоє. Не знати, чи цвітуть там сакури, але історія цілком сакурова. Таке могло відбуватися і в Йокогамі, і в Ужгороді. Маша приїхала до бабусі з воронезького села. Валера – місцевий ідеаліст. Перед глядачем проходять усі фази підліткового кохання. Драматург делікатно веде своїх персонажів лезом бритви, вони постійно балансують між льодом і полум’ям, прагматизмом й ідеалізмом. Вони постійно на грані розриву, а в результаті усе більше зближуються, ніби з ними працює відомий реквізит фокусника – ножиці, які не ріжуть, а склеюють папір.   

Він і вона відкривають одне одного – “наугад, как ночью, по тайге”. Справжні космонавти-дослідники. Ініціатива з її боку, хоча згодом виявляється, що не тільки з її. Образ риболовлі наскрізний у спектаклі. Обоє закидають гачки і переживають весь спектр рибальських емоцій. Дитинство десь і рятує їх: дорослі давно би вже розбіглися по закутках мовчки страждати, а ці – ні.

Хоча на сцені тільки двоє, вони оповідями про своє численне оточення створюють враження величезного галасливого міста, такої собі рукавички, куди напхано всякої тварі по парі, але все одно ще лишається трохи місця.  

Маша нагадує Пеппі Довгупанчоху. Це згусток плазми, яка іскрить на всі боки, палить, провокує, мертвого підніме. Там грає все – міміка, жестикуляція, хрипкуватий голос, шалені очі, навіть зачіска. Це якийсь трансформер, котрий щомиті змінює конфігурацію. Проте за зовнішньою ескападою – надзвичайна вразливість і самотність. Вона як зайчик, що від безвиході кидається на хижака. 

Натомість Валера інтроверт. “Тихушник”. Чорна скринька, всередині котрої нуртують якісь складні процеси, але назовні – максимально скупі реакції. Водночас дуже магнетичний, втілення стабільності і надійності. Він виклик для Маші. Виглядає як хуліган, хоча в душі повна протилежність. Оця суперечність довго не відпускає глядача, примушує все пильніше придивлятися до героя.   

Дивишся на все те, як на футбольний матч, тільки тут правил значно більше, вони складніші, а результат ще більш не прогнозований. Ледь не кричиш “гол!” чи “штанга!” Маша постійно наче шарудить палицею по тліючих вуглинах, аби вогнище розгорілося. Інша би махнула рукою, але ця запекла. Із тих, кому легше сказати “так”, ніж переконати, що “ні” це справді “ні”. Візьме своє, де би воно не лежало, втягне до власного силового поля.

Двоє підлітків змінюють одне одного. Праведний хлопець стає трохи менш занудним і динамічнішим. “Погана дівчинка” теж багато чого переосмислює. Такий собі літній семестр з напруженими лабораторними, заліками і роботою над помилками. Додаткова тема спектаклю – гроші і залежність чи незалежність від них. На цьому – добра половина усіх жартів. Волелюбність, віра в силу науки,  віра в людей – усе це поступово переходить від нього до неї.

Спектакль про підліткову психологію і відкритість, коли попереду значно більше, ніж позаду. Над героями постійно височезне небо. В одній з останніх сцен вони навіть демонстративно акцентують це, лізучи на дах. 

Вистава дуже добра. Попри те, що нічого фантастичного не відбувається, сприймається як казка. Для старшого глядача це мандрівка у власну юність, для молодшого – можливість зрозуміти добу, коли сформувалися його батьки, як у С.Крилова: “Так соединились детские сердца, так узнала мама моего отца”.   

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати