Анти-кіллер

У рамках фестивалю “Етно-Діа-Сфера” Коломийський академічний обласний драмтеатр ім. І.Озаркевича показав у Мукачеві виставу Андрія Луценка “Контракт, або Кіллер та Зануда” за п’єсою Франсіса Вебера.

Анти-кіллер

Спектакль належить до класичного вже жанру “комедія положень всередині готельного номеру”, де дилетант перемагає професіонала. Правда, тут цей дилетант  добрячий зануда, але романтик. Таке непоєднуване зазвичай “два в одному” і розкручує сюжетну пружинку – динамічно, але поступово, то ж сценічне дійство триває майже дві години, доводячи поступово глядача до кольок в животі. 

Хоча все це відбувається у Франції в добу, коли ще дзвонили зі стаціонарних телефонів, а просування товарів здійснював не Інтернет, а комівояжер, проте вся  історія, як той казав, настільки “немного по-дебильному написана”, що постійно виникають асоціації з сучасною Україною, з тим театром абсурду, який вирує навколо нас сьогодні, де поліція не здатна просунутися у розкриття вбивства Павла Шеремета (слідчих обходять журналісти), де охорона здоров’я  не піддається жодному реформуванню, перемелюючи у своїх мафіозних жорнах вже не одного міністра, де комунальна сфера – це суцільна катастрофа, а наш ненав’язливий сервіс здатен будь-кого довести до божевілля. Вистава нібито й не про це, але куди подінешся від непроханих думок!

Комедія положень як жанр не дає особливого простору для акторів і режисерської фантазії. Це ближче до шоу і клоунади, ніж до сучасного театру. Клоунада надзвичайно весела, у залі практично не стихав сміх. Коли у класичному циркові два клоуни, то тут маємо цілих шість ролей – шість функцій, покликаних кожна по-своєму лоскотати глядача і довести його почуття комічного до піку.

Кіллер (А.Філімонов) – таке собі уособлення раціоналізму, заточеного до крайнього автоматизму і цинізму. Зарозумілість завжди карається у народних казках і французьких фарсах (на жаль, тільки у них). Цього персонажа на сцені поступово роздягають, себто розвінчують догола. 

Луїза (О.Гладирук) формально є пружиною, навколо якої все закрутилося. Нібито можна було би і не виводити її на сцену, але вона таки вдало розбавляє собою по-суворому збочену чоловічу компанію і додає усьому дійству свого шарму. Костюм наїзниці повинен навіть найбільш наївним продемонструвати її істинне ставлення до чоловіків. Хоча іншого ставлення ті п’ятеро просто і не заслуговують. Нарешті, вона просто шалено красива, що додатково виправдовує її появу. 

Готельний гарсон (В.Гелецький) – чортик з табакерки. Він з’являється у найбільш провисаючих місцях сюжету, аби скріпити усе докупи і видати чергову порцію жартів. Додатково “тролить” кіллера, розігріває його для основних знущань з боку Зануди.

Приблизно ту саму функцію виконує лікар-психіатр Вольф. Французька драматургія дала сотні образів лікаря-пройдисвіта, цей з тої самої когорти. Але крім того, що він додаткова зброя Провидіння проти вбивці, усі персонажі знущаються ще й самого Вольфа. Навіть асистент кіллера (І.Воробйов), хоч і грає на його боці, але так незграбно, що краще би той був один. Це ніби апарат при наших “геніальних” міністрах.

Зануда (Р.Мардарій) – гримуча суміш закоханого П’єро, Іванка-дурника і неусвідомленого знаряддя Провидіння. Костюм – казна-що і збоку бантик (галстук). Тут усе, чим багата розбурхана чоловіча натура: ілюзії переходять у маніакальні стани, суїцидні настрої змінюються нездоланним життєлюбством, кохання до жінки витісняється чоловічою дружбою, рішучість іти напролом геть заблоковує раціональну сферу, навіть відключає її. Актор демонструє справжнє божевілля, тобто перебування у волі Бога. Його несе, як тріску у вирові, крутить на всі боки, але в результаті виносить саме туди, куди і потребує стан речей. Досить вдала суто театральна метафора – вічно напіврозкритий чемодан, з якого стирчить усе, що тільки можна, перемішане у повному хаосі. Краще про внутрішній світ героя не скажеш. Вийшли такі собі веселі картинки з підручника психології у гоблінському  перекладі. І оцей Давид таки перемагає Голіафа. 

У репертуарі Коломийського театру вистава вже понад три роки, тому  усе обкатано до дрібниць, актори притерлися одне до одного, грають десь уже на автопілоті. У їхній інтерпретації п’єса перетворюється на притчу про п’ять колобків, яких обманула лисичка-сестричка. 

25 травня 2017р.

Теги: