1001 панда

Одна з найбільших загадок людини – як у процесі еволюції виникло і закріпилося кохання.  Для чого воно у нашій і без того перевантаженій системі? Адже і створення сім’ї, і заведення дітей і просто переживання щастя спокійно відбувається і без цього. Ба більше – кохання часто цьому усьому категорично перешкоджає.  Проте воно чомусь є, багато здатностей людина розгубила, а от цю – і рада би, але поки не вдається.  Драматург дає оригінальну і по-своєму переконливу версію цієї загадки. Режисер вивертає цю версію на свій копил. Хоча відповідь все одно ілюзорна, але більшість глядачів виходило з зали із видовженими обличчями.

Вистава – про взаємодію чоловічого і жіночого. Панди, очевидно, є перш за все відсилкою до Китаю, який у європейців зразу асоціюється з емблемою  Інь-Ян – цього графічного римування жіночого і чоловічого.  Франкфурт – найбільше місто Німеччини. Фурт німецькою означає річковий поріг, брід. Тобто щось таке, що сповільнює вільну течію, робить перепону рухові по воді, але для пішоходів, навпаки, уможливлює рух.  Саксофон – типовий для джазу, який тримається на імпровізаціях. Якщо скласти усе це докупи (як у телевікторині з форту Буайяр), то виходить  що п’єсу написано як імпровізацію про чоловіка і жінку, що то переривається, то знову починає розвиватися.  Режисер обрав свою назву, яка викликає асоціації уже з арабськими казками 1001 ночі.  Там був хепі-енд, тут навіть тяжко якось визначити категорію фіналу.   

Вистава уся побудована на символах – як у театрі М.Метерлінка.   Їх можна розглядати цілу годину, поки триває дійство. Земля, вода і вогонь – як у “П’ятому елементі”.  Дві праски  страшенно схожі на клеми дефібрилятора (у виставі взагалі багато про смерть, порубіжні стани між нею і життям, пресловутий “сяючий довгий коридор”  тощо).  Одяг, меблі, телефон з автовідповідачем, радіо, що самовільно вмикається і вимикається.  Ключ від квартири виявляється ключем від підвалу (у Юнга підземелля символізує той сектор нашої пам’яті, що зберігає наші негативні спогади, переважно ображеності ). 

Усю сценографію витримано у трьох барвах – чорна і біла (панди!) та ще зрідка червона. Саме цими трьома кольорами найчастіше розписували посуд різні культури бронзового віку. А відтак вони набули численних символічних значень у наших сучасників.

Але найбільше символів пов’язано з акторами. Він (Михайло Фіщенко) такий собі Адам, що за дев’ять ночей повторює всю історію людства. Його зміни переважно внутрішні – від цілковитого дитяти природи до великої печалі, яка водночас парадоксально є і найбільшою радістю.  

Вона (Ольга Армасар) демонструє, що жінка – це передусім різноманіття.  Дев’ять виходів у дев’яти дуже різних вбраннях, але головне – у дев’яти геть несхожих образах.  Саме вона приносить із собою чи витягає із загашників більшість символів, починаючи від класичного яблука і до сучасних іграшок-світлячків.

Практично щохвилини на сцені з’являється якийсь виклик глядацькій допитливості, інтелектові, асоціативній фантазії. Такий собі кубик Рубіка. Але можна і просто відключитися та спостерігати за двома акторами – вони викладаються на повну, демонструючи невичерпні можливості пластики, міміки, голосу. Це вистава-медитація, яку можна переглядати нескінченну кількість разів, щоразу відкриваючи у ній щось нове, не побачене минулого разу.    

Теги: панда

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати