Літній Ерделі

Жанр біографічного серіалу активно освоєний російським телебаченням. За останнє десятиліття ми побачили телефільмові версії життя не тільки всіх першорядних діячів радянської історії (включаючи їхніх синів і дочок), а й багатьох другорядних і навіть деяких третьорядних (як-от першої радянської королеви подіуму). Українські екран і сцена поки значно відстають. Закарпаття на загальнодержавному тлі виглядає  ще не найгірше. Маємо на увазі, виставу за п’єсою І.Козака «Судний час” (про А.Волошина), кілька короткометражних біографічних фільмів Д.Кешелі, кінофільм про І.Фірцака. І от тепер – про А.Ерделі.  

Автор спробував показати живописця через його любовні історії. Тих романів було багато. Багато плюс один. Багато – із жінками. Один – із мистецтвом. О.Гаврош показує у п’єсі з усіх цих історій три плюс одну. Це, зокрема, Лілет (Мюнхен-1924), Женев’єва  (Гаржілес-1929) і Розі (Ужгород).

У романі Д.Лондона «Гамівна сорочка. Коли боги сміються” є такі слова: «Інколи мені здається, що історія чоловіка – це історія його кохання до жінки. І все моє минуле, про яке я пишу зараз – це згадка про моє кохання до жінки. Завжди, всі десятки тисяч моїх життів, в усіх моїх іпостасях я кохав її”. Правда, головний персонаж, що виголошує це, явно не в собі (під кінець твору він взагалі – класичний божевільний). Сам романіст ставився до цих слів з відчутної іронією, хоча часто їх сприймають за чисту монету.

О.Гаврош дивиться на життя А.Ерделі саме через призму процитованих слів (чи якихось подібних афоризмів – варіантів є дуже багато). Зрозуміло, поза сторінками п’єси лишилося дуже багато із того, що сам А.Ерделі вважав важливим для себе. Назва його власного автобіографічного роману “ІMEN” розшифровується як абревіатура з угорської мови так: Бог, Кохання, Мистецтво і Нескінченність. Саме у такому порядку.

Драматург зосередився на одному елементі з цієї четвірки і спробував показати через нього усе інше. Цим даний твір цікавий. Кожний побачить у ньому щось своє. Справді, тяжко однозначно сказати, про що дана п’єса. Про неможливість щастя на землі? Про те, що гарне літо – тільки десь там, за межею? Про недосяжність ідеалу, котрий упродовж років змінює багато личин, а під кінець життя все одно витікає, як вода крізь пальці? Про типову для багатьох чоловіків еволюцію їхньої емоційної сфери від романтизму через реалізм у відвертий натуралізм? Що всяка людина – це передусім її пам'ять: поки є що згадувати, існує й людина, а як тільки пам'ять згасає – наближається смерть?  Про те, що модерний художник не вписується у патріархальне суспільство, є чужим на його святі життя, мусить бодай підсвідомо мімікрувати, підлаштовуватися під його реалії? Про те, що кохання не минають, що кожне нове захоплення – це реінкарнація минулих почуттів? Можливі ще десятки інтерпретацій.

Автор вивів на авансцену художника-імпресіоніста. Емоційні сплески тяжко надаються до раціоналістичного тлумачення. Твір про поразку, перемогу чи щось третє? Кожен сам вирішить це для себе.

Найближчої неділі п’єсу буде поставлено на сцені Закарпатського муздрамтеатру.  Всяка вистава суттєво відрізняється від своєї літературної першооснови. Цікаво буде познайомитися, що свого побачили у п’єсі режисер, актори, художник та інші майстри сцени. Принаймні, афіша до вистави дуже оригінальна – репліка з відомого автопортрета, але без голови – самий тулуб із руками. Мовляв, сам маестро, його душа  лишаються невловимими для нашого сприйняття. Ми можемо відчути максимум якісь зовнішні його атрибути, а свою сокровенну загадку він назавжди збереже недоторканою. Сподіваємось, що це далеко не єдина театральна знахідка майбутньої прем’єри.  

Теги: Олександр Гаврош, Ерделі, п'єса, театр

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати