Людвику Шимону – 80

Хоч і написана академічним стилем, книжка читається як захоплюючий автобіографічний роман – настільки вона насичена різноманітними житейськими поворотами, часто-густо несподіваними, а то й драматичними, а головне – безперервною роботою. Чого там більше – везіння чи впертості і запрограмованості, типової для self-made-man? Тільки дочитавши до кінця, розумієш, що ці дві категорії діалектично зв’язані між собою: дарунки долі сиплються лише на того, хто затято (одне з улюблених слів мемуариста) працює над собою.

Людвик Людвикович народився 1934 р. у Нересниці на Тячівщині. Батько, теж Лайош Лайошович (прожив 79, то ж у фізика добрі гени і всі шанси розміняти з часом сотню) працював спершу на приватній вузькоколійці Тересва – Усть-Чорна, а потім перейшов на державну залізницю. Мати Катерина Штерцел (прожила 87) походила з родини швабів – лісорубів і бокорашів, де було аж 16 дітей. На трьох дітей отримувала державну допомогу, що майже рівнялася з платнею залізничника. А що у Нересниці тоді не було церкви, хлопчика охрестили у сусідньому Тернові, яке далі і фігурувало у багатьох біографіях як його місце народження.

            З 1952 р. життя пов’язане з університетом, то ж знав усіх його ректорів, за винятком найпершого С.Добоша. після випуску 1957 р. пройшов геть усі щаблі від лаборанта до професора. 1966 р. – кандидатська в московському Інституті ім. Лебедєва. 1985 р. – докторська (головував на захисті один з винахідників лазера, Нобелівський лауреат М.Басов). 26 років років (1982-2008) завідувач кафедри квантової електроніки і керівник Проблемної лабораторії фізичної електроніки. 16 років (1988-2004) декан, відкрив дві нові спеціальності. Але найголовніше відкриття – його вихованець В.Сливка, якому судилося стати наразі наймасштабнішим ректором нашого університету.

А ще з 1961 р. 496 наукових публікацій (с.115-167), в окремі роки – понад сорок робіт. З них 224 статті та окремі видання, 223 тези доповідей у матеріалах наукових конференцій, 12 навчальних посібників (усього ж 30 праць з методики та історії фізики). Має 37 документів на винаходи. В тому числі є авторська (одноосібна) монографія “Эффективные сечения возбуждения и ионизации атомов редкоземельных элементов” (М., 1994). Справді, збуджує!    

Підготував 12 кандидатів (в т.ч. двох іноземців) і 4 доктори наук (с.113-114). 32 державні, громадські і міжнародні відзнаки (в тому числі орден “За заслуги”, медалі, дипломи, почесні звання), це не рахуючи численних грамот від ректорів і деканів (с.74-75).

З дружиною Лідією Олександрівною з серпня 1957 р. Син-лікар і донька-хімік, троє онуків і внучок, троє правнуків. Вдома по вул. О.Павловича користується власноруч змайстрованими міні-трактором з плугом, зварювальним апаратом, циркуляркою та іншими інструментами по металу і дереву.

Спогади містять море дорогоцінних деталей про життя у передвоєнному, воєнному та повоєнному Закарпатті. Багато про що автор цих рядків, який нібито давно в темі, дізнався уперше. Також подається жива (тільки ледь-ледь причесана) історія університету і особливо фізфаку.  

А скільки ще лишилося між рядками! Нещодавно на презентації книжки О.Гавроша “У пошуках Івана Сили” довелося слухати унікальні усні спомини фізика про цього атлета. Скільки ще подібних коштовних подробиць тримає пам’ять! Певно сотні, якщо не тисячі?! Їх теж треба викласти на папері, як тільки мине ювілейна круговерть. 

Книжка починається словами “Коли людина...”, закінчується цитатою із Т.Шевченка і сентенцією “на все воля Божа!” Символічно – від людського до небесного, по висхідній, як і життя цього подвижника науки і освіти.

Теги: Шимон

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати