15 миттєвостей весни

Це перший приклад, коли закарпатська газета випускає нарис власної історії. Раніше щось подібне мали тільки “Закарпатська правда” (“Як жила, боролася і вмирала Закарпатська правда”, 2005) та “Фест”, випустивши дайджест своїх найцікавіших інтерв’ю  “Чим серце наповнене, те говорять уста” (1997).

Нова книжка містить насамперед 8 статей, присвячених попереднім річницям газети, де викладено усю її історію – так би мовити, від старого Володимира до нинішнього (від ректора Сливки до Смоланки).            За цей час газета стала не тільки хронікером вузівського життя-буття, а й його творцем. Далі іде 14 коротких спогадів викладачів, випускників і студентів, що в різний час робили газету. Відтак подано 15 найкращих студентських публікацій – по одній за кожній рік. Це справді невеличкі шедеври у жанрі

Далеко не кожна закарпатська газета витримала такий зовсім недитячий термін існування. Та що там газети! Далеко не всяке людське почуття витримує стільки. Як співається у шансоні: “Если три, четыре, пять – будет просто справиться, ну а если три по пять – то прощай, красавица!” Виданню же саме три по п’ять. Воно нагадує загальний вагон, де на кожній станції публіка трохи оновлюється. Тричі уже цей склад оновився повністю. Але провідник там незмінний. І забезпечує  він пасажирів не тільки чаєм, а й значно важливішим – житейським досвідом, розумінням того, як видити на цій журналістській залізниці довжиною у ціле життя. Або ж як безболісно зіскочити з неї. Коли треба смикати за стоп-кран, а коли, навпаки, підкидати вугілля у топку. Як уникати небажаних обіймів і заводити необхідні знайомства з кандидатами на інтерв’ю. Як розкидати каміння і збирати його. 

Володимир Тарасюк – справжній домовик-вагонний. Пам’ятаєте, був такий представник сучасної демонології у фільмі “Чародії”? Є різні типи газетних редакторів. Нам доводилося мати справу десь із п’ятьма-шістьма категоріями. Цей – класичний взірець граючого тренера. Особисто світиться тільки на найбільш небезпечних ділянках, а на всі інші просуває своїх підопічних: хай заробляють очки, репутацію, роблять собі ім’я, набивають гулі і набувають імунітету проти них. Хай усе найсмачніше – їм. Справжній педагог, що розчиняється у власних вихованцях. Матінка Кураж, що виховує своїх дітей на поталу різним-усяким командам, до яких вони потім примкнуть. Далі ці  діти нещадно гризтимуться між собою, багато хто просто не витримає цієї нескінченної війни невідомо з ким і навіщо, але  спогад про те, що усі вони колись вилетіли з одного гнізда, інколи зринає у їхній свідомості.

Понад половину книжки займає повна і детальна бібліографія газети. Розписано 157 номерів, останній – за 26 грудня 2013 р. (відтоді ще вийшло з десяток цьогорічних номерів). У середньому – близько сорока матеріалів різних жанрів на одне число. У кількох випусках їх кількість сягнула аж 48. Тобто у цілому виходить близько 6000.  Автори – кількасот студентів (переважна більшість журналістів, що навчалася у ті роки, але також і окремі представники інших факультетів), десятки викладачів. Серед останніх є справжні трудоголіки, що працювали на кожний номер без винятку, особливо у перші роки, поки студентська команда ще не набрала обертів.

Наприкінці подається короткий фотолітопис, корпоративна пісенька (на мотив “Команды молодости нашей”) і корпоративний гумор.

Видання власної біографії – завжди іспит на зрілість, ініціація при переході від юності до дорослості. А також певне зобов’язання на майбутнє. Не може же воно тепер буди блідішим, за те, що зафіксовано у даній книжці.

Теги: Тарасюк, журналістика

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати