Пролонгований вандалізм

Достатньо згадати прісної пам’яті “зачищений” проспект та споруджений на залишках дерев жахливий перформанс арт-галереї – коли свіжоспилені і ще живі, з зеленими гілками пні-стовбури знищених дерев, стали постаментами вгвинчених у деревину металевих конструкцій сумнівної естетичної вартості. Подібне дикунство та ставлення до живого у центрі європейського міста викликало справедливе обурення мешканців та слуговало і слугує відмінною демонстраційною карткою культури та європейськості міста в очах численних гостів з-за кордону, де подібне взагалі не піддається розумінню та викликає закономірну зневагу до суспільства, в якому допустимі такі прояви.

І ось новий активний та безкомпромісний виток боротьби, черговий акт дикунства у центрі Європи: одразу не кількох вулицях – Гагаріна, Л. Толстого, Собранецькій –ведеться жорстке коронуваня останніх великих дерев міста, ще укритих зеленим листям. Цікаво, якими довідниками, мотивами чи методичними розробками послугувалися “високовчені” та, певно, все ж адекватні ініціатори заходу, розпоряджаючись щодо тотального обрізування із повним видаленням крони та скелетних гілок дерев, що знаходяться у стадії активної вегетації. Тим більше, коли дерева ослаблені багатомісячною відсутністю опадів і тривалою аномальною спекою. Всі керівництва та підручники з садівництва та зеленого будівництва як аксіому вказують на виконання операцій сильної обрізки, з видаленням скелетних гілок та крони, виключно в період вегетаційного спокою –  до розпускання бруньок або ж після скидання листя (пізня осінь-рання весна). Адже жорсткі операції з видалення скелетних гілок у вегетаційний період ведуть до ослаблення та загибелі дерев.

Та чи не головне в цьому контексті питання – питання загалом доцільності практики всезагального коронування дерев у місті, аргументоване начебто небезпекою від падаючих гілок і дерев. За цією логікою, у розвинутих країнах Європи, Північної Америки, країнах, де життя представляє найвищу цінність, у містах уздовж вулиць вже не повинно було б залишитися жодного великого дерева. Втім, реальність – цілковито протилежна: міста розвинутих країн переважно чудово озеленені, а великі дерева є обов’язковою органічною частиною архітектурних ансамблів. 

Тож чим зумовлена вже стала для міст Закарпаття, без перебільшення, злочинна практика  тотального коронування дерев без врахування віку, породи, функціонального стану зелених насаджень?  Бо ж чимало велетнів, унаслідок обрізки до самого стовбуру, часто не витримували нанесених понівечень і гинули.  Чи понесена, хоча б одноразово, відповідальність з наступним покаранням за втрачені таким чином сотні унікальних, повністю здорових дерев? Чи були вжиті заходи щодо тих, хто допустив знищення насаджень? Чи була зкоректована або переглянута практика подібного «догляду» за деревами, якщо вона веде до вибіркової загибелі останніх? Питання численні і всі – риторичні… 

А варто ж ще і пам’ятати, що великі дерева в містах, окрім непересічної естетичної, ландшафтної цінності мають неоціненне функціональне значення. По-перше, навіть школярам відомо: зелена маса дерев активно вбирає продукований містом вуглекислий газ та збагачує навколишнє середовище киснем. По-друге, дерева адсорбують на поверхні листків кіптяву, тверді викиди газів (чим більше дерево – тим більше листкової маси і тим більші об’єми адсорбції), що архіважливо у загазованому урбанізованому просторі такого міста як Ужгород, який, за статистикою останніх років, увійшов до списку лідерів за показниками забруднення повітря. Листя дерев приймає на себе з повітря тонни шкідливих речовин з викидів, які мали б осісти на вулиці, будинки, одежу та, найгірше – у легенях городян. Важливо, що восени листя із накопиченою за сезон кіптявою опадають та утилізуються і, таким чином, хоча б частково, переводять в грунт суміш кіптяви вихлопних газів і диму (до речі, саме тому у жодному разі не можна палити сухе листя у містах, адже при цьому в атмосферу знову, але вже у концентрованому вигляді, виділяються отруйні сполуки, ввібрані листям за сезон). Зазначимо також, що особливо пропагована нині практика посадки завезених із закордонних розсадників дорогих невеликих декоративних дерев із густою фігурною кроною (піраміда, куля) майже не виконує функцію адсорбції з повітря шкідливих речовин, оскільки в густій кроні листкова маса зконцентрована виключно по периферії крони – її «нутро», через непомірне загущення, майже позбавлене листків.  Тоді як великі дерева густо вкриті листям, зелена маса яких, завдяки листковій мозаїці, формує багаторівневі ансамблі живих фільтрів та поглиначів вуглекислого газу. 

Не можна оминути ще одну дуже важливу, а в нашому випадку – неоціненну функцію великих дерев, значення якої в умовах глобального потепління щороку зростає. Це – функція тіні, функція притінення. Саме великі дерева дають ту жадану прохолоду в чимдалі спекотніші літні місяці. Жоден намет, жоден дах не здатний так послабити термічний вплив пекучого літнього сонця, як листя живого дерева. Чи не тому вже сьогодні дуже часто можна спостерігати влітку, як жителі міста в очікуванні скопичуються під кронами ще існуючих великих дерев, де можна заховатись від палючих променів. Притінені деревами, майже зовсім не розігріваються і стіни будинків, у таких будівлях легше зберігати прохолоду. Знову таки, навіть фінансово, зелене притінення при захисті від спеки обходиться чи не найдешевше, ба – й безкоштовно у порівнянні з захисними тентами, наметами або кондиціонерами. Тут варто врахувати, що Ужгород – місто південного типу і захист від спекотного сонячного впливу є однією із важливих складових формування комфортного для проживання урбопростору. 

Очевидно, не маючи чіткої програми озеленення території міста, що базується, у першу чергу, на даних інвентаризації існуючих зелених насаджень, не слід необдумано втручатися у побудований десятиліттями, хай навіть з певними помилками, ансамбль зелених насаджень. Тим більше, що значна частина їх, у першу чергу – великі вікові дерева –  посаджені ще минулими генераціями містобудівників, коли будь-яким практично втілюваним крокам передували розрахунок, планування та здоровий глузд.

І, насамкінець, варто пам’ятати: нині вегетуючі дерева, які нещадно і безглуздо обрізають, мають не менше півсотні років – саме стільки часу необхідно, аби дерево виросло й виконувало свої корисні для міста функції. В умовах останніх посушливих років ще більше часу необхідно, аби  бодай спробувати заново відтворити, доростити дерева до стану велетнів-красенів, які нині бездумно глупим злочинним владним рішенням нищаться. Тож логічно виникає питання: а чи залишимо щось прийдешнім поколінням, які вже нині на практиці позбавляють елементарних екологічних знань т, а з ними – й екологічних умов для життя. 

Теги: вандалізм

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати