Сержант "Балу"

Олександр Пристая народився 18 жовтня 1975 році в Ужгороді в звичайній закарпатській родині. Дитинство його складалося непросто. Батьки виїхали до Змііївки на Херсонщину, де завели велике господарство, але згодом розійшлися.

Тож мати, Магдалина Семен, повернулася з трьома дітьми до своїх батьків в Ужгород. Малий Сашко виростав у великій сім’ї з дідом і бабою у старому триповерховому будинку на нинішній вулиці Франтішка Тіхого. З батьком більше не спілкувалися. Оскільки був старшим із дітей, то доглядав за малечою, що виховало в ньому чимало позитивних якостей: відповідальність, доброту, турботливість.

^{Єдине дитяче фото – Сашко Пристая на іменини}

Після закінчення Ужгородської середньої школи № 6 та професійно-технічного училища № 5 відслужив в армії в містечку Золочів на Львівщині. Повернувшись із війська, спортивний, підтягнутий хлопець зростом за 180 сантиметрів швидко знайшов роботу. Працював охоронцем в готелі «Закарпаття», звідки його запросили у відому приватну охоронну фірму «Сенк». Один із її співзасновників Ігор Баран розповідає, що Олександр був одним із перших їхніх працівників. Фірма займалася охороною багатьох важливих об’єктів, в тому числі університету, лікарень, гуртожитків, приватних крамниць та помешкань, і свого часу була однією з найбільших в Ужгороді. Олександр Пристая працював у групі реагування, яка виїздила на місце у разі надзвичайних ситуацій. Неодноразово затримували крадіїв.

Робота вимагала доброї фізичної підготовки та професійних навиків, адже виїжджали на виклики в ресторани, гральні клуби, де часто виникали конфлікти з підпилими клієнтами, які могли вхопитися й за ніж, доводячи свою правоту. Тому охоронці ходили тренуватися у зал, вправлялися у стрільбі.

^{Перше проходження служби, 1993 рік}

Як розповідає ужгородський тренер з боксу Ігор Малько, який працював тоді разом із Пристаєю, Олександр завжди прагнув залагоджувати конфлікти по-доброму, не вдаючись до сили. Якщо це йому не вдавалося, тоді вже група реагування застосовувала дієвіші аргументи до дебоширів.

Ігор звик більше спілкуватися російською, бо виростав в російськомовному середовищі, тому відзначає патріотизм свого колеги, який завжди захищав українську мову. Пристая любив читати, мав добру пам'ять. Його родина прищепила йому добре виховання, він не злословив. До речі, Олександр – один із ініціаторів приведення до порядку свого багатоповерхового будинку та прилеглої території. Мав почуття господаря, яке чудово проявлялося на службі. Де він служив сержантом, там панував порядок.  

У 2002 році Пристая одружився з Тетяною Шляхтою, з якою виховували її сина Ярослава від першого шлюбу. Спільних дітей у них тривалий час не було, поки в 2010 році не народився син Олександр, якому 35-річний батько вельми тішився. З шести років, він, як і тато, почав ходити на тренування, і неодноразово ставав призером всеукраїнських і міжнародних змагань з бойового самбо.

^{Олександр Пристая, дружина Тетяна та син Олександр
на пішохідному мосту на Новий 2021 рік}

У 2015 році, коли на фірму «Сенк» прийшло скерування від військкомату виділити своїх працівників для служби в АТО, Олександр Пристая був серед тих, хто добровільно на це погодилися. Але попросив відпустити його з дружиною на море, бо пообіцяв їй літній відпочинок. Після повернення додому наступного дня поїхав в АТО.

«Інакше він вчинити не міг, бо був не тільки патріотом, але й громадянином у високому розумінні цього слова», -- пояснює тренер Ужгородської ДЮСШ Ігор Малько. – «Саша до війни був неймовірно відкритою людиною, веселою, життєрадісною. Всюди бачив позитив. Недарма ми його поміж себе прозивали «Смішним». Він був ідеалістом, не хотів у людях шукати негатив. Хоча в небезпеці не пасував, не давав задню. Був стовідсотково надійним».

Служив Олександр Пристая у взводі розвідки 4 батальйону 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Оскільки був чудовим водієм і розумівся на техніці, то возив побратимів на позиції на бойовій броньованій машині розвідників БРДМ-2.  Часто доводилося це робити під обстрілом, адже служили під Донецьким аеропортом, в місті Щастя на Луганщині. В АТО Олександр отримав позивний «Балу» за свій спокійний і розважливий характер. Він справді нагадував кумедного персонажа з голлівудського мультика про Мауглі – великого і доброго ведмедика. Важив за сто кілограм, хоча в молодості був худим. Дружина згадує, як відгодовувала його гоголем-моголем та перепелиними яйцями, аби набрав вагу.

^{Передвоєнне фото Олександра Пристаї,
зроблене для передвиборчої кампанії в Ужгороді}

Після демобілізації у 2016 році повернувся в охоронну фірму «Сенк», де його підвищили до начальника зміни. Вдома не приховував, що попереду ще буде велика війна, і військову амуніцію тримав ідеально складеною на окремій полиці. Він любив порядок і ясність. Дружина називає його «дуже правильним», бо він від усіх вимагав дотримуватися даного слова. Якщо пообіцяв, то зроби. І зроби добре.

Брав активну участь у русі ветеранів АТО в Ужгороді. Балотувався на останніх виборах міськради від партії «Альтернатива», яку створили колишні військові. Але ужгородці не оцінили намагання воїнів, що пройшли крізь криваві випробування. Місто жило іншими цінностями: благоустроєм і дозвіллям. Про війну ніхто не хотів думати.

^{Навчальні збори ТРО, 2019 рік. Олександр Пристая – праворуч, Ігор Баран – посередині}

Ігор Баран, який в 1984-1986 роках командував розвідвзводом у танковому полку, розповідає, що в 2019 році на Закарпатті відбулися масштабні військові збори резервістів, в яких були задіяні понад дві тисячі закарпатців. Ігор брав участь у них як командир взводу, а його заступником був сержант Пристая. Їхній взвод розвідників так вирізнявся, що на його базі сформувалася команда, яка взяла участь у 2021 році у всеукраїнському змаганні ТРО. 

Ігореві Барану на той час виповнилося 60 років, тож він не міг очолювати взвод, який представляв Закарпаття на Рівненському полігоні, але все-одно поїхав підтримати своїх хлопців.  Закарпатці зайняли перше місце серед команд Західного регіону, а через кілька місяців вибороли друге місце на загальноукраїнських змаганнях. Згодом їхній взвод став основою для розбудови 68-го батальйону територіальної оборони.

^{Закарпатці на всеукраїнському змаганні на Рівненському полігоні, 2021 рік.
Олександр Пристая – перший ліворуч}

Перед війною Олександр Пристая купив собі авто «Fiat Stilo», про яке давно мріяв, але не встиг на ньому наїздитися. У ніч на 24 лютого 2022 року він мав допомогти підвезти знайомих на словацький автобус. Тож спав після зміни хіба кілька годин. Зранку збирався на базар, де підробляв ремонтом електроприладів. Коли почув про війну, дістав своє військове спорядження, сказав шокованій дружині «Дорогенька, давай без сліз» і направився у військкомат. 

^{Головний сержант роти Олександр Пристая}

68-й батальйон ТРО формувався з мешканців колишнього Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів та міста Ужгорода. Пунктом постійної дислокації був визначений Перечин. Саме тому до підрозділу потрапили ті ужгородці, які прийшли до військкомату в перші дні, бо 212-й Ужгородський міський батальйон ТРО формувався пізніше.

Олександр Пристая був направлений в першу роту в якості досвідченого першого сержанта, адже сюди потрапило багато цивільних, які ніколи не служили. Зокрема, такі відомі ужгородці, як депутати обласної ради Федір Шандор та Денис Ман, колишній очільник Ужгорода Віктор Щадей, депутат міськради Олександр Волосянський та інші. Усім їм практичні навички, зокрема, як облаштувати життя в польових умовах, надавав доброзичливий «Балу», який був у роті за старшину. Причому робив це м’яко, без солдафонського крику. Він умів зі всіма ладити. Навіть міг перепросити солдат за своїх занадто буйних командирів.

^{Перша рота 68 батальйону ТРО на Донеччині, 2022 рік.
Олександр Пристая стоїть в задньому ряду праворуч}

Початок війни перша рота провела на Великоберезнянщині, де захищала перевали та мости від можливих диверсій. Далі 68-й батальйон направили на захист ділянки траси Ізюм-Слов’янськ, де в той час відбувалися гострі баталії. Адже росіяни прагнули розгорнути наступ на північ Донецької області. Тут Пристая вчив молодь, як не втрачати самовладання під час обстрілів, які рясно сипалися на їхні голови. Неодноразово виходив на небезпечні ділянки для зв’язку між бойовими групами. Дружина Тетяна розповідає, що на фото бачила його машину, прошиту осколками.

Після того, як підрозділ відправили на злагодження на Черкащину,  почали надавати відпустки. Але Олександр не квапився додому: «Хай спочатку молодь поїде! Я ще встигну». Він хотів приїхати на день народження сина -- 1 жовтня, про що вже домовився з начальством.

^{У степах Донеччини з побратимом Михайлом Шатурою, 2022 рік}

У вересні 2022 року почалася славнозвісна Харківська операція, коли окупантів було вигнано з Харківщини. 68-й батальйон теж брав у ній участь. Зона його відповідальності сягала кордону з Росією біля села Мілове. Той район щойно звільняли від росіян. 17 вересня, маючи інформацію, що ворог відступив, командир батальйону Микола Панченко вирішив поїхати вперед, аби роздивитися ситуацію на місці. Із собою взяв своїх заступників, командира першої роти Армена Петросяна та сержанта Олександра Пристаю. Їхали двома автівками. В першій знаходилось керівництво батальйону, в другій – роти.

Біля лісу українці потрапили в засідку ворожої ДРГ. Першу машину росіяни підбили і вона вигоріла, а другу розстріляли зі стрілецької зброї.  Операція відбулася настільки миттєво, що ніхто не встиг вчинити опору. Про те, що це були професійні диверсанти, свідчить той факт, що кожному полеглому зробили контрольний постріл в голову. Загинуло семеро воїнів, переважно офіцери. Це був найчорніший день в історії батальйону.

За свою помилку комбат, батько трьох доньок, заплатив власним життям. Не можна було так відчайдушно пускатися на недосліджений терен, який знаходився за кілька кілометрів від російського кордону. Тим паче, зібравши стільки офіцерів разом. Але, вочевидь, зіграла прикру роль ейфорія від блискавичного наступу українців на Харківщині, коли росіяни чимдуж втікали, кидаючи зброю і запаси.

^{Після визволення Куп'янська, вересень 2022 року. Останнє селфі}

Федір Шандор, який замінив на посаді головного сержанта роти Олександра Пристаю, розповідає, що «Балу» всі любили: «Він був безвідмовний. Про таких кажуть, що на них мішки носять. 24 години проводив з нами. Розумів солдата і старався будь-які конфлікти залагоджувати, не вдаючись до дисциплінарних заходів».

Федір Шандор, якого із січня 2024 року звільнено в запас на прохання Міністерства закордонних справ, опікується родинами полеглих побратимів із 68-го батальйону.

А старший син Тетяни Пристаї Ярослав Шляхта продовжує справу свого вітчима, служачи вже майже два роки у прикордонниках.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття»

Герої Закарпаття

Спецпроєкт "Герої Закарпаття" розповідає про закарпатців, що воюють із російськими окупантами. Тут подаємо інформацію з перших уст про живих і полеглих наших героїв.

Тих, хто хоче поділитися інформацією для майбутньої обласної «Книги пам’яті», просимо надсилати матеріали (тексти, фото, відео) на електронну адресу heroji@ukr.net 

Теги: війна, загибель, Пристая, Ужгород, Герой

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати