Снайпер "Сєня"

Ужгородець Віктор Синько прожив лише 32 роки, десять з яких було віддано захисту України. Смерть від російських осколків завадила отримати йому офіцерське звання, до якого він прямував протягом служби.

Його батько Микола Синько -- родом із мальовничого села Русанівка на Сумщині. Тут малий Вітя, який народився 15 листопада 1990 року, провів півтори роки, бо в часи гострої економічної кризи родина вирішила за краще тримати немовля біля бабусиної корови. Онук приїжджав на Роменщину щоліта, аби на канікулах намилуватися білим цвітом гречки, житніми та пшеничними ланами.

Східноукраїнська стихія в його долі переплелася із західноукраїнською, адже мамин батько Павло Сабо був ужгородським угорцем. Натомість бабусина родина по матері походила з Лікіцар на Перечинщині.

^{Віктор Синько з мамою і татом}

Познайомилися батьки Віктора Синька теж завдяки армії. Микола тоді служив у прикордонниках, а юна Еріка пішки ходила через прикордонний пункт, виживаючи у 1988 році, як і чимало закарпатців, за допомогою туристичного шопінгу. Спочатку передзвонювалися, а далі стали зустрічатися.

Те, що Віктор обрав професію військового, не виглядає дивним, зважаючи, що його батько майже все життя прослужив у прикордонниках. (По батьковій лінії було чимало вояків). Тож часто брав малого із собою на службу. Згодом їхні військові шляхи  перетиналися в АТО. Як і син, батько також захищав Україну під час повномасштабної війни на Харківщині, досі служить у лавах львівських прикордонників у званні лейтенанта.

^{Учень Ужгородської ЗОШ № 12 Віктор Синько}

Єдиний син Віктор ріс допитливим, кмітливим хлопчиком. Мама, яка понад 30 років пропрацювала кухарем, згадує, що він змалку демонстрував сильну волю. Коли вкрай занедужав, пив надзвичайно гіркі ліки, від яких довго залишався неприємний присмак в роті. Попри це, чотирирічний Вітя мовчки їх ковтав, розуміючи, що в цьому його порятунок. Любив заняття, пов’язані з спритністю, силою. Захоплювався брейк-дансом, паркуром, ходив в атлетичний зал.

Наука в Ужгородській школі №12 давалася йому неважко, бо мав природний розум, витримку, спостережливість. Батько відзначає цілеспрямований характер Віктора, його впертість. Якщо ставив собі мету, обов’язково її досягав. Коли вперше пішов кататися на велосипеді і повернувся додому з побитими колінами і ліктями, батько запитав, чи він не плакав. «Тату, якби я плакав, то ти би почув», -- відповів хлопець.

^{У десантних військах під час строкової служби}

Під час строкової служби у 2009-2010 роках обрав для себе 80-ту Львівську десантно-штурмову бригаду. Вважав, що саме від десантників найбільше навчиться. З того часу носив на руці татуювання «За ВДВ». Згодом наколов собі на плечі і тризуб з фігурами козака, повстанця та атошника.

На службі так відмінно себе зарекомендував, що командир частини написав батькам прохання переконати Віктора служити далі. Однак юнак хотів спробувати цивільного  життя, тож працював меблевиком, як і до армії.

^{Із улюбленою собакою Теєю}

Проте згодом відчув, що йому бракує розмаху та адреналіну, який потребувала справжня чоловіча натура. Подався батьковими стопами до прикордонників. Спочатку служив стрільцем у Новоселиці на Перечинщині. Оскільки любив собак, у 2013 році вирішив піти в кінологічний навчальний центр Державної прикордонної служби України. Придбав німецьку вівчарку Джека і став разом з нею освоювати непросту науку служіння вдвох.

Та на заваді стало вторгнення гібридних російських військ у 2014 році. У Львові сформувалася прикордонна комендатура швидкого реагування «Шквал» (своєрідний прикордонний спецназ), до якої увійшов і Віктор Синько. Джека забрали батьки в Ужгород, а він уже в березні поїхав на Схід.

^{Із сином Максимчиком 2 лютого 2021 року}

Спочатку прикордонники-спецпризначенці перебували на Харківщині, далі їх відправили на Луганщину, де доводилося все починати з нуля. Адже кордон між Україною та Росією тоді не був означений на місцевості. Прикордонників доставляли поміж поля, де вони мусили закопуватися в землю. Згодом Віктор пройшов курси снайперів. Стріляв влучно, тож ворогу добряче діставалося. Навіть вигравав військові змагання зі снайпінгу.

Зброя була його пристрастю. Знав всі її види. Досконало вивчав і чудово володів. Не дивно, що став інструктором з вогневої підготовки у Чопському прикордонному загоні, приймав іспити зі стрільби. До речі, свого часу був начальником секції станкових протитанкових гранатометів.  Згодом пройшов престижні натівські курси інструкторів «SEF», що займаються підготовкою професійних стрільців.

^{Прикордонник Віктор Синько}

У 2015 році, перебуваючи на ротації вдома, познайомився з журналісткою телеканалу «М-студіо» Тетяною Легезою. Дівчина шукала військову форму для знайомих в АТО і Віктор відгукнувся на її прохання у соціальній мережі. Так почали дружити, а в 2017 році побралися. Причому на розпис він приїхав у військовій формі просто з відрядження зі Сходу. Так що ледь не запізнився на початок церемонії.

Усі ці роки тривала його напружена служба, де ротації в зону АТО чергувалися із виконанням обов’язків у Чопі. (Комусь же треба було і кордон охороняти).

^{Зустріч батька (ліворуч) і сина ( в центрі) прикордонників Синьків
у Маріуполі 28 лютого 2016 року}

Із 2020 року Віктор займає посаду старшого інструктора з фізичної підготовки та особової безпеки 94-го прикордонного загону, а з 2021 року стає старшим розвідником, поринаючи в нові обставини, адже тепер доводилося взаємодіяти із суміжними силовими структурами, які забезпечували надійність кордонів.

Дуже тішився омріяному синочкові Максиму, який народився того ж року. Поміж тим вступив до Національної академії Прикордонних військ імені Богдана Хмельницького та ще й на безкоштовне навчання. Три екзамени, в тому числі й англійську мову, склав успішно, чим подивував маму, адже в школі вивчав німецьку. Вища освіта відкривала йому шлях до офіцерського звання, до якого цілеспрямовано прямував. Бо відчував, що військова служба – це його призначення.

^{З дружиною Тетяною та сином Максимчиком 20 січня 2022 року}

Після здачі державних іспитів випускникам 25 лютого 2022 року мали вручити диплом бакалаврів зі спеціальності «право». 24-го вранці він зателефонував дружині з Хмельницького: «Подивись новини!». Коли Таня зайшла в інтернет, то охнула: почалася війна.

Тож випускники так і не отримали дипломи, які вже були підписані ректором. Наперед вийшли зовсім інші справи. На базі Чопського прикордонного загону було створено 2 відділ прикордонної служби комендатури швидкого реагування, що увійшов у структуру Львівського прикордонного загону і мав виконувати завдання у зоні бойових дій. До неї записався і Віктор Синько, якого призначили начальником другої групи наземної розвідки. Першу групу очолив Віталій Кравчук, який також мав отримати диплом 25 лютого в Національній  Академії  державної прикордонної служби.  (Пізніше документи про вищу освіту їм надіслали поштою).

^{Рештки російського танку на кордоні з Білоруссю 27 квітня 2022 року}

Спочатку прикордонників направили на кордон із Білоруссю, де в 2022 році зберігалася небезпека нового наступу росіян. Доводилося разом із суміжними підрозділами охороняти 120 кілометрів. Розвідники постійно моніторили ситуацію на самому передку.

У липні їхня комендатура отримала нове бойове розпорядження і була направлена в Донецьку область на оборону Слов'янська, на який тоді націлювалися росіяни.  Оскільки прикордонники не мають важкого озброєння, то перебували у другій лінії.

^{Снайперська гвинтівка Віктора Синька б'є без промаху, літо 2022 року у Чорнобильській зоні}

У жовтні були направлені на ротацію в розпорядження Чопського прикордонного загону. Тих два місяці Віктор Синько зміг знову набутися вдома, побачити сина, якому ще не виповнився рік. І навіть вступити на заочну магістратуру на юридичний факультет Ужгородського національного університету, аби завершити свої тривалі студії. 

Далі знову була ротація на білоруський кордон, де ситуація залишалася в напруженому очікуванні. У березні Віктора Синька призначено на офіцерську посаду заступника начальника другої прикордонної застави, що свідчило про високу оцінку його професійних і людських якостей.

^{Липень 2022 року на Донеччині}

Адже ужгородець був природженим лідером і воїном. Причому брав на себе лідерство, не вип’ячуючи себе, бо не терпів дурного егоїзму. Це була ідейна, самодостатня людина з глибокою повагою до себе та інших. До речі, Віктор любив носити невелику бороду, за якою дбайливо доглядав. Плекати її можна було лише в зоні бойових дій, а в Чопському прикордонному загоні доводилося голити через вимогу начальства.

На його шевроні були написані слова: «Не я в небезпеці. Це я – небезпека». Дружині нагадував, що йде не вмирати за Україну, а нищити її ворогів. Не хотів, аби русня прийшла і до нас.

^{20 вересня 2022 року з побратимами на Донеччині. Віктор – посередині}

Віктора любили підлеглі, шанували командири. За ним готові були йти в бій, бо він сам ішов попереду. Перед тим, як виконувати завдання, особисто перевіряв обстановку. Грамотний, надійний, виважений, із загостреним почуттям справедливості та характерним вояцьким чорним гумором.

У квітні їхню комендатуру швидкого реагування направили на кордон Донецької і Луганської області до Серебрянського лісництва. Ця заболочена місцина була складною для важкої техніки, однак заповідний ліс, який тягнувся на десятки кілометрів, був зручним для прихованого пересування піхоти. Окопуватися тут важко, бо через піщаний ґрунт в окопи одразу набирається вода. 

^{Під час захисту кордону України з Білоруссю}

Як повідомив командир В.Синька, коли підрозділ отримав наказ зайняти нові позиції на лівому березі ріки Сіверский Донець, Віктор особисто проводив рекогносцировку нової ділянки оборони, визначав шляхи пересування особового складу, небезпечних напрямків та підбирав місця для вогневих позицій та спостережних постів. Завжди йшов туди, де найважче.

12 травня 2023 року Віктор Синько, здійснюючи перевірку опорних пунктів прикордонників неподалік села Григорівка Бахмутського району, потрапив з двома побратимами під ворожий обстріл. «Дрони вже тоді гули над головами, як хрущі», -- розповідає Віталій Кравчук. – Тому більшість втрат припадає саме на захід чи вихід з позицій».

^{Під час навчання з побратимами з Чопського прикордонного загону, жовтень 2022 року}

Заступник командира другої застави був важко поранений, але до останнього подиху віддавав наказ підлеглим, як діяти далі. На жаль, осколкові рани виявилися несумісні з життям.

За кілька тижнів мала відбутися ротація, під час якої Віктор із дружиною, яка нині працює тележурналісткою на каналі «Прямий», і маленьким сином Максимом планував перебратися в нову квартиру в Ужгороді. Тепер на їхньому балконі у цій новобудові розгорнуто український прапор.

^{Майстер-сержант Віктор Синько}

Загибель ужгородського майстер-сержанта -- одна з найболючіших втрат прикордонників Закарпаття. Поховали героя 17 травня 2023 року на Пагорбі слави в Ужгороді. Посмертно Віктора Синька нагороджено орденом  «За заслуги» ІІІ ступеню. Його однокурсники з Академії вже отримали лейтенантські погони, до яких ужгородець не дожив лічені місяці.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття»

Герої Закарпаття

Спецпроєкт "Герої Закарпаття" розповідає про закарпатців, що воюють із російськими окупантами. Тут подаємо інформацію з перших уст про живих і полеглих наших героїв.

Тих, хто хоче поділитися інформацією для майбутньої обласної «Книги пам’яті», просимо надсилати матеріали (тексти, фото, відео) на електронну адресу heroji@ukr.net

Теги: війна, загибель, Синько, прикордонник, Легеза, Герой

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати