Ужгород політичний. Ч.3

Продовження. Початок - Ужгород політичний. Ч.1, Ужгород політичний. Ч. 2

До виборів 1998 р. С.Ратушняк підійшов, втративши всякий зв'язок з реальністю. Його амбіції наближалися до маніакальних, а відсутність критичності перетворювалася в загрозу не лише для оточення, а й для себе самого. Справа в тому, що через рік після парламентських та місцевих виборів мали відбутися й президентські, а С.Ратушняк був впевнений у програші Л.Кучми. Тому він йшов у ва-банк. Хоча спочатку пробував заручитися підтримкою київських можновладців: «13 квітня – вибори до Верховної Ради. Розуміючи всю відповідальність події закликаю Вас прийти на виборчі дільниці та скористатися можливістю і своїм голосом зміцнити нашу надію на краще майбутнє. 

Один із ваших кандидатів – Віктор Медведчук. Саме таких людей не вистачає в нашому парламенті. Голосуйте за нього. Знаючи цю людину особисто, готовий разом із ним взяти на себе відповідальність за виконання Ваших наказів» (Ріо-інформ. 29.03.1997). Однак вже до кінця року вони стали непримиренними ворогами.

Газета «Ріо-інформ» перетворилася в бойовий листок, де в брутальній формі нищилися всі опоненти ужгородського міського голови. А такими ставали всі, хто йому не поклонявся. Під псевдонімом «Степан Сокира» полеміка перетворювалася на вуличну лайку, що опускало рівень політичної культури до вульгарного «бикування». Хоча багатьом це подобалося і рейтинг С.Ратушняка в місті залишався високим.

Тому йому вдалося впевнено виграти міські вибори 29 березня1998 р.:

Сергій Ратушняк – 64,5%

Еміл Попович – 9,4%

Василь Прокопець – 5,7%

Павло Чучка – 5,3%

Віктор Горняк – 5,1%

Ласло Качур – 2,8%

Олексій Кіндрат– 1,5%

Володимир Ломоносов – 1,4%

Олександр Орос – 1,1%

Однак С.Ратушняку не вдалося досягнути головного – отримати депутатську недоторканість. За два дні до виборів його зняли з перегонів рішенням Верховного Суду за те, що не був громадянином України впродовж останніх 5 років, бо до 1994р. мав громадянство Словаччини. А вже через місяць в Ужгород прибула бригада Генеральної прокуратури на чолі з О.Колінько, яка почала тотальну перевірку діяльності міської ради. І, звичайно, знайшла там багато зловживань. С.Ратушняк покинув місто і вже через кілька місяців склав з себе повноваження міського голови. Газета «Ріо-інформ» тоді публікувала звернення опального мера до ужгородців з Барселони, хоча перед наступними виборами С.Ратушняк запевняв, що перебував на Вінниччині. Як би там не було, але відсутність Ратушняка в місті сприяла стрімкому розвалу РІО-синдикату та розпаду його команди. Був заарештований голова фонду комунального майна міста А.Синишин. Десятки людей з найближчого оточення піддалися жорстокому тиску та переслідуванням, і навіть головний редактор газети «Ріо-інформ» П. Гойс кілька діб провів у слідчому ізоляторі. А відсутність капітана, котрий першим покинув тонучий корабель, звичайно не сприяла піднесенню його авторитету.

У таких умовах С.Слободянюк та секретар міськради І.Цап вирішили розпочати власну гру, щоб зберегти за собою Ужгород. Обласна влада також не хотіла мати в місті жорстку опозицію до себе й тому зробила ставку на значно лояльнішого, також колишнього заступника С.Ратушняка, Степана Сембера. Опікуватися ужгородськими виборами від області доручили тріумфатору попередніх перегонів І.Різаку. Спершу С.Слободянюк, котрого підтримував С.Ратушняк, мав помітну рейтингову перевагу. Проте доволі спокійна вдача С.Сембера, запропонована ним програма примирення й планомірна робота на його користь дозволила ставленику обласної влади з невеликою перевагою вибори виграти. С.Ратушняк одразу ж через пресу привітав свого наступника, що остаточно розсварило його з С.Слободянюком. Це стало початком кінця ужгородської команди «РІО», хоча особистий рейтинг С.Ратушняка і далі залишався високим. Однак він втратив ореол непереможного лідера, а бізнес-партнери все частіше прагнули убезпечитися від авантюр екс-мера.

Результати виборів 29 вересня 1998 року: 

Степан Сембер – 29,0%

Сергій Слободянюк – 26,9%

Надія Гур’янова-Розумик – 11,7%

Віктор Бедь – 7,7%

Віктор Цоклан – 5,4%

Іван Машков – 4,0%

Дмитро Шнайдген – 1,4%

Ласло Качур – 0,9%

Микола Шутко – 0,8%

Василь Бедек – 0,2%

Михайло Ільницький – 0,1%

Роки головування Степана Сембера в міській раді стали найспокійнішим та продуктивнішим періодом в політико-економічному житті Ужгорода. По-перше, тому, що розпад ріо-монополії дав можливість розвиватися малому та середньому бізнесу. По-друге, лише в цей період в місто змогли прийти й більш крупні інвестори такі як «Генкель» чи «Гроклін-Карпати». «Генкель», до прикладу, дуже швидко став найбільшим платником податків в обласному центрі. По-третє, відсутність приватних економічних інтересів дозволяло міському голові уникати великих корупційних спокус, що значно зменшило масштаби зловживань. Звичайно, корупція нікуди не поділася, але принаймні вона не заохочувалася керівництвом міста. По-четверте, департизація органів державної влади, яку в цей час ініціював «губернатор» В.Балога, дала змогу звільнитися міському голові від щільної опіки його патронів із СДПУ(о), що також розв’язувало руки місцевому самоврядуванню.

Однак виборці це не оцінили. Схильність до пошуку вождя не дозволяла бачити в спокійній вдачі мера потрібного керівника. Тим паче, що значно вправніші в мистецтві інтриги конкуренти робили все, щоб авторитет цей принизити. Загалом це є найбільшою проблемою незрілої демократії, коли зовнішній ефект цінується вище системної роботи. І в рідкісних випадках ці дві характеристики можуть співпадати. Звідси й постійне метання від любові до ненависті в політичних вподобаннях, коли емоції важать більше, ніж здоровий глузд.

Тим часом політична напруга в області зростала. Протистояння з СДПУ(о), підігріте касетним скандалом, при ослабленому Л.Кучмі підводило країну до революційного стану. В таких умовах при сприянні В.Балоги та обласної ради на чолі з І.Іванчом повертається до політичного життя С.Ратушняк. Попередню президентську кампанію він спостерігав здалеку та передавав краянам телефоном: «Кучма виявився Іудою української держави… Жодна порядна людина не підтримує нинішній режим. Тому не буде голосувати за Кучму, який є ватажком згубного для держави і антилюдського для громадян явища під гаслами липових «реформ»… Місце Кучми і його оточення –  за гратами» (РІО. 23.10.1999р.).     

А 12 червня 2000 року в області відбулися довибори обласної ради, на яких С.Ратушняк за сприяння «Нового Закарпаття» та місцевої влади заочно переміг в Ужгороді. І через деякий час наважився повернутися на Закарпаття. Але відразу був заарештований та після низки скандалів відправлений у львівський СІЗО. Тоді на його захист виступила обласна рада, «губернатор» В.Балога, інші впливові сили в краї та країні. В результаті суд визнав С.Ратушняка винним у незаконному відкритті валютного рахунку, але відразу звільнив, зарахувавши час перебування у СІЗО як строк відбуття покарання.

Тим часом політична кон’юнктура в області та країні знову змінилася. Новим «губернатором» призначають Г.Москаля і С.Ратушняк вже в союзі із СДПУ(о) та Г.Москалем робить все, щоб змістити І.Іванча. В такому його різкому розвороті засуджують навіть недавні соратники Е.Матвійчук, В.Бедь, керівник місцевих соціалістів О.Марченко. Та й власна родина не розуміла такої невдячності. 

У розпал скандалу С.Ратушняк писав: «Коли наді мною чинили свавілля і застосовували різні форми садизму, 48 депутатів підписалися на мій захист. Іванчо також поклав свій заключний підпис. Я вдячний всім без виключення. І хочу офіційно заявити, що сьогодні готовий підписати будь-яке звернення за всіх 75 депутатів про недопустимість застосування правового свавілля, тортур і знущань над ними, їхніми сім’ями і оточенням. Я перший стану на захист Іванча як людини, але політично вважаю його банкрутом і шкідливим для розвитку Закарпаття.

Економічний занепад регіону, розпродаж стратегічних ресурсів краю, узурпація політичної та економічної влади, впровадження нецивілізованих методів впливу на конкурентів, перетворення Закарпаття на прохідний політичний двір – на совісті І.В.Іванча. Я ж, після погроз на мою адресу та моєї сім’ї, в сесійний зал під головуванням І.Іванча не увійду» (РІО. 22.09.2001р.). По суті, це був звичний для С.Ратушняка набір демагогічних гасел, але з моральної точки зору все виглядало надто цинічно.

Втім, головної своєї мети С.Ратушняк досяг. На свою наступну виборчу кампанію С.Ратушняк вже йшов при підтримці адмінресурсу і як агітатор провладного блоку ЗаЄдУ.  Не забув Сергій Миколайович підлеститися й до Л.Кучми. «Були ще деякі помилки: я дозволяв собі висловлювати претензії до Президента. Цього теж не можна робити, навіть якщо вважаєш себе правим, адже Президента обрав народ і цей вибір слід поважати. Слабкі регіони не мають права на вибрики неделікатності у відношенні до Києва. Ми дотаційна область і повинні бути вдячні центру за фінансову, гуманітарну чи будь-яку іншу допомогу, яку постійно відчуваємо. Взяти ті ж катастрофічні паводки останніх років», –  писав він за місяць до виборів (РІО.02.03.2002р.).

Таким чином С.Ратушняк втретє виграв вибори міського голови та одночасно став депутатом Верховної Ради.

Далі буде

Теги: Ратушняк

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати