Сергій Ратушняк. Частина 3

(Продовження. Частина 1 і Частина 2)

Між красивими і розумними

Сумнівів щодо вибору між депутатством або міським головуванням у С.Ратушняка не було. Єдине, що, обираючи роботу у Верховній Раді, він хотів зберегти й вирішальний вплив на ужгородські справи, але більшості в міській раді не мав.

В результаті виборів там сформувалися три приблизно рівновеликі групи, кожна з яких прагнула отримати свого мера. Це, власне, проратушняківські депутати, група комунальників на чолі з С.Слободянюком та демократів на чолі з П.Чучкою. Дві останні добивалися якомога швидше провести нові вибори і вони були призначені вже на 8 вересня. А свого «розкрученого» кандидата С.Ратушняк в місті не мав. Були деякі спроби поставити на В.Бобкова або А.Синишина, але успіху вони не мали. Тим паче, що над Г.Москалем вже згустилися хмари гніву об’єднаних есдеків за їхню поразку в березні і тому йому терміново треба було виправдатися перед Л.Кучмою, провівши необхідного владі кандидата в Ужгороді.

 Справа в тому, що після перемоги «Нашої України» на парламентських виборах, В.Ющенко ставав однозначним фаворитом наступних президентських перегонів і режиму, для свого самозбереження, необхідно було сконцентрувати увесь адмінресурс, чим і зайнявся голова президентської Адміністрації В. Медведчук. Таким чином, владний вибір зупинився на В.Погорєлові, котрому протистояв П.Чучка. Однак, це вже були  змагання не лише персоналій, а, насамперед, великих команд, тому ці два кандидати явно випереджали всіх інших. На підтримку П.Чучки приїхав В.Ющенко з групою депутатів Верховної Ради. На боці В.Погорєлова були адмінресурс і «губернатор», який зробив усе, щоб залучити до підтримки свого кандидата й С.Ратушняка. І той, у своєму стилі, за три дні до виборів виступив з «програмною» промовою, де трощив усіх «нашоукраїнців», які зовсім недавно зробили все, щоб витягнути його з тюрми – В.Балогу, І.Іванча, Е.Матвійчука. Звичайно ж, не пошкодував він «фірмових» епітетів й для основних героїв.  «Це син і внук сексотів КДБ, з легкої руки яких були розстріляні десятки справжніх націонал-патріотів, які в радянські часи виборювали незалежність: хто України, хто Підкарпатської Русі. На фоні цих сексотів Медведчук – ангел з крилами… Це чудовисько, яке, використовуючи кошти, вкрадені від краян вищезгаданими так званими „нашоукраїнцями” від торгівлі наркотиками в „Армагеддоні”, знаючи тяжке фінансове становище більшості земляків, хоче купувати бюлетені в день виборів за „черкаським” сценарієм. От це і є Ваш кандидат – П.П.Чучка.
...місто не буде очолювати опудало, яке на копійку нічого корисного, окрім для себе, місту не зробило»,  – пише народний депутат С.Ратушняк. Відтак про його суперника він зазначає: «Погорєлов – один із кращих професіоналів в Ужгороді. Хотілося б, щоб цей професіоналізм мав не лише ургентне застосування (там прорвало – закрили), а й генерував шляхи для превентивних заходів і подальшого реформування. І в його програмі, діях я бачу ті шляхи, ті положення, які сам колись висував, ідучи на посаду мера. Ми дійшли до них незалежно один від одного» (РІО.07.09.2002р.).

В підсумку В.Погорєлов ті вибори виграв з перевагою у 5 тис. голосів, але ні С.Ратушняку, ні Г.Москалю це не допомогло. Вже за двадцять днів Г.Москаль був змінений на своїй посаді І.Різаком, а про професіоналізм  В.Погорєлова С.Ратушняк продовжує просторікувати вже більше десяти років. Лише одна цитата для ілюстрації: «Ну, найгірше ми нині маємо – це Погорєлов... Хочу просто звернутися до мешканців обласного центру і до мера Погорєлова, який вважає себе головою міста. Його психічний стан повинен відчувати на собі кожен ужгородець. Ще ніколи місто не було в такому жахливому стані. Ще ніколи ми не мали таких жахливих доріг. І хай припинить мер вирубку всіх дерев. …Хай би не по 300 земельних ділянок виділяв, щоб покласти гроші в кишеню, а 10-20, а інші б виносив на аукціон – і були б гроші на ремонт доріг. Дивує прокуратура, яка не реагує на це. Я, як мешканець і патріот, обурений цим нищенням» (РІО.20.03.2004р.).

Ще більш метушливою та непрогнозованою стала діяльність С.Ратушняка у Верховній Раді. Він виявився абсолютним рекордсменом за кількістю міжфракційних переходів, причому – у діаметрально протилежні політичні сили.

У часі і просторі політичні метання Сергія Ратушняка виглядають так:

Позафракційні                                            14.05.2002-15.05.2002
Фракція"ЄдинаУкраїна"                               15.05.2002-20.06.2002
Група"Народовладдя"                                 20.06.2002-08.10.2002
Група"Демократичні ініціативи"                08.10.2002-30.09.2003
Позафракційні                                           30.09.2003-03.10.2003
"НашаУкраїна"                                          03.10.2003-23.12.2003
"РегіониУкраїни"                                       23.12.2003-14.05.2004
Позафракційні                                           14.05.2004-24.12.2004
Народної аграрної партії                          24.12.2004-01.03.2005
Фракція Народної Партії                          01.03.2005

Але, при всіх симпатіях чи антипатіях до С.Ратушняка, оцінити його діяльність однозначно неможливо. Бо тут проявляються і наївність та цілковите політичне невігластво, і користолюбство та повний цинізм, і щирість у прагненні підтримати надії людей, яка, втім, нівелюється всепоглинаючими амбіціями.

Лише деякі штрихи із політичних кульбітів С. Ратушняка за роки депутатства.  Відразу після приходу у парламент він вступає до провладної більшості, яка збирається В.Медведчуком, щоб нейтралізувати перемогу «Нашої України». Під персональним наглядом «губернаторів», які мали вплив на мажоритарників, внаслідок виснажливої спікеріади врешті-решт головою ВР обирають В.Литвина з мінімальною перевагою у 226 голосів. А С.Ратушняк вступає у фракцію, яку очолює Б.Губський. Згодом він буде щиро дивуватися з того, що, виявляється, Б.Губський разом з В.Медведчуком, братами Суркісами був засновником відомого київського холдингу, який в народі охрестили «семибоярщина».

Але вже через рік С.Ратушняк зближується з опозиційними закарпатськими депутатами і, фактично, голосує в унісон з ними. «Ви знаєте, в класичному марксистському розумінні політики як концентрованого виразу економіки серед закарпатського депутатського корпусу є три класичні політики – Ратушняк, Балога, Кеменяш. Їхні капітали розміщені в області, працюють у області, заробляють на них і конкретні краяни й бюджет краю. Лозунг американської економіки «Що вигідне Дженерал Моторз – вигідне всій Америці» в нашому варіанті працює як «Що вигідне бізнес-структурам Ратушняка, Балоги, Кеменяша – вигідне Закарпаттю й Україні!», – заявляє він на початку 2003 року (РІО.15.02.2003р.). Влітку цього ж року він підтримує В.Петьовку на виборах в Мукачеві і після його перемоги констатує: «Мукачево получило лучшего мэра за последние 50 лет.» (РІО.27.09.2003р.). А восени навіть вступає в «Нашу Україну».

Чому ви раптом вирішили змінити свої політичні уподобання – залишити більшість та перейти до опозиційної «Нашої України»? – питає його кореспондент.
– Моє членство в так званій більшості – така ж формальність, як і членство Плюща в «Демініціативах», що входить до більшості. Головне не місце, а публічна позиція й голосування. За своє голосування мені не соромно. У мене були певні вагання раніше. Але прийшов час, коли я відкинув дріб’язкове й персональне задля досягнення вищої мети – недопущення перемоги кримінальної влади, повернення влади дійсно патріотичним силам, заради того, щоб почали нормально жити в нормальній державі, ім’я якій – Україна. Адже незаперечний факт, який визнають і члени більшості: за Президента Ющенка можна буде і жити, і працювати нормально, навіть перебуваючи в опозиції. (Трибуна.01.11.2003р.).

Хоча насправді цілі у С.Ратушняка значно меркантильніші. Спостерігаючи, як відстоюють депутати «Нашої України» своїх у різних куточках держави, він вирішив скористатися цим у своєму конфлікті за базар на вулиці Краснодонців. Й дійсно, в Ужгород приїхав цілий десант опозиції, коли там почалося силове протистояння. Але якось дуже незручно відчули себе М.Томенко, Я.Кендзьор та інші, коли побачили, що втягнуті у суто комерційний, шкурний конфлікт. Тому взаємне розчарування настало дуже швидко і вже наприкінці року С.Ратушняк вступає у фракцію «Регіонів».

«При всей моей симпатии к Ющенко ошибкой были вход и двухмесячное пребывание» (в фракції “Наша Україна” – автор), – виголошує він. І продовжує відповідати:

– Ваше место в структуре Партии регионов?

– Я хочу быть частью, нужной, полезной обществу.

– Вы в партию вступите?

– Думаю, что вступлю, если возьмут.

– Можно ожидать, что это ваш последний фракционный переход в этом парламенте?

– Думаю, что да. (РІО 03.01.2004).

Але й це було не так. Не домігшись свого, С.Ратушняк на знаменитому засіданні 8 квітня, коли була провалена конституційна реформа, увійшов в число тих 6 чоловік, які її фактично зірвали, бо влада на них розраховувала. За це його «регіонали» виключили із своїх рядів. Далі він знову активно підтримав В.Балогу на скандальних мукачівських виборах, а відтак В.Ющенка – на президентських. Хоча практично відразу після Помаранчевої революції перейшов до різкої критики як першого, так і другого. Причина до примітивності банальна – багатолітнє бажання посісти чільне крісло в області.

Причому, критика – суто емоційна, з якої просто випирає демагогія: «...коли одній фірмі, а фактично директорові фірми „Барва” на прізвище Балога віддається цілий регіон – це латифундія! Це рабовласницький лад! (Старий Замок-Паланок 16-22.06.2005). Про «Дженерал моторс» вже забуто. Або в цьому ж інтерв’ю: «Морквяний переворот, який названо Помаранчевою революцією...». Хоча перед новими виборами знову експлуатує «революційне» минуле: «Ми зобов’язані не просто підтримати, а ВРЯТУВАТИ світлі й потужні ідеї МАЙДАНУ» (РІО.04.03.2006р.). Ну і цілком розчулюють фрази, різниця між якими – рік: «Вибори в Мукачеві. Законно обраний мер – Василь Петьовка. За 50 років Мукачево ще не мало кращого голову міста. Я не тому це кажу, бо особисто йому симпатизую. Це його здібності і досягнення» (РІО.20.03.2004р.). «…нехай розповість, на якій легітимній правовій підставі знаходиться в кабінеті мера», – обурюється трохи згодом С.Ратушняк діяльністю В.Петьовки. – «Він – нелегітимний мер... Він не має права знаходитися в кабінеті міського голови (Старий Замок-Паланок 16-22.06.2005).

Зрозуміло, що така «послідовність» не викликала великого бажання співпрацювати з С.Ратушняком, тому його оточення дедалі звужується і, головне, дрібнішає. Під кінець каденції ужгородський депутат вже опиняється у фракції В.Литвина, хоча й на цьому полі встиг відзначитися. «... політичні проекти під Литвина, Кирпу і т.ін. – це копіювання путінського анклаву «Єдиної Росії», але з проекцією для України на 2006 рік», – говорить він у розпал президентської кампанії (РІО.19.06.2004р.). А рівно через рік гордиться, що в такий проект вступив: «..от тепер Литвин довірив мені очолити на Закарпатті його Народну партію. І закарпатці довірили... Ця партія, на відміну від ста двадцяти інших, має лідера – яскравого лідера-державника Литвина, рівного з яким як із політиком верхнього ешелону нині просто нікого немає» (Старий Замок-Паланок 16-22.06.2005).

Жаба і Віл

Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!

Втім на наступні вибори С.Ратушняк йшов вже без шансів залишитися у Верховній Раді, але з надією зберегти політичний плацдарм в Ужгороді та краї. Це були перші вибори, на яких депутати всіх рівнів (крім сільських) обиралися на партійній основі, а блок Литвина навіть не подолав 3-відсоткового бар’єру на загальноукраїнському рівні.

Тому наш герой зосередився на крайових виборах і за рахунок попередньої популярності досяг певного успіху. На тлі розчарування у В.Погорєлові та постпомаранчевих надій він доволі впевнено виборов посаду міського голови в Ужгороді, зібравши понад 20 тисяч голосів. Народний блок Литвина отримав 7 депутатів в обласній раді та 8 і 10 відповідно  в Ужгородській міській і районній, а також по кілька депутатів в більшості рад області. Хоча ці вибори довели, що належність до партійного списку на місцевому рівні не має жодного значення і «тушкування» рад відбувається надзвичайно легко. Тому доволі швидко С.Ратушняк добився прихильної до себе більшості з представників усіх фракцій за рахунок роздачі посад, землі, привілеїв та звичайних хабарів. А вся каденція запам’яталась неприхованим дерибаном під супровід безперервних скандалів.

На її початку С.Ратушняк, як завжди, пафосно виголошував, що в перше правління 1994-1998 рр. він домігся приватизаційної революції, а тепер досягне комунальної. Тобто, ліквідує ЖЕКи, впровадить кондомініуми, забезпечить міні-котельнями державні установи і т.п. Все так і залишилося на рівні розмов і навіть переведення на індивідуальне опалення спочатку сильно гальмувалося бюрократичними перепонами. Це вже потім, коли містяни власними зусиллями фактично позбавилися від центрального і Ратушняк, і Погорєлов, і навіть Ледида наввипередки будуть цим вихвалятися перед Януковичем.

Зате ужгородці постійно були в курсі інформаційних війн мера з Ващуком через басейн «Спартак», з сім’єю Погорєлова через будівництво аквапарку (з останнього приводу навіть був проведений безглуздий референдум), і, звичайно, з Балогами з будь-якого питання. Ліквідований вуличний ринок біля площі Корятовича. Затіяна доволі масштабна афера з наділенням землі нібито тим, хто стояв у черзі на початку 90-х, наслідки якої не розв’язані  й по сьогодні. Продовжував С.Ратушняк втрачати й членів команди. Зі скандалом покинув посаду першого заступника В.Бобков, на хабарі погорів колишній заступник, а потім головний лікар пологового будинку В.Симулик. Ну й, безперечно, апофеозом скандального мерства стала неадекватна витівка на вулиці з побиттям дівчини, що роздавала агітаційну продукцію А.Яценюка. Потім була заяложена антисемітська риторика та вступ у президентську кампанію, але вже як форма захисту, щоб не бути притягнутим до відповідальності за злісне хуліганство та розпалювання національної ворожнечі.

Наводити тут програмні положення президентської кампанії немає сенсу, бо це звичайний люмпенський набір фраз. Лише кілька назв інтерв’ю: Сергей Ратушняк: «У Бандеры череп предателя. Я против национализма и еврейских кланов – хозяев Украины». «Яценюк лизал, сосал и получал за это деньги». «Я спасаю страну от яценизма». Любителі подібного чтива легко знайдуть його в Інтернеті.

Наразі лише слід зазначити, що цей емоційний бунт є дуже закономірним для постаті С.Ратушняка і коріння його слід шукати не в політичних поглядах, інтересах чи якійсь грі. Це був інстинктивний вибух агресії старіючого самця до молодого успішного суперника. С.Ратушняк, який мріяв про світову славу, бачив себе на вершині європейської владної верхівки, не міг спокійно пережити піднесення політика, у якого такі перспективи відкривалися.

Після цього й без того вже не дорогі акції «ужгородського мачо» стрімко покотилися вниз. В.Литвин навіть не привітався з С.Ратушняком під час своєї поїздки до Ужгорода і той покинув Народну партію. Результат на президентських виборах в 0,12% ніяк не підтримував репутацію. Тим більше, що А.Яценюку С.Ратушняк програв навіть в рідному Ужгороді. Таким чином на наступні вибори ужгородський міський голова виходив без партії, практично без команди і до вельми втомленого від нього електорату. Тому  на наскрізь витоптаному політичному полі обласного центру знову згадали про В.Погорєлова, який і виграв вибори 2010 року, зібравши трохи більше 16 тис. голосів. С.Ратушняку залишилися вірними майже 12 тис. прихильників.

Останні парламентські вибори не повернули С.Ратушняка у велику політику. За звичкою, він знову хотів перехитрити усіх, але використали його. Спочатку він сконцентрував зусилля  на критиці В.Смоланки та П.Чучки як ставлеників «клану Балог». І навіть їздив на спільні агітаційні зустрічі з В.Ковачем. Потім, коли зрозумів, що «регіонали» надто системно підготували електоральний грунт для підживлення 200-гривневими купюрами, кинувся розвінчувати «Васю кіловольта», але було вже пізно.

Хоча після виборів С.Ратушняк дав розлоге інтерв’ю, з якого зрозуміло, що політику він не покидає і знову бере на озброєння опозиційну риторику: «Я хотел бы, чтобы наш Президент Виктор Фёдорович Янукович не ублажал себя 30% якобы поддержки его партии. У нас в области 90% голосов за ПР и кандидатов от власти были уголовным путём проплачены 200-гривенными купюрами лично в руки избирателям. И если допустить, что это произошло по всей стране, — то это реальных 3-5% поддержки действующей власти». Далі він зізнається, що голосував за «Свободу», продовжує клясти євреїв і комуністів, прогнозує наростання революційної ситуації.

Однак,  за останній рік С.Ратушняк доволі тісно зблизився з О.Ледидою, не дозволяє жорстких випадів проти обласної влади у підконтрольних ЗМІ, натомість, провладні медіа-ресурси його широко висвітлюють. Нарешті він  довів хоч до якогось результату свій пресловутий проект з аквапарком і тепер його піарить по повній. Тобто, нічого не міняється, і цілком реально, що на наступних місцевих виборах нас знову очікуватиме двобій Ратушняк-Погорєлов (можливо молодший). Але нам слід розуміти, що всяка політична шизофренія у своїй основі має соціальну шизофренію виборців, бо саме вони визначають лідерство. Тому, яке маємо суспільство – ТАКУ І ВЛАДУ.

Далі (буде?)

Теги: Ратушняк

38 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати