Священномученик Йосафат: Подвиг в ім’я Христа

Святий Йосафат Кунцевич (світське ім’я Іван) народився близько 1580 р. в древньому українському містечку Володимир-Волинський. Його батько був заможним купцем, тому хотів, аби син Іван продовжував його справу. Щоб син належно опанував купецьке ремесло, батько відправив його у Вільно (нині Вільнюс), тогочасну столицю Великого Литовського Князівства, до якого тоді належала більшість українських земель. Це були перші роки після відомого Берестейського собору 1596 р., тому тогочасне релігійне життя у Вільні було позначене розколом та неприязню між прихильниками та противниками Берестейського собору. Більше того, підтримувані магнатом Костянтином Острозьким та місцевою шляхтою противники з’єднання Руської церкви з Римом мали у Вільні відчутну матеріальну та політичну перевагу перед нечисленними прихильниками унії. Небайдуже, вразливе серце юного Івана терзали сумніви та прагнення знайти правильну відповідь на питання: на чийому боці правда? Згодом Йосафат Кунцевич признавався, що саме у ті юнацькі роки він постійно звертався до Господа Бога і благав, щоб вказав йому правильний шлях. У цей час сумнівів, очевидно, зовсім не випадкового на життєвому шляху майбутнього священномученика з’являються отці-професори Папської академії у Вільно - Фабрицій Ковальський та Іван Грушевський, відомі богослови, які допомогли зорієнтуватися у складній конфесійній обстановці. Тому юнак Іван Кунцевич обирає занедбаний, убогий віленський храм Пресвятої Трійці, який навіть у свята відвідувало не більше двох десятків прихильників Берестейськолї унії, а згодом кидає навчання купецькій справі та, йдучи за Божим покликом, у 1604 р. вступає до василянського монастира під іменем Йосафата.

Як свідчать брати-василіани, сучасники Йосафата, він найдужче плекав чесноту убожества та аскетизму. Так, священномученик Йосафат, навіть будучи архієпископом, завжди скромно називав себе «убогим ченцем», спав на долівці, ходив босоніж навіть взимку, обперізувався залізним поясом, а під чернечою рясою завжди носив волосяницю. Після мученичої смерті, коли вбивці хотіли наглумитися над тілом священномученика та почали його роздягати, то, виявивши від рясою волосяницю, подумали, що вони вбили не архієпископа, а якогось вбогого монаха. Свої строгі покути, впокорення плоті та щирі молитви Йосафат офірував за єдність Церкви та навернення грішників. Маючи чудову пам’ять, священномученик  Йосафат наполегливо вивчав твори отців церкви, теологічні та історичні праці – усе було підпорядковано основному його завданню – служити шляхетній справі єдності Христової Церкви на його стражденній батьківщині. Про це свідчать самі назви його творів - «О фальшованю пісем словенських…» (1611-1613), «Про старшинство св.Петра», «Про хрещення Володимира», а також невтомна праця св.Йосафата з реформування Василіянського чину, яку він, починаючи 1607 р.,  проводив спільно з Й.-В.Рутським. Величезну роль в утвердженні єдності української церкви з Римом відіграв і «Катехизис» Йосафата Кунцевича.  Та найважливішим у архієрейській діяльності українського святого було проповідування єдності Христової Церкви. Ні насмішки, ні загроза власному здоров’ю та навіть життю не могли стримати або втишити нестримне бажання Йосафата Кунцевича служити справі утвердження єдності церкви. Сміливо, сповненим християнської любові, він виходив до навіть вороже налаштованого натовпу та проповідував важливість єдності, передусім церковної. Саме наполеглива проповідь ідеї церковної єдності та очевидні успіхи на цьому полі зробили Йосафата Кунцевича дуже небезпечним для багатьох тогочасних власть імущих.

12 листопада 1623 р. підбурений натовп увірвався у архієпископську резиденцію та почав бити слуг. Архієпископ Йосафат заступив собою слуг та звернувся до розлюченої юрби: «Діти мої! Чому вбиваєте невинних моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, то ось я». Натовп на мить розгубився, але раптом вискочили двоє фанатиків: один вдарив архієпископа Йосафата палицею, а інший – йому розрубав сокирою голову. Злочинці поглумилися над тілом мученика, а потім прив’язали до нього каміння та вкинули у води Двіни. На шостий день після вбивства Йосафата, над місцем, де на дні ріки покоїлось його тіло, з’явилася ясність. Так відшукали тіло мученика. Прикметно, що після злочинного вбивства Йосафата, чимало запеклих противників унії з Римом почали навертатися до з’єднаної церкви. Серед найпомітніших постатей, які навернулися до з’єднаної Церкви, був видатний український богослов, філолог митрополит Мелетій Смотрицький. У народі утвердилося переконання: «Бог хоче показати, що святий Йосафат після своєї смерті може навернути тих, які не хотіли слухати його за життя». У 1641 папа Урбан VIII підписав беатифікаційний декрет, що проголошував Йосафата Блаженним,  Папа Римський Пій IX в 1867 р. зарахував його до лику святих, а Папа Римський Іван-Павло II назвав Кунцевича «апостолом єднання», покровителем України.

Переслідування священномученика Йосафата не припинилося і після його смерті. У 1705 р., коли Вітебськ, де зберігалися мощі, зайняли московське військо Пьотра І, то загарбники найперше хотіли знайти мощі, щоб їх спалити. Лише дивом монахи-василіяни змогли вивезти саркофах з мощами та сховати у одному з монастирів. Поневіряння мощей святого Йосафата – це окрема драматична історія, проте Боже провидіння розпорядилося так, що у 1949 р. нетлінні останки священомученика Йосафата було перевезено з Відня до Риму та поміщенно у головній католицькій святині світу – базиліці святого Петра.

На тлі величного життєвого подвигу священномученика Йосафата в ім’я церковної єдності в Україні та церковної єдності з Римом смішними та безглуздими виглядають безпорадні апеляції до мертвих традицій чи то в питаннях мови богослужінь, чи незгадуванні в Літургіях першоієрархів Української греко-католицької церкви, чи, зрештою, самого підпорядкування Мукачівської греко-католицької єпархії. Натомість історія Української греко-католицької церкви, освячена кров’ю великого сина України – Йосафата Кунцевича, показує, що нема нічого суттєвого, здатного розділити український народ, якщо його провідники сповнені любов’ю, доброю волею, відкритістю та нестримним бажанням жити в ім’я Ісуса Христа.

Любомир Белей

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати