Вмирають поступово люди,-
Далекі, близькі і свої...
Їм весен більше вже не буде,
Для них не тьохнуть солов'ї...
(Б.Галас)
Священик... Через його голос, його погляд, його руки спадають на грішну землю нашу цінні помисли Господні, здійснюється той священний зв'язок між Богом і людьми, ім'я якому Божественна таїна...
Священик нас причащає і служить святу Літургію, вибілює через святу Сповідь наші душі, голосить Науку Ісуса Христа, направляє на дорогу чесного життя. Приходимо на цей світ як вороги Бога, а священик через святе Хрещення робить нас милими дітьми Отця небесного. Лежимо на смертнім одрі, а священик святим Причастям востаннє єлеєпомазанням скріпить нас на дорогу вічності і з молитвами випровадить на цвинтар...
Таким Священиком був греко-католицький панотець Йосип Штилиха, котрий щиро служив Богові і народу в Ужгородському катедральному соборі.
Народився Йосип Штилиха у селі Вишнє Солотвино Ужгородського району 1 жовтня 1922 року у селянській родині. Батько був хліборобом, а мати —доглядала 13 дітей, серед яких Йосип був найстаршим сином.
Початкову школу Йосип закінчив у рідному селі. А в 1936 році поступив на навчання в Ужгородську державну гімназію, закінчив її у 1944 році з відзнакою. У 1943р., тоді ще гімназиста 8 класу, його було обрано місійним секретарем Фронту Молоді.
У 1948р. Йосип Штилиха успішно закінчив Ужгородську духовну семінарію. Його духовними наставниками були єпископ Теодор Ромжа, о. Олександр Хіра і о. Віктор Хома та вікарій Миколай Мураній. Донині у домі отця Штилихи ревно зберігається залікова книжка з підписами цих великих духовних отців не тільки Української Церкви та Закарпаття, а й усієї України.
25 липня 1948р. о. О.Хіра офіційно зареєстрував останнє греко-католицьке весілля. Вінчалися перед Богом і людьми Йосип Штилиха та Марія Сабова. Молоді люди розпочинали свою спільну життєву дорогу. Мріяли про щасливе світле завтра…
А чи думалося про такі можливі утиски, переслідування, допити… Скоріше, відчувалося... Та уявити себе поза законом, без роботи, у глибокому підпіллі?! А йшлося саме до того. Адже 17 лютого 1949р., з ліквідацією Української Греко-Католицької Церкви, в Закарпатті розпочалися страшні репресії проти її служителів та вірників. Зазнав подібної долі й отець Йосип Штилиха. До 1953 року молодий, здоровий, з великим бажанням працювати, чоловік так і не зміг знайти собі роботу. Був, бачте, «неблагонадійний ».
У 1953 році йому вдалося влаштуватися двірником в Ужгородську автоколону.
Та є і приємні згадки у отця Йосипа. Одна з них — 7 листопада 1956 року, — коли таємно був висвячений у сан священика підпільним єпископом Олександром Хірою, який приїхав з Караганди.
Талановитий і здатний до наук Йосип Штилиха завжди мав потяг до знань. Тож поступає на заочне відділення в Київський автомобільний технікум, а після закінчення вчиться ще й у Львівському політехнічному інституті, який закінчив у 1965 році. Але це все було удень. А вночі — він виконував свою місію греко-католицького священика, задовольняючи релігійні потреби закарпатців і в Рахові, і в Ужку, і в Плоскому, і в Родниківці, і в Косівській Поляні...
Упродовж п'яти років Йосип Штилиха працював головним інженером у АТМП. А потім — заступником начальника відділу.
З 1989 року, після виходу у світ Закону «Про свободу совісті і релігійні організації...», отець Йосип активно включається в роботу з відродження Греко-Католицької Церкви. Виступає на сторінках преси, на різноманітних зустрічах, по телебаченню, — всього і не перерахувати, що було зроблено отцем Йосипом.
Отець Штилиха був одним із тих, які в 1989р. на Кальварії розпочали Богослужіння біля каплиці, а в 1990-му — перейшов на «цегольнянський горбок». Тут проводив Богослужіння щодня. А, з 11 жовтня 1991 року він - священик катедрального греко-католицького собору.
Із червня 1993 року отець Йосип очолював греко-католицьку громаду міста Ужгорода з Богослужінням літургії українською мовою. А в жовтні, при його опіці, створюється церковний хор імені о. Авґустина Волошина, який супроводжує Божественну Літургію (керівник — Я.Кирлик).
Отцем Йосипом відправлено тисячі Служб Божих. Понад 700 діточок він підготував до «Сповіді, Першого Причастя».
1 січня 2012 року відійшов у вічність о. Йосип Штилиха. Він був доброзичливою, щирою і відвертою людиною, великим українським патріотом, який з любов'ю орав рідну землю плугом церкви, засівав зернами правди і добра.
Людяність, милосердя, допомога людям — одна з суттєвих рис отця Йосипа Штилихи. Тож ми, вірники, щиро дякуємо нашому дорогому наставнику — отцю Йосипу Штилисі за його науку.
Світла пам'ять про о. Йосипа Штилиху назавжди збережеться у серцях вірників і вдячних нащадків, хто мав щастя з ним працювати і спілкуватися.
Говорять, що й на тому світі потрібні такі люди. Вічна пам'ять і блаженний спокій йому.
Оксана Люта, Ужгород