Якщо розгорнути будь-яку книжку, присвячену хрещенню Русі-України, видану чи то в радянські, атеїстичні часи, чи нині, у період релігійної терпимості, всюди знаходимо стереотипні оцінки цієї події. В «Українській радянській енциклопедії» читаємо: «Хрещення Русі було тривалим процесом, який відбувався в умовах жорстокої класової боротьби. Князі й бояри за допомогою державної влади насаджували в Київській Русі християнство... На Русі не раз спалахували повстання проти примусового запровадження християнства, що були виявом стихійного протесту трудящих мас проти посилення соціального гноблення». Уславлений вчений Іван Огієнко (митриполит Іларіон) в «Українській церкві» стверджує, що деякі українські землі були охрещені силою та густо политі кров’ю: «…не треба думати, що народ легко покинув свою батьківську віру; і даремно силкується літописець переконати нас, що народ хрестився з радістю…» Таке ж переконання про насильницькі, жорстокі методи охрещення панує і в історії інших слов’янських народів, тому цій статті спробуємо дати відповідь на питання: чи й справді, хрещеня українців супроводжувалося насильством та жорстокістю, як це в унісон твердять сучасні джерела. На наше переконання, ця панівна нині в українській та слов’янській історії теза є нічим іншим, як одним із широко поширених міфів, що вкрай спрощено інтерпретує складний процес інкультурації, або прищеплення християнства на українському ґрунті, зводячи його до примітивного протистояння, часто збройного, між прибічниками «нової та правічної» вір. Адже перш ніж твердити про безкомпромісну, жорстоку боротьбу між язичництвом та християнством, належить довести, що язичництво та християнство як за рівнем віровчення, так і в плані обрядовості були рівновеликими явищами.
Панівна нині концепція про непримиренну боротьбу християнства та язичництва на теренах Русі-України спирається на переконаннях про поширення християнства лише після 988 року. Утвердилася своєрідна ілюзія, що до охрещення Русь-Україна була суто язичницькою. Але існують численні достовірні свідчення про поширення християнства на Русі від середини ІХ ст. Так, візантійський патріарх Фотій у середині 60-х рр. ІХ ст. пише, що «руси перемінили еллінську й нечестиву науку, якої перше держалися, на чисту і непідроблену віру християнську». Візантійський імператор Константин Порфирогенес, який особисто подорожував теренами сучасної України, на початку Х ст. говорить, що патріарх Ігнатій (жив приблизно в один час з патріархом Фотієм) на Русь вислав архієпископа. Про охрещення київського князя Аскольда у 60-х р. ІХ ст. твердить і Георгій Арматол. Припускають, що Аскольд був охрещений іменем Микола — церква, що й нині стоїть у Києві на могилі князя, називається Свято-Миколаївською. Про значну кількість християн у найближчому оточенні київського князя Ігоря можна судити на підставі його угоди з греками від 945 р., в якій, серед іншого, окремо застережено, що «ми ж [руси], скільки нас охрестилося, клялися своєю церквою святого Іллі в соборній церкві [цесароградській Софії] і присягальним чесним хрестом». Засвідчена цим документом і київська церква св.Іллі також вказує на поширення християнства серед киян у доволодимирську добу. Християнкою була й Володимирова бабуся – княгиня Ольга, яку вже в 955 р. під час її подорожі у Константинополь супроводжував священик-духівник. Усе це свідчить: до дати офіційного хрещення, чи, точніше, до визнання з боку Володимира Великого християнства офіційною релігією Русі-України, християнська традиція мала більш ніж столітню традицію. Нерозробленість, несистемність, неусталеність поганського віровчення на період християнізації Русі-України унеможливлювали його запеклий та системний опір поширенню християнства, про який так часто полюбляють згадувати.
Дуже вагомим аргументом на користь мирного, безкровного характеру християнізації Русі-України слугує також відсутність українських мучеників доби християнізації. Відомо, що християнська церква свято оберігає імена усіх, хто постраждав за поширення та утвердження віри Христової. За умов «насильницького» впровадження християнства мусили постраждати, хай меншою мірою, і його адепти. Окрім варягів Феодора та Іоанна, які загинули мученицькою смертю ще до офіційного прийняття християнства, у 983 р., інших імен мучеників історія Христової церкви в Русі-Україні не фіксує. Невже наші пращури-язичники з усталеною в їхньому середовищі кровною помстою у відповідь на «нелюдське впровадження християнства» по-християнському підставляли для удару другу щоку і тому-то ніхто з християнських місіонерів не постраждав?
Міф про запеклий опір язичництва перед інвазією християнства ґрунтується також і на хибних уявленнях про древність «прадідівської» язичницької віри наших пращурів. Існують переконливі свідчення того, що язичництво на час хрещення Русі-України не було таким уже й «прадідівським», до того ж вивчення глибших шарів дохристиянської духовної культури наших пращурів дозволяє говорити про поширення серед них віри не в багатьох, а в одного Бога. Прокопій Кесарійський у відомому трактаті «Про війну…» пише: «Єдиного бога, що посилає блискавку, признають вони владикою усіх і жертвують йому корів і всяку жертву. Не знають долі (фатума) і зовсім не признають, аби мала якусь владу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не загинуть, жертву богу і, врятувавшись, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасли собі життя». Про одного Бога, в якого вірили стародавні слов’яни, говорять і арабські мандрівники. Ібн-Даст подає молитву, яку відмовляють женці під час жнив, що дивовижно нагадує «Отче наш»: «Боже, ти давав нам поживу, то дай нам і тепер її досить».
Вшанування єдиного Бога нашими пращурами віддзеркалилося і в давніх слов’янських іменах на кшталт Богуслав (Бога славити), Божидар (Божий дар), Богдан (Богом даний). Серед імен українців немає жодного дохристиянського імені, яке присвячувало б його носія якомусь іншому божкові, окрім Бога. Тоді як у греків, наприклад, окрім імен на зразок Феодор, тобто дарований богом, були й імена, які давалися на честь конкретних численних божків: Діана, присвячена Діані, богині Місяця і полювання; Дмитро, чи Димитріан, належний Деметрі, богині родючості та хліборобства...
Сліди віри наших пращурів у єдиного Бога зберігає й ціла низка інших загальних назв на зразок багатіти, багач, убогий, багаття, збіжжя, небіжчик, бажати, значення яких проливає світло на окремі важливі елементи релігійного світогляду праукраїнців: добробут, заможність дає Бог (багач, багатіти, збіжжя, багаття, бажати); нестатки, смерть приходять, коли Бог відвертається (убогий, небіжчик).
Примітивне єдинобожжя наших пращурів, позбавлене канонічної релігійної традиції, через соціальну еліту (князі, воїни, купці) почало «збагачуватися» вірою в різних, досі невідомих, привезених з чужоземних подорожей язичницьких божків. На теренах Русі-України першу спробу упорядкувати язичництво робить Володимир Великий лише за 5 років до офіційного прийняття ним… християнства. Саме у 983 р. Великий князь наказав «вні Двора теремного» спорудити дерев’яні боввани Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симарегла, Мокоші, чим утвердив офіційний (державний) реєстр поганських божків. Але дуже скоро Володимир рішуче відмовляється від спроб утверджувати поганство і докладає максимум зусиль для християнізації Русі-України.
Тому з цих причин процес творення слов’янського пантеону в старожитному Києві і близько не досягнув таких успіхів, як, наприклад, у античних греків чи римлян. Навіть такий поціновувач автентичної праукраїнської культури, як І. Огієнко, констатував, що наша міфологія «не відлилася в таку стройну систему, як, скажімо, мітологія грецька чи римська. Слов’янська мітологія досить убога». Справді, не треба забувати, що слов’янське поганство розвивалося за відсутності писемності, літературної мови та окремої соціальної групи служителів культу (волхвів), які покликані були б розробити загальноприйнятний варіант язичницького віровчення, а також проповідувати його та пропагувати відповідну обрядовість.
Оскільки слов’янське поганство розвивалося без дотримання названих передумов, то, як наслідок, нині ніхто не може навіть точно назвати верховне поганське божество: одні автори вважають верховним божком Дажбога, інші – Сварога або Перуна. Відомий знавець поганства старожитних слов’ян Е. Анничков переконаний, що на Русі кожна суспільна верства визнавала різних богів: князь та дружина визнавали своїм божком Перуна, купці, ремісники – Велеса, а простолюд мав інших божків. Додам, що й серед різних племен стародавньої Русі-України слід, мабуть, очікувати не лише соціальних, а й суттєвих регіональних відмінностей у поганському віровченні.
Поганські божки прийшли до давніх українців у різний час і від різних народів, що також є вагомим аргументом про штучний привнесений, а не питомо український характер язичництва наших пращурів. Так, більшість дослідників сходяться на балтійському походженні власної назви центрального божества князя Володимира –Перуна. На Сході, зокрема у філістимлянській або арабській традиції, слід шукати генезу іншого відомого божка – Дажбога. Про половецьке або перське походження Хорса говорили дослідники ХІХ-ХХ ст. Семітське коріння має, очевидно, слов’янський Велес (Волос), іранські джерела – Стрибог, а фінські – богиня Мокоша. Очевидний еклектизм праукраїнського язичницького пантеону дає підстави говорити про його молодість, своєрідну асистемність та вкрай слабку кодифікованість. Із прийняттям християнства процес творення слов’янського язичницького пантеону не закінчується. До божків, відомих із часу хрещення Русі-України, додалося чимало поганських божків, вигаданих діячами слов’янської культури ХІХ-ХХІ ст. «Загін явно вигаданих богів, – як дотепно зауважив професор Ю. Карпенко, – творять божества Лель, Леля, Полель, Дана, Лада, Коляда». Процес творення поганських божків не припиняється і нині… Все частіше, наприклад, нині можнна почути, що Дід Мороз – це також одвічне слов’янське божество, а не така собі совєтська альтернатива святому Миколаю. Відродження язичницької міфотворчості у новітні часи зобов’язує її творців загалом активно пропагувати міф про багатство та розробленість «прадідівської віри», яку, мовляв, «підступне християнство могло здолати після тривалої і кривавої боротьби».
Християнізація українців, як і будь-якого іншого народу, – це надзвичайно складний процес, спрямований передусім на докорінну перебудову свідомості людини, а тому, зрозуміло, він ніколи не був, не є і ніколи не буде легким. Тому-то християнізація України-Русі мала надзвичайно серйозні перешкоди, але ці перешкоди зумовлювалися зовсім не ворожістю наших пращурів до нової віри, а, по-перше, катастрофічною нестачею християнських священиків, дяків, єпископів, особливо тих, які володіли б давньоукраїнською мовою; по-друге, гострою нестачею потрібної богослужебної літератури; по-третє, відсутністю належних культових споруд. Саме у подоланні цих труднощів, без сумніву, велика заслуга належить великому українському державникові, святому рівноапостольному Володимиру. Проте християнізація українців не була кровопролитною, не грунтувалася на насильстві, бо була спрямована не так проти якоїсь релігії, як зорієнтована на глибоке вкорінення засад християнського віровчення у щоденному бутті наших предків. І над цим завданням Христова Церква тяжко працює й досі – в Україні і в світі.
Проф. Любомир Белей
1234 2013-07-07 / 23:55:01
Люди добрі,використовуйте свої "знання"в інших сферах.А спілку треба давно переіменувати успілку роздору або безбожних людей,щоб не ганьбити чесне імя владики І. Маргітича.Чому нас вчать ці статті,переповнені ненависті до єпархії і її вірників.Якби покійний владика встав,то половина з цих людей вигнав би навіть з церкви.Що ви робите зйого імям і ... Зараз у кожній проповідійого звучали слова"Ти,Петре,скеля..."Ви перші забули його вчення.Чи угодна та служба Божа в якій священник проголошує неправду.Майте повагу до Вселенської церкви,до її рішення щодо обєднання єпархії.Не сійте розбрат між людьми,бо це дуже боляче переживати. Розяснюйте людям Христову науку і нічого більше. А ці питання для вирішення залиште вищій церковній владі.
Рідновір 2013-07-07 / 19:42:42
Корятовичу, знаєте, скажу Шевченківськими словами: «…якби ви вчились так як треба то й мудрість би була своя…мої слова: і не було би на Україні, от такого от г…на! (перепрошую за грубість, але це життєві реалії сьогодення.
Народна віра (Рідна Віра) того то і Народна бо народ тільки собі вірить насправді, тут вам і глибока філософія, що Бог перш за все у нашум серці, а потім в Храмах чи то в Полях, Лісах, Річках і в Образах (Кумирах)…Подивіться, хіба народ не собі в першу чергу вірить!?
Народ доведений до відчаю перестає відчувати реальність, де він а де держава. Лишається лише віра в себе, і то це скоріше привілей обраних (сильних духом) не рабів Божих, бо нажаль останні лише чекають манни з неба від чужого Бога-Егрегора і того, що за загадкових хороших обставин все зміниться. Та ні, нічого так не зміниться давно доведена природна істина – виживають сильніші (чистої води ЕКОЛОГІЯ). Народ не може бути сильним без Рідного! Не може без тисячолітніх традицій і звичаїв, без мови, без всього нам сьогодні відомого культурного надбання! Врешті решт не може вижити без свого розуміння Бога (Богів), без свого Сонця (Сур,ї), без свого духовного хребта (стрижня, стовбура) ВЕЛИКОГО РОДОВОГО ДЕРЕВА, на якому в Трьох світах існує наш РІД.
Спитайте всі себе чому СХІДНІ ДЕРЖАВИ такі прогресивні? Чому ми туди увесь час дивимося? Та того що ТАМ ГАРНІКВІТУЧУ ДЕРЕВА РОДІВ їхніх, яке ЦВІТУТЬ і ПЛОДОНОСЯТЬ і які милі людям і їх зору (звісно хтось Китайців згадає негативно), з якого всі спокушені зірвати плоди.
Далі таким шляхом помалі рухається наприклад Єстонія, а в Ісландії Рідна Віра взагалі фактично визнана на державному рівні
Корятович 2013-07-06 / 00:01:50
'"....прошу навести підтвердження політрусинської тези про хрещення предків нинішніх закарпатців безпосередньо Кирилом і Мефодієм задовго до хрещення Русі,..."
Це не мої слова, мене плутите з ким то іншим. Я в низу писав:
'Із того що я читав, то ще ніхто не доказав що апостоли Кирило і Методій бували на закарпатті. Але не сумніваюсь що через близький контакт між Моравією і Закарпаттю, то христіянська релігія могла поволі пошируватись з Моравії. Приблизно в тих часах, уже на при-чорноморі також христинізація почала поширатись на північ. '
2Корятовичy 2013-07-05 / 22:49:39
"....прошу навести підтвердження політрусинської тези про хрещення предків нинішніх закарпатців безпосередньо Кирилом і Мефодієм задовго до хрещення Русі,..."
Одповідь:
Боже наш Великый на Небесах, охороняй нас від восточного примитивного провінціоналізму. To є у вас, Корятович, у славян за Карпатами, на востоці, як предки українців і росіян стоять в ріці Дніпро і св. Володимир іх хрестить. То є ваше Хрещеніє Русі, чи України-Русі. Якщо ви тому вірите, што тому боло так, так вірте тому!!! Я, як ай многі нормальні и образовані люди з Центральної Європи, ми вам то небереме! Примитивну тезу хрещення предків русинів "безпосередньо" Кирилом і Мефодієм так, як св. Володимир хрестив о 125 років пізніше предків українців в ріці Дніпро, не маєме. Такі видумані образи хрещення, як ви со св.Володимиром и с людьми стоящими в ріці Дніпрі, ми йсме не мали, не маєме і не хочеме мати. Не хочеме мати зато, бо хрестили предків русинів почас місії св. Кирюла и Мефодія, які жили не лем при Дунаю чи Грону, але ай Горнаду, Лаборці, Бодрогу, Уж-у, Латориці, Тисі. Неприписуйте такі міфи русинам с політизованнов термінологійов і не робіть штучно політику з віри.
(1) Карятович мали бо йсте знати, што мінімально 100 років до приходу св. братів Кирила и Мефодія, то значить в 750-х роках, на Моравії (Мікулчіце, Угерске Градіште) і Західній Словакії (Нітра, Бойна) христіянство ся інтензивно ширило. В року 863 коли св. Кирил и Мефодій зачали свою місію Моравія и Західна Словакія уже боли христіянські землі. Періферія Великої Моравської держави, яка за князя-державника Светоплука сягала на сході аж к горним током Тіси (незабовайте за войну о сіль в банях, типирішне Солотвино, між Светоплуком и Болгарськов державов), на севері за Краків на схід в напрямку ріки Сян, а на югу за язером Балатон (часті типирішньої Хорватії и Сербії). Сисі періферні землі за часів св. Кирила и Мефодія ся христіянізовали, бо не боли христіянське, а не центральна часть великої Моравії (Мікулчіце, Нітра), где ся христіянство ширило булше як 100 років. .
(2) Уже в посольстві князя Растіслава (який є святим для христіян Восточного обряду) к Константинопольскому імператорови Міхайлові ІІІ ясне написано ош христіянську віру ширять на Моравії из Влах (Аквілейський патріархат, северна Італія), Німці (архоєпископства Пасау, Сальцбург), а Греки, а окрем того суть докази ай археологічні, што місіонери аж з Ірландії ширили христіянство. В посольстві ся пише што"...нас по-усякому учили." ". честованний пан, зажень до нас такого мужа, которому би ся удало розтовмачити нам ушитку справедливість..."
(3) Св.Кирил и Мефодій с переривами проповідували христіянство 22 років, тобто не цілу єдну генерацію. А в таких містах як Нітра и Бойна (24 км од Нітри на северо-захід) латинський христіянський обряд ся удержовав ай за часів св. Кирила и Мефодія, бо в Нітрі бов епископ Віхінг - бенедіктинський монах, який твердо додержовався латинського обряду. По смерті св. Мефодія в 885 році насупником ся став епископ Віхінг а не Горазд, якого назначив св. Мефодій. Князь Светоплук вигнав учеників св. Кирила и Мефодія з Моравії, які ся ухилили на чолі с св.Гораздом на періферійних територіях Великої Моравської держави. Сисі території поступно перейшли пуд контроль Булгарського королівства як наприклад восточна Словакія и типирішня територія Закарпаття. Восточно-христіянський обряд (Кирило-Мефодійські традіції) ся удержовали в монастирях, як Краснобродський монастирь (восточна Словакія) чи Мукачівський монастирь на Чернечій горі.
Історичні факта ясно указувуть, што в Центральній Європі рутени - русини які переважно жили на періферії Великої Моравії удержовали Кирило-мефодійські традіції от 863 до 988 року, 125 років без партіціпації славян с востока, споза Карпат.
Корятович 2013-07-05 / 21:28:19
Аж ніяк не віру що якби український нарід якось повернувся назад до 'народної' віри, то щось би змінилося в Україні. Чомусь бачу що тільки ті згадені нажерині попи би змінили свою віру! :-)
Рідновір 2013-07-05 / 15:21:24
http://vk.com/spadok
☀ УКРАЇНОФОБИ | УКРАЇНЦЯМ ПРОПОНУЮТЬ "СВЯТКУВАТИ" ВБИВСТВА ЇХНІХ ПРЕДКІВ ? ☀
Двадцять років Україна, найбільша держава Європи, намагається відбутися як високорозвинене суспільство, але постійно відчуває брак прогресивних ідей. Наша державна ідеологія повсякчас загрузає у старих кліше і заскорузлих міфах. Невпевнені кроки до відновлення національної ідеї ніяк не можуть подолати обриси імперських вигадок минулого.
Україна готується до відзначення 1025-річчя хрещення Русі. Президент озвучив офіційне ставлення держави до цієї події: «Відзначати 1025-літній ювілей запровадження християнства як державної релігії України-Русі мусимо не лише як свято християн, але і як свято торжества Української державності, її європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства».
Зважимо слова глави держави. Чи можна святкувати початок насильства, жорстокої громадянської війни, тотального нищення святинь, провідників руської віри (віри русичів), духовності, звичаїв, культури? Після втрати високорозвиненої слов’янської культури Русі ми, як і інші народи, вступили в часи моторошного середньовіччя, часи правління церковних заборон та забобонів, неписьменності. Втратили державність, праву (закон русичів), назву, самоусвідомлення, добробут, своє обличчя, свій дух, свою волю і свою долю.
Друга суперечлива теза – це «свято торжества Української державності». Безглуздим є механічне перенесення ідеологем московитів на грунт української ідеології. Подібні мислеформи якось важко вписуються в логіку реальних історичних подій. Володимир не створив Руську державу, а лише захопив у ній владу, м’яко кажучи, неправедним чином. «Створена» ним держава існувала лише два покоління, а в 1054 році колишня територіальна єдність «Руської землі» була порушена. Русь була поділена між трьома синами Ярослава Кривобокого (істориками частіше вживається прізвисько «Мудрий»). Ізяслав отримав Київський стол, Святослав і Всеволод посіли князівські столи в Чернігові та Переяславі.
Послаблений міжусобицями, після страшного погрому Залєсьєм (майбутньою Московією) 1169 року Київ значно втратив своє значення як столиця Давньоруської Держави. А після 1240 року Русь остаточно втрачає свою державність аж до 1991 року. Тож виходить, що з 1025 років християнства Русь мала 751 рік поневолення. Тому куди справедливіше називати ювілей запровадження християнства, як державної релігії України-Русі, «святом» української бездержавності.
Зовсім інша справа — московити. Віддалена провінція Русі у 1169 році розтрощила Київ, з чого, мабуть, і варто починати історію московитів. Згодом вона перетворилася в Московський улус Золотої орди. Прославляючи великих ханів, московська церква користувалася величезними пільгами, що сприяло її розвитку. Тому розвинувшись на уламках Русі під впливом суміші ортодоксального християнства і ординської державної ідеології, Московія справедливо віддає належне Володимировому хрещенню, і це справді їхнє свято.
Погляньмо на слова патріарха Кирила, у миру — Володимира Гундяєва: «Саме завдяки хрещенню Руси і була сформована наша (їх московитська — ред.) унікальна цивілізація. Вірність її духовним основам – запорука того, що ми залишимося по-справжньому самі собою, і відповідно, будемо дійсно щасливі. Бо не можуть бути щасливі народи, які зрадили собі, невільні, духовно залежні». Дуже справедливі і точні слова. Хрещення дійсно зламало духовні підвалини Русі, перетворило гордих русів на духовних невільників, людей духовно залежних. Ця залежність і досі не дозволяє нам повернутися обличчям до власної держави і розпочати розбудову своєї «національної домівки».
Наслідуючи Володимира у справі насильства над духовністю, московська церква і по цей день таїть за своїми мурами чимало протизаконних та відверто злочинних справ. Мало не щодня заголовки рясніють далеко не смиренними, по-християнськи духовними повідомленнями. П’яні священики за кермом мажорних автомобілів, попи-педофіли, автівки за 100 тисяч доларів, будинки по 2 млн. доларів, бізнес на свічках та навіть (!!!) цигарках — таке далеко не священне життя багатьох християнських служителів можна побачити у розслідуванні «Територія обману» (http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&..).
А як вам такі новини: «Піп-регіонал напав на журналістку»?Монах викрав з монастиря 20 тисяч євро та прокутяжив їх у казино.
Такі повідомлення найбільш безневинні, порівняно з тими скандалами, які періодично вибухають щодо викрадення дітей монастирями. Згадаємо також і зовсім «свіжий» скандал, який оповив московську церкву на території України. Викрадення двох черниць Свято-Покровського монастиря, яке пов’язують з аферами церковників з контрабанди та розмитнення дорогих іномарок.
Отак «Руський мір», що рухається на Україну через церкви московського патріархату, не лише не втомлюється вливати в вуха вірянам продукт ідеологічних штампів імперського періоду, руйнуючи історичну правду і свідомість українців. Він також несе свою «унікальну культуру», яка має мало спільного з чесністю і правдивістю.
І остання теза з вислову президента України, яку ми ставимо під сумнів, – «свято європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства». Події 988 і 1917 років важко розрізнити – насильницьке запровадження чужого світогляду, вбивства духовників, руйнування святинь, винищення цілих верств населення, творення «людини нового типу» з швидким крахом новоутворення (тоталітарна «радянська» влада проіснувала 74 роки, тоталітарна форма «володимирового» правління – 66 років). Але чомусь ці події-близнюки зовсім по-різному оцінюються сучасними політиками. Чому б це?
© Дмитро Жеребець
696969 2013-07-02 / 13:42:12
Отже, знатоки -
чому ж все таки Князь Володимир прийняв рішення прийняти християнство саме Візантійського обряду?
Чому не іслам, іудаїзм, католицьку віру? Адже послів-агітаторів у нього було - вибирай-не хочу!
І чому треба було їхати аж в Херсонес, щоб прийняти посвяту, а не в Візантію чи в Болгарію?
Чому саме в Херсонес, де взагалі не було не те що церков, там навіть не жили християни!
Хто міг навязати таку думку могучому Київському князю?
Якими могли бути ті аргументи, щоб він згоився організовувати військовий похід - і то не для завоювання територій чи якихось цінностей?
Хто володів достовірною інформацією, якій Князь (хоч і з деяким сумнівом) все ж таки повірив?
Корятович 2013-07-01 / 23:24:06
22Корятович - не мав можливості бути на лєкції професора Болдіжара. Із того що я читав, то ще ніхто не доказав що апостоли Кирило і Методій бували на закарпатті. Але не сумніваюсь що через близький контакт між Моравією і Закарпаттю, то христіянська релігія могла поволі пошируватись з Моравії. Приблизно в тих часах, уже на при-чорноморі також христинізація почала поширатись на північ.
Корятович 2013-07-01 / 23:10:12
Сорри - а може ви сумніваєтись що 'наші' божки які входять у пантеону божества позичані з сусідних, культур як Белей описує?
2Корятовичy 2013-07-01 / 22:44:05
А где находяться посилання на джерела у вас (Белей, сорри, Корятович), i смiшно цей аргумент витягувати тому, що майете о хрещенii Русi тiльки те, що майже сто рокiв по "событиях" написав лiтописець Нестор.
Каждый студент iсторii УжНУ, якый ходив на лекiйi професора Болдiжара и неспав на iнтернатi (общежитii) по iнтоксiкацii горiлков, це чув дуже часто. [Болдижар М.М. Краю мій рідний. Ужгород, 1998. – С.155] Окрем того: http://savchyn.wordpress.com/” Цього року Русини, відзначатимуть 1150-ту річницю з дня прийняття християнства;Новини: ПАМ'ЯТІ БОЛДИЖАРА МИХАЙЛА МИКОЛАЙОВИЧА https://www.univ.uzhgorod.ua/news/read/359
сорри 2013-07-01 / 21:08:57
Професорові Белею
Наполягати, що адаптований для гоїв Танах разом з Ісусовою ревізією юдаїзму є СПРАВЖНЬОЮ релігією українців на відміну від, начебто, "запозиченого" язичництва - це більш аніж сміливо :) Особисто я не готовий визнавати СВОЄЮ релігію, де йдеться про те, що всі народи будуть рабами для "богообраного народу",а Ісус каже, що він прийшов виключно "до овечок дому Ізраїлевого", а Іоанн Богослов уготував Царство Боже виключно для "семи колін дому Ізраїлевого", а інші можуть тільки стояти поряд.
Ви до якого коліна належите, авторе? Бо інакше не зрозуміло, чому вам відмовлено в Царстві Божому... :)))
сорри 2013-07-01 / 20:54:51
Дайте, будь ласка, посилання на працю проф. Болдижара, звідки ви виколупали цю "цитату"
2Корятовичy 2013-07-01 / 20:29:27
Професор УжНУ М.Болдижар утверждав, ош «…першым монотейистичным
напрямком у Закарпатю(Подкарпатськÿв Руси-авт.) было христіянство восточного обряду,котроє поширилося тут учениками Кирила и Методія задовго до поширеня його у КиєвськÿвРуси».
Професор УжНУ М.Болдижар не був "професіональний русин".
333 2013-07-01 / 19:17:10
Проффесору Любомир Белею. не знаю яким чудом вас професором нарекли, але краще ішли би ви ...кози пасти, або зі своїм вівцями дому Ізраїля траву гризти в пустелю, або ще краще з побратиматми Пархатими московсцями ******* в Домбоки в монастирі, нехай вас там "очистять"...
333 2013-07-01 / 19:08:07
Бредь сивої кобили, а не стаття!!!!
969696 2013-07-01 / 17:20:26
Кельти на Галичині, Буковині і Волині - це теж раніше від 11-го століття, але поспілкуйтеся на цю тему з С.Федакою, або з В. Піпашем, вони можуть підтвердити все це детальніше, в них наукові звання.
Я ж хотів про інше - чому ж все таки Князь Володимир прийняв рішення прийняти християнство саме Візантійського обряду?
Чому не іслам, іудаїзм, католицьку віру? Адже послів-агітаторів у нього було - вибирай-не хочу!
І чому треба було їхати аж в Херсонес, щоб прийняти посвяту, а не в Візантію чи в Болгарію?
Чому саме в Херсонес, де взагалі не було не те що церков, там навіть не жили християни!
Хто міг навязати таку думку могучому Київському князю?
Якими могли бути ті аргументи, щоб він згоився організовувати військовий похід - і то не для завоювання територій чи якихось цінностей?
Хто володів достовірною інформацією, якій Князь (хоч і з деяким сумнівом) все ж таки повірив?
Корятович 2013-07-01 / 17:15:30
Не несподівано уже професіональні 'русини' передають свої зауваження щодо теми. А десь наші професіональні 'кощуни' чи то 'язичники' застрягли?..Можливо, захопилися справою 'волами на биків'??...:-)
неісторик 2013-07-01 / 17:06:52
To: 969696 2013-07-01 / 17:02:19
Ви ще доточіть кельтів Волині до наших з вами "русинів" - і все стане OK. Не історія це, а водіння пером по воді.
969696 2013-07-01 / 17:02:19
До "неісторик" - Горянська ротонда неє унікальною, такі будівлі є на території Чехії, Угорщини, навіть на Волині, і історики відносять їх до ритуальних (ранньохристиянських) споруд кельтських племен. Дехто навіть вживає термін "сільська церква", хоч він зараз і відноситься до ірландської церкви, яка довгий час не була під офіційним впливом Риму. Термін 11 століття - ще одна спроба приписати все часам існування Київської Русі, бо ж, за баченням деяких "істориків" до того ніде і нічого не було і бути не могло!
неісторик 2013-07-01 / 16:59:05
Грушівський монастир вперше згаданий у XIII ст. Та ж сама історія (історикам ті ваші "факти" невідомі, тобто геть сумнівні).