Рішення ухвалено за поданням міністра імміграції, громадянства та багатокультурності Джейсона Кіні. У засіданні взяли участь представники Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій: предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет, глава УГКЦ архієпископ Святослав, керуючий справами Римо-католицької церкви в Україні єпископ Маркіян Трофим’як, головний рабин Києва та України Яаков Дов Блайх, предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій, голова духовного управління мусульман України шейх Ахмед Тамім та глави інших релігійних інституцій в Україні.
Канадські парламентарі відзначили, що всі українські церковні та релігійні лідери у особливо урочистий спосіб вшановують діяльність митрополита Шептицького, котрий очолював Греко-католицьку церкву у першій половині ХХ ст. Митрополит Шептицький був вшанований перш за все за свою жертовну поміч євреям в найтрагічніший час Голокосту. Ризикуючи власним життям, життям найдовіреніших помічників та «добробутом» своєї Церкви, митрополит врятував життя близько 150 євреїв – чоловіків, жінок, а здебільшого дітей. Більше того, непрямі докази, зокрема архівні джерела, вказують, що митрополит не тільки був поінформований про рятункову діяльність свого кліру, але й координував її. Його дії були обдуманим кроком.
Українські духовні лідери показали приклад громадянської позиції та історичної далекоглядності, продемонстрували нам, громадянам та вірним, як треба залишати у минулому історичні релігійні непорозуміння та уникати політичних та історичних маніпуляцій. Особа митрополита Шептицького і його подиву гідна мужність та милосердя у роки німецької окупації стали тим чинником, котрий у залі канадського парламенту поєднав зусилля українців різного етнічного походження та різного громадянства, різної конфесійної належності та різної мови для того, щоб показати, що Україна у минулому має цінні для всього людства взірці моральної етичної поведінки.
Вшанування пам’яті митрополита Шептицького є дуже важливою для УГКЦ, її кліру та вірних з огляду на те, що досі триває беатифікаційний процес митрополита Шептицького в Апостольській столиці, а “Яд Вашем” ще повторно розглядатиме питання про визнання митрополита Праведником Світу.
Сподіваємося, що в Мукачівській греко-католицькій єпархії також будуть активно пропагувати духовну спадщину митрополита Андрея та належно оцінювати його небайдуже, батьківське ставлення до греко-католиків історичного Закарпаття.
Вл. інф.
Щоб ближче познайомити читачів із величною духовною спадщиною видатного діяча Української греко-католицької церкви та християнського мислителя митрополита Андрея Шептицького, наша Редакція започатковує публікацію видатних творів Великого Католика і Великого Українця, які донині не втратили своєї актуальності, особливо в умовах сучасного Закарпапаття. І якщо у чомусь наше церковне життя не відповідає високим критеріям, окресленим митрополитом Андреєм, то це його послання, віримо, допоможе зорієнтуватися у наш непростий час.
Андрей Шептицький
З пастирського листа «Правдива віра» до вірних на Буковині
У всьому, що до істоти Церкви не належить, в цілій своїй людській ділянці пристосовується Вона [Церква] до людей. І тоді стає такою людською, такою народною, як ніяка інша народна інституція.
Бо передусім Церква проповідає до людей їхньою власною, рідною мовою. Також на народну мову перекладає свої загальнолюдські твори – Святе Письмо і твори Отців. А будучи сама скарбницею та опікункою наук, закликає до них усіх своїх вірних і вже тим самим причиняється до сильного розвою народної культури і письменства.
Крім цього, Церква від усіх домагається справедливості та веде всіх до любові. Кожному суспільству помагає зрівноважувати різнорідні елементи і об’єднувати їх усіх для добра Батьківщини.
Усуваючи і долаючи все те, що суперечить природним законам і шкодить людству, Церква докладає зусиль до покращання в кожному народі морального здоров’я, а також до розвитку усіх народних верств.
Часом також, як наприклад, у нас, Церква, проводячи свої богослужіння на народній мові, стає ще й силою в національній культурі.
Церква спонукає людей до будування та прикрашування Божих храмів за допомогою малювання та різьби. І в такий спосіб долучається до розвитку народного будівництва та народного мистецтва, якими ублагороднює людей. А послуговуючись при богослужіннях співом, помножує тим способом культурне та мистецьке багатство.
Словом, для всіх народів, у всіх ділянках їх життя Церква є справжньою матір’ю. І ми, українці, огорнуті любов’ю католицької церкви, завжди знаходили в Ній свою рідну матір.
Такою рідною, такою українською була і є Церква для нас, що ми часом майже забуваємо, що є це загальна, католицька Церква, поширена по всьому світі.
І тепер, Мої Милі Браття, Церква є нашою рідною матір’ю. І в ній, як у ніякій іншій Церкві, можемо найти величезну поміч для розвитку життя нашого народу, для усіх наших суспільних сил.
З кожної проповідниці проповідає наша Церква народною українською мовою, Вона виховує наші діти в українському народному дусі, Вона вчить нас любити свою Батьківщину, наказує нам держатися свого східного обряду. Вона просвічує наш народ, несучи йому освіту навіть у найбільш занедбане село, вчить тверезості і моральності, згоди та любові, підтримує у кожному селі всяке добре діло, чи просвітнє, чи економічне, Вона всюди дбає про добро нашого народу. Словом, на кожному кроці є нашою справжньою матір’ю.
Хто шукає для народу материнської любові, той обов’язково найде її тільки в католицькій Церкві. Так само, як хто з любові до Ісуса Христа шукає його у своєму житті, той найде і Його, і правдиву Його Церкву. Бо ж в ній все для Христа, усе ублагороднює, все підносить і освячує людей.
1900 р.
Із архівної спадщини
Ваша Ексцеленціє,
Милостивий Отче Митрополите!
Передусім сердечно витаю Вашу Ексцеленцію з нагоди ювілею 40-літньої архієрейської служби, а особливо, що добрий Ісус допоміг Вам перейти найгіршу неволю наших часів і визволив Вас з большевизму для дальшої праці душевного відродження нашого народу.
При цій нагоді дозволіть мені піддати одну скромненьку думку.
Для здійснення загального бажання релігійного об’єднання нашого народу, чи не могли б Ви, Милостивий Отче Митрополите, з дозволом св. Отця, звернутися до компетентних репрезентарів української автокефальної церкви з пропозицією , приступлення їх до католицької церквим, так щоб постав наш Український патріархат.
Українсько-католицький патріархат міг би заспокоїти всі серйозні домагання автокефалістів, а свята єдність з католицькою церквою додала б нашому народові таку моральну силу і підпору, яка принесла б нам найкращі вигляди культурного розвитку і забезпечила б нашу самостійність.
Працю церкви міг би значно підперти, кромі інших інституцій, передовсім українсько-католицький університет, який мав би постати в Львові, евентуально під веденням оо.Василіян.
Молю Бога, щоб Вам дарував много сил і здоровля для здійснення Ваших ідей.
Цілую Вашу руку з глибокою пошаною поздоровляю Вас.
Ваш слуга в Христі
Августин Волошин
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
ВОЕННОГО СОВЕТА 4-го УКРАТИНСКОГО ФРОНТА
27 ноября 1944 г.
№047 Действующая Армия
Для обеспечения священнослужителей православной церкви Закарпатской Украины: игумена Феофана, Архимандрита Алексия, проотоиерея о.Дмитрия, священника о.Ивана и мирянина Петро Линтур, делегируемых в Москву к Алексию, Митрополиту Ленинградскому и Новгородскому, Патриаршему Местоблюстителю, выдать за счет средств НКО в качестве пособия 10.000 рублей, 35 сутодач продуктов по 1-й норме красноармейского пайка и 10 бутылок виноградного вина.
Командующий войсками 4-го Украинского фронта генер Армии Ив.ПЕТРОВ.
Члены Военного Совета 4-го Украинского фронта
генерал-полковник Л. Мехлис, генерал-майор Новиков.