Бог і Україна – життєве кредо блаженної пам’яті владики Івана Маргітича

Іван Маргітич – моральний авторитет, сподвижник греко-католицької віри, сівач правди, добра та любові, людина з активною християнською позицією, український  патріот із незламним духом і стратегічним  мисленням. Іван Маргітич – особистість, що за покликанням душі і серця присвятила себе служінню Богу і людям. Він активно реагував на події, зв’язані  з Карпатоукраїнською державою на чолі з Августином Волошином, зробив рішучий крок і став членом ОУН. Свого часу очолював засновану на Закарпатті Греко-Католицьку спілку ім. Андрея Шептицького, бо прагнув до єдності українського народу.

Іван Маргітич закінчив Ужгородську духовну семінарію в 1946 р. і отримав ієрейське свячення з рук первосвященного єпископа Теодора Ромжі. А часи були трагічними: почалися масові репресії українських патріотів, примусове приєднання греко-католицької церкви до московського православ’я. Та попри всі негаразди отець і далі ніс пастирське слово людям спочатку у Виноградові, а незабаром у Рахові. Але вже 10 лютого 1949 року його видворили з Рахівської парафії… Повернувшись в рідне село Боржавське, Виноградівського району, священик продовжував задовольняти духовні потреби краян. Однак вже 5 березня 1951 року радянський режим засудив його до 25 років з конфіскацією майна. Із таборів ГУЛАГу отець Іван повернувся у вересні 1955 року. Влаштувавшись на роботу в колгоспі рідного села, Іван Маргітич, незважаючи на всілякі загрози, твердо стояв у вірі, мужньо долучався до підпільної пастирської роботи. Більше того, в 1981-1989 роках тут функціонувала заснована ним підпільна духовна семінарія: заняття  в основному він проводив сам у домівках односельчан вночі, святителем підготовлених отців був єпископ Софрон Дмитерко (Івано-Франківщина), а спів служителями – о. Іван Маргітич та о. Павло Мадяр ЧСВВ. Це є неспростовним та велемовним свідченням взаєморозуміння і співпраці священнослужителів Закарпаття і Галичини на благо греко-католицької церкви.

Свого часу Іван Маргітич входив до ініціативної групи Комітету захисту прав греко-католицьких вірян (Львів), а в 1988 році він виступив на Всесвітньому Конгресі захисту миру з цієї ж тематики. Тоді ж в Москві відбулася його зустріч з послами 9 зарубіжних країн і розмова про перебування українських греко-католиків у підпілля. Також отець Іван зустрічався з офіційною делегацією Ватикану в Москві і просив посприяти легалізації греко-католицької церкви в Україні.

10 вересня 1987 року єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон Дмитерко таємно висвятив Івана Маргітича у сан єпископа, а 5 січня 1991 року Папа Римський Іван-Павло ІІ іменував його синкелем для українців Закарпаття.

З настанням легалізації Мукачівської греко-католицької єпархії (МГКЄ) владика брав активну участь у її відродженні, його можна було бачити на різних зустрічах у містах України і за кордоном, де він гідно репрезентував свою Батьківщину. Іван Маргітич є автором численних проповідей, статей, наукових праць. Відрадно, що владика рішуче став на захист української мови, дотримуючись позиції, яку займав святий апостол Павло:  в християнських церквах  і монастирях священнослужителі на Богуслужіннях мають вживати рідну мову. Іван Маргітич був першим, хто відслужив Службу Божу українською мовою (1989) на Закарпатті.

Наділений від природи шляхетністю, принциповістю, лагідністю, делікатністю Іван Маргітич був великим гуманістом, приходив на допомогу всім хто потребував духовної, моральної підтримки, багато зробив для підняття українського духу серед вірників, у його душі завжди жили Срібна Земля і вся Україна. Своїм подвижницьким трудом він спонукав закарпатських українців до усвідомлення своєї  національно-культурної ідентичності, закликав їх до національної та релігійної толерантності. Зрозуміло, що через харизму, спосіб життя, непохитність в обстоюванні власної позиції він зазнав чимало перешкод, переслідувань.

То ж чи не варто вже подбати про спорудження достойного пам’ятника Іванові Маргітичу в належному місці нашого обласного центру? Це й стане ще одним кроком на шляху увічнення його пам’яті в рідному краї.

Особливо акцентуємо на прояві громадянської активності з боку вірників Рахівщини: у відкритому зверненні (жовтень 2011 р., дивись №3 «Щоб всі були одно») до єпископа МГКЄ та до декана Рахівського деканату вони просять «розпочати беатифікаційний процес слуги божого – Народного владики Івана Маргітича». Поза сумнівом національно свідомі, патріотично налаштовані греко-католики Закарпаття одностайно підтримують цей крок до історичної справедливості.

Вірники Рахівщини висловили також свою душевну тривогу: «Коли ми були репресовані та переслідувані, то ми були єдині в своїх молитвах за нашу Греко-Католицьку Церкву від Заходу до Сходу. На сьогоднішній день Греко-Католицька Церква в Україні має Верховного Архієпископа – Кир Святослава. В той же час наші священики під час Богослужінь не згадують Верховного Архієпископа Святослава.»

Блаженної пам’яті єпископу Іванові Маргітичу – пошана, вдячність і любов. Підтвердженням цього є й створення «Закарпатської греко-католицької спілки імені владики Івана Маргітича». Це знакова подія. Метою і завданням цього громадського об’єднання є «возз’єднання Мукачівської греко-католицької єпархії з Українською Греко-Католицькою Церквою, із перспективою перетворення її в Українську Греко-Католицький Патріархат», «сприяння утвердженню використання української мови як під час Богослужінь, так і у всіх сферах діяльності Мукачівської греко-католицької єпархії».

Після виходу з підпілля постало питання про єдність МГКЄ та УГКЦ. Добре усвідомлюючи важливість такого об’єднання, Іван Маргітич настирливо відстоював його. Та на голову патріота посипався шквал звинувачень з боку противників релігійної єдності.

УГКЦ /літургії відправляються українською мовою/ - найбільше східна Католицька Церква. Крім Києво-Галицької митрополії, до неї належать Перемисько-Варшавська /Польща/, Вінніпезька /Канада/, Філадельфійська /США/ митрополії.

Із «своїм правом» МГКЄ підпорядковується безпосередньо Римському Апостольському Престолу в обхід УГКЦ. Нині такий стан, як акцентує доктор філології Любомир Белей, «має не просто пікантний, а й дуже неприємний аспект: визнаючи на території України існування двох незалежних греко-католицьких помісних церков, Ватикан таким чином або не визнає Закарпаття частиною України, або ж місцевих греко-католиків не вважає українцями…Однак із легалізацією Української грек-католицької церкви в 1989-му та здобуття Україною незалежності проблема підпорядкування цієї єпархії постала особливо гостро…На початку 1990-х антиукраїнське крило Мукачівської греко-католицької церкви за активної підтримки неорусинів безкомпромісно стало на захист її належного стану». Далі вчений слушно зазначає, що Ватикан тоді погодився на збереження незалежного статусу МГКЄ, але вже 1995 року «готовий був визнати юрисдикцію Української Греко-Католицької Церкви над усією територією України та покласти край спробам втягувати себе в різні політичні ігрища довкола існування в Україні двох помісних греко-католицьких церков».

Організаційний розкол греко-католиків в Україні турбує широкі кола національно свідомих українців. Це перешкоджає набуттю УГКЦ статусу Патріархату. Але ми віримо, що з Божою допомогою це настане рано чи пізно.

Нині, дорогі брати і сестри у Христі, головне – це згуртуватися навколо мети об’єднання греко-католиків в Україні, зайняти чітку позицію, вдаватися до всебічно виважених дій, не втрачати оптимізму, віри та надії.

Богдан Бедзар, доцент-філолог,

Михайло Маргітич, кандидат технічних наук

Теги: Маргітич, МГКЄ, УГКЦ

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати