Про деякі питання діяльності греко-католицького підпілля на сході Закарпаття в 1948–1949 р.

Почнемо із відновлення правди про діяльність низки греко-ка­­то­лицьких священиків у Тячів­сь­ко­­му, Рахівському та ін. районах, іме­­на котрих занесені до «Списку свя­­ще­ників, що піддалися тиску вла­ди і перейшли до російського пра­во­сла­в’я» (Див. кн. С. та Д. Бендас «Свя­­щеники — Мученики, сповід­ни­­ки вір­ності», Ужгород, 1999. – С. 397). Цей список став великим мораль­ним тягарем для багатьох родин свя­­щеників, котрі, за свідченням знач­ного числа вірників підпілля, не­справедливо занесені до нього.

  

Інформація про підписання ак­ту припинення діяльності ГКЦ 132-ма священиками не відповідає дій­сно­сті щодо багатьох із них, оскільки не підтверджується свідченнями рід­­них та спростовується ревною ба­гатолітньою діяльністю у ка­та­комб­ній церкві. За свідченнями ви­со­ко­мо­рального о. П. Мадяра ЧВВ, під­пи­си за окремих священиків під тис­ком влади поставили окружні на­місники (декани). Передусім хо­тів би сказати, що це стосується   о. Йо­сипа Гарги – пароха церкви св. Петра і Павла у с. Дубове (Тя­чів­щина) в 1940-1949 рр., о. Сте­па­­на Федорка – пароха церкви св. Ар­хистратига Михаїла – с. Річка Між­гір­ського р-ну в 1942-1949 рр, о. Сте­пана Зомборі – пароха церкви Успі­н­­ня Пресвятої Богородиці с. Ганичі Тя­чівського р-ну в 1937-1949 рр. та о. Юрія Васкова – пароха церк­ви Покрови Пресвятої Богородиці в смт Ясіня (Рахівщина) в 1926-1949 рр. (Автор дав детальне до­слі­дження біографій, зазначених па­рохів із доказами їхньої від­да­но­сті катакомбній Церкві, однак об­ся­ги нашого видання не мають мож­ливості дати їх повністю. — Прим. ред).

 

Окрім цього, віднесення до ви­ще­зазначеного списку священиків, кот­рі, після переважно короткого часу вимушеного служіння ро­сій­сь­кій православній церкві, повер­ну­ли­ся до активного служіння в ка­та­комб­ній Церкві, разом із священи­ка­ми, котрі до кінця свого життя за­ли­шилися служити в пра­во­слав­ній церкві, є несправедливим і тен­ден­ційним вчинком, направленим на дискредитацію ГКЦ. Це підтвер­джує і той факт, що за твер­джен­ня­ми о. Д. Бендаса, він опублі­ку­вав цей список такий, який йому пе­­редав секретар Мукачівської пра­­вославної єпархії, а отже на йо­го формування впливали органи то­­дішньої влади, які й були заці­кав­­лені в дискредитації ГКЦ.

 

Конспірацію в роки підпілля, при якій навіть рідні не завжди зна­­ли про священство члена ро­ди­ни, о. Д. Бендас схвалює, але вод­но­час звинувачує владику І. Мар­гі­ти­ча та ін. єпископів у неуз­го­дже­но­сті пресвітерських свячень низ­ки священиків у катакомбній Цер­к­­ві із вікарієм Мукачівської єпархії І. Се­медієм (див. «Благовісник», № 3, 2002 р.) Хоча високий та надійний ав­торитет П. Мадяра ЧСВ, І. Мар­гі­ти­­ча, С. Федорка та А. Мондика ЧСВ був добре відомий не лише в За­кар­патті, а й на Галичині та за кор­доном, був абсолютно до­стат­нім, щоб вони могли виступати ви­кла­­дачами та учасниками таємних свя­чень у катакомбній Церкві. По­над 20 священиків, підготовлених ни­ми у підпіллі, зокрема і у під­піл­ь­ній семінарії, стали «золотим фон­дом духовних кадрів» напередодні та в час легалізації ГКЦ. Почи­на­ючи з 1987 р., вони вже обслуго­ву­ва­ли вірників у підпіллі, а це окри­ли­ло і додало вірникам надії, що ГКЦ живе і розвивається., бо в ній го­туються нові священики. Цей при­­плив духовенства значно зміц­нив та оживив ГКЦ нашого краю перед її легалізацією, в чому і полягає ве­ли­ка заслуга владики І. Маргітича. Під­готовлені ним духовні отці, ра­зом із старшими, організували від­ро­дження наших громад у багатьох на­селених пунктах Іршавського, Між­­гірського, Хустського, Тячів­сько­го, Рахівського та ін. районів.

 

Наступне. Всі греко-католицькі свя­щеники Закарпаття, котрих я знав у катакомбній Церкві та які вчи­ли мене семінарії, в Літургії зга­ду­вали ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИС­КО­ПА КИР, ЙОСИФА (СЛІПОГО), а по його смерті — КИР МИРОСЛАВА (ЛЮБОЧІВСЬКОГО). Це було зако­но­­мірно, бо за часи підпілля була тіс­на співпраця священиків За­кар­пат­тя і священиків Галичини. Вона і до­помогла вижити катакомб­ній цер­к­ві на Закарпатті. Зокре­ма, я впер­ше познайомився із ба­гать­ма свя­ще­никами Галичини (І. Бі­ликом, С. Дми­терком, П. Васи­ли­ком, Я. Тимчуком та ін.) на під­піль­них Богослужіннях в Ужгороді та ін. Усі потоки допомоги Церкві на Закарпатті йшли тільки через Галичину.

 

Наступне. Явно тенденційний під­­хід застосовано о. Д. Бендасом та о. Л. Пушкашем і при форму­ван­ні спис­ку на беатифікацію но­во­му­че­ників МГКЄ. До нього не вклю­чено 13 осіб, котрі на це справедливо за­слуговують. Постулятори із про­угор­ською ментальністю зви­нува­чу­ють їх у проукраїнській полі­тич­ній діяльності (оо. А. Волошина, К. Ку­пара, П. Мадяра ЧСВ, єп.. І. Мар­гі­ти­ча та ін.), яка нібито пере­шко­джає беатифікації. Нагадуємо, Бен­дасу та Пушкашу, що за такою ло­гі­кою, із списку необхідно виклю­чи­ти багатьох отців, котрі явно зай­малися проугорською політич­ною діяльністю…

 

Не обійшлося без тенденційності і при заснуванні Інституту історії цер­к­ви МГКЄ, адже його членами не при­значено жодного із подвиж­ни­ків чи послідовників владики І. Мар­гіти­ча, очевидно, щоб похо­ва­ти зма­ган­ня за єдність ГКЦ в Ук­ра­ї­ні (Див. цир­ку­ляр № 21 за бе­ре­зень 2008 р.) Вва­жаю гідними канди­да­та­ми до членів Ін­ституту історії церк­ви оо. П. Рай­чин­ця ЧСВ, В. Дов­ганича ЧСВ, В. Да­нилаша, І. Ісаєвича.

 

Також нам належить  пам’ятати і шанувати велику місійну працю Чи­ну св. Василія Великого на те­ре­нах Му­качівської єпархії до ре­пре­сії ГКЦ (ін­ших монаших чинів тут не було), кот­рий засвідчив герой­сь­ку вірність Хри­стовій Церкві і в ча­си пере­слі­ду­вань, та видав чимало до­стойних кан­дидатів на беа­ти­фі­ка­цію.

 

о. Василь Носа

 

(Статтю подано зі скороченням. – ред.)

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації

20 листопада 2011р.

Теги:

Ділитись На головну Додати в закладки Версія для друку Переслати

Додати коментар

Імя або нік:

Коментар:

Введіть число
* Будьте уважні, в разі помилки коментар буде скасовано.

Коментарі

шон 2013-01-31 / 13:47:57
Ага Данилаш "дуже великий історик "церкви.