Народний єпископ Іван Маргітич

У 1941 р. вступив до Ужгородської ду­ховної семінарії. У наступному році був засуджений на 2 роки угорським вій­ськовим трибуналом за на­леж­ність до українського національно-ви­зволь­ного підпілля, яке ввійшло в істо­рію як Ковнерівське. Звільнений за ам­ніс­тією. 18 серпня 1946 р., закінчивши се­мінарію, отримав ієрейські свячення від владики Теодора Ромжі. Був поміч­ни­ком пароха у м. Виноградові, потім ад­міністратором у Рахові. На початку лю­того 1949 р. у церкву під час служби зайш­ли НКВДисти, забрали священика з собою, але потім відпустили, попе­ре­див­ши, що повинен негайно залишити Ра­хів. Тож І. Маргітич повертається на Ви­ноградівщину і до 3 березня 1951 р., коли був заарештований, здійснює під­піль­ні Богослужіння в різних селах. За­су­джений на 25 років таборів, звіль­не­ний у вересні 1955 р. за амністією. На­да­лі довгі десятиліття, працюючи вдень у колгоспі, вночі підпільно зай­мав­ся душ­­­пастирством. Через переслідуван­ня, на певний час був змушений зали­ши­ти Закарпаття, куди повернувся в 1963 р.

10 вересня 1987 р. Іван Маргітич під­пільно висвячений на єпископа (свя­титель єпископ Софрон Дми­тер­ко). Був активним членом Комітету за­хис­ту прав УГКЦ. Разом із владикою Пав­лом Василиком став ініціатором за­яви, яка за підписом 2 єпископів, 23 свя­щеників, 6 монахів та монашок, 170 вір­ників 4 серпня 1987 р. надійшла до Па­пи Римського Івана Павла ІІ (копія Генеральному секретареві ЦК КПРС М. Горбачову), в якій повідомлялося «про вихід певної частини УГКЦ з під­піл­ля». КДБ застосувало різноманітні за­соби тиску на авторів заяви. У трав­ні 1988 р Іван Маргітич на чолі закар­пат­ської делегації взяв участь у зу­стрі­чі греко-католиків із Р. Рейганом, яка від­булася під час візиту аме­ри­кансь­ко­го президента у Москву, в наступному ро­ці – в голодуванні під час роботи Пер­шого з’їзду народних депутатів СРСР. 25 вересня 1989 р., разом із єпи­скопом Іваном Семедієм, на чолі де­легації у складі дванадцяти свя­ще­ни­ків та активістів-мирян (загалом – 35 осіб), прийшов у Закарпатський обл­ви­кон­ком із заявою про необхідність ле­га­лізації громад греко-католицької церк­ви.  У тому, що у грудні 1989 р. Гре­ко-Католицька Церква в СРСР бу­ла легалізована – є і велика заслуга жер­товної діяльності Івана Маргітича.

25 січня 1991 р. призначений єпи­ско­пом-помічником Мукачівської греко-ка­то­лицької єпархії, а в 1993 р. і син­ке­лом для українців Закарпаття. В умо­вах нав’язаного владою цер­ковного се­па­ратизму, послідовно до­ма­гався пе­ред Апостольським Пре­сто­лом єдності Греко-католицької церкви в Україні.

Владика Іван Маргітич був ви­знач­ним громадським та науковим ді­ячем, пуб­­ліцистом, палким патріотом Ук­­ра­ї­ни. Брав участь у най­­різ­но­­манітніших форумах, кон­фе­рен­­ціях ін­­ших заходах як в Україні, так і за її ма­­жами. Брав активну участь у зма­ган­­ні за державну незалежність Ук­раї­ни, докладав ве­ли­ких зусиль до впро­ва­­дження україн­ської мови в Бого­слу­жін­ня та за єд­ність УГКЦ. Користувався над­зви­чайно великим авторитетом, здо­­був палку любов, шанобливе ве­ли­чан­­ня На­род­ний Єпископ. Усе життя Іва­на Мар­гіти­ча, до останнього по­ди­ху, було при­свя­чене і віддане слу­жін­ню Церкві, Ук­ра­їні та її народові.

Помер Іван Маргітич у неділю, 7 ве­ресня 2003 р., під час проведення Ар­хі­єрейської літургії у селі у Пилипець Між­гірського району, похований у кри­п­­ті збудованого ним у с. Боржав­ське пре­красного Храму.

Володимир Піпаш, кандидат історичних наук

Теги: Маргітич, єпископ, греко-католицька, УГКЦ

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати