Іван Волошин: гумовий виріб корупції

Гроші без мізків завжди небезпечні

Наполеон Хілл, американський письменник

Історія злету і падіння бізнесу Івана Волошина наочно доводить, що корупція - це не просто неприваблива суспільна характеристика, яка підриває віру людей в справедливість, суспільні інститути та власні можливості. А смертельний раковий вірус, який при відсутності заходів щодо його локалізації обов’язково приводить до загибелі всього враженого організму.

Ужгородська епопея І.Волошина починалась ще за останньої каденції мера С.Ратушняка. Тоді два бульдога з дуже подібними морально-психологічними характеристиками зіштовхнулися в жорсткому герці навколо контролю за історичною частиною міста та спробами монополізувати  містобудівну діяльність. Сергій Миколайович докладав чимало зусиль, адміністративних та медіа можливостей, щоб не допустити небезпечного конкурента на свою територію. Але змушений був відступити. Причому, не з власної волі. За інформацією з доволі переконливих джерел, йому дали зрозуміти, що І.Волошин відмиває не власні гроші, а міжнародних напівкримінальних структур, і вступати в суперечку з ними небезпечно для власного здоров’я. У всякому разі, за фактом, медіа пов’язані з мером, практично припинили атаки на волошинський бізнес і швидкими темпами почалася реконструкція тієї частини міста, де нині розташовані «Апріорі» та будівництво «Унгварського».

Окрилений таким успіхом І.Волошин залучається до політики, щоб зміцнити свої позиції. Вже на наступних виборах він підтримує В.Погорєлова, який зміщає С.Ратушняка на посаді міського голови, та сам стає міським депутатом під брендом опозиційного, але впливового в області «Єдиного Центру». Це відкриває перед ним можливості шляхом складних юридичних та фінансових маніпуляцій привласнити комплекс «Коронуа» та дає інші преференції. Правда, В.Балога, дізнавшись про махінації навколо «Корони», робить доволі різкий публічний окрик в сторону І.Волошина, проте це його не зупиняє. Він покидає «Єдиний Центр», але не свої афери, та стає затятим критиком «мукачівського клану», вже заручившись підтримкою нової влади. Створюється зливний бачок Інтернету  «Вся Закарпатська правда» та в кращих традиціях єзуїтства – ГО «Антикорупція», яка налагоджує зв’язки з В.Медведчуком.

Однак говорити про будь-яку політичну перебірливість І.Волошина не доводиться, тому що його стихія – скандал, і чим мутніша водичка, тим краще. Він готовий використовувати Революцію гідності та Віктора Щадея для зміщення В.Погорєлова, а потім готувати вже нову змову для зміщення самого Щадея. Марнославство та всеїдність київських політиків – для використання модного політичного бренду «Європейський вибір». Імідж Художнього інституту та його ректора – для  напускання мистецтвознавчого туману.

Загалом специфіка успіху І.Волошина, як будь-якого вдалого афериста, полягає в самозакоханій впевненості, цілковитій нерозбірливості методів та великій спокусі грошима. Благо, таланту для розведення спонсорів вистачало. Так навколо нього сформувалося вельми специфічне середовище. Пропозиції великих та легких прибутків і масштабність обіцянок заманювали людей. Згодом порядні відсіювались, а залишались такі самі, як він. Без честі і совісті, готові на будь-яке приниження заради грошей. Так він зміцнював репутацію людини, здатної до виконання «делікатних» доручень в обхід закону, моралі та громадських інтересів. І так він опинився в полі зору найпотужнішої фінансової групи на теренах області під патронатом колишнього голови Конституційного суду України Андрія Стрижака.

Роберт Бровді, який має також неоднозначну репутацію, представляє найбільш економічно активне крило цього клану. Саме тому він найчастіше й контактував з І.Волошиним, який, очевидно, обіцяв перетворити Ужгород в Нью-Васюки та створити привабливий імідж групи через різноманітні мистецькі проекти та інші цяцянки. Так виникла ідея грандіозної реконструкції вже нового «радянського» центру міста в районі універмагу «Україна», який і став першою жертвою бездарної гігантоманії. Бо із самого початку будь-який бізнесмен, який сам заробив свої гроші, порахував би, що економічно такі величезні вкладення в провінційному місті, без відповідної інфраструктури, є нерентабельними. Але «дурні» гроші цього не розуміють. Тому корупційна бульбашка луснула вже на першому етапі реального господарювання, бо крім «тиріть», брати хабарі, розподіляти за винагороду майно, ліцензії, привілеї, нічого не вміє. І І.Волошин – лише середня ланка цієї наскрізь гнилої системи, яка, втім, є невід’ємною складовою нашого суспільства.

Бо його діяльність була б неможливою без позбавлених почуття гідності, здатних на кримінал, моральну нечистоплотність, підлабузництво підлеглих. Без продажних чиновників, правоохоронців, тіньових партнерів. Без таких, як він сам покровителів та інвесторів, які сподіваються, що вони завжди обдурять першими, тому уникнуть ролі жертви. Але хвороба, в тім числі суспільна, нищить всіх, незалежно від статусу. В.Янукович, В.Пшонка, М.Чечетов та ціла плеяда емігрантів на Росію могли в цьому переконатися. Хоча, на уроках вчаться розумні, чим наші можновладці, і не тільки, похвалитися не можуть.

Нині в суспільстві розгоряється дискусія: чи можна брати тисячу гривень за агітацію від влади та як це має сприйматися. І тисячі, а можливо й мільйони людей знаходять аргументи на виправдання. Особисто я не вважаю за доцільне засуджувати їх та погрожувати кримінальною та навіть моральною відповідальністю. Бо, по-перше, це марно. Якщо громадяни  знаходять виправдання, то все одно – що з грошима що без – проголосують відвідно до своєї пригніченої психології. Як і марно засуджувати жінок, що віддаються за гроші. По-друге, якщо такий спосіб життя влаштовує людей, то це їх вибір.

 Але знаю, що при такому способі життя такі пам’ятники обласного центру, як розбита «Корона», спалена «Україна», бетонні монстри на базарі «Білочка» чи біля переїзду на Мукачівській будуть множитися, бо вони і є його втіленням. На Закарпатті є навіть цілі села під умовною назвою Апша (Діброва), якими хтось пишається, але які є втіленням подібної феодальної свідомості з її марнотратством та раптовим запустінням. Не говорячи вже про дороги, які є прямим наслідком безбожного злодійства. А ще, для збереження такого способу життя необхідні волошини  - як гумові запобіжники проти зародження нового суспільства.

Теги: Іван Волошин, Корона, корупція

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати