"Кругова порука маже як кіптява..."

Круговая порука мажет как копоть
Я беру чью-то руку а чувствую локоть
Я ищу глаза а чувствую взгляд
Где выше голов находится зад
За красным восходом - розовый закат...
Nautilus Pompilius 

Висновок дисциплінарної комісії щодо справи Назара Холодницького ще раз діагностував, що боротьба за виживання пануючої бюрократії на євроазійському просторі колишнього СРСР точиться на всіх рівнях – починаючи від геополітичних стратегій В.Путіна і закінчуючи дрібними чиновниками на районному та сільському щаблях. І назва їй – кругова порука, яку б Карл Маркс назвав класовою солідарністю, бо пролом одного ланцюга може означати крах системи, яку чиновники відчувають інстинктивно.

Здавалося б, чого простіше: вищий посадовець прокуратури порушує етичні норми у своєму кабінеті – консультує підслідних, гальмує провадження справ, маніпуляціями виводить з під удару іншого вищого чиновника. Звільнення в таких умовах є природним способом самоочищення системи, яка підпорядковується суспільству. Через набагато менші проступки йдуть у відставку міністри у Європі, Америці, Австралії. Але не там, де вона панує над суспільством і прагне довести свою всесильність та недоторканість. Тут потрібні революції, яких так бюрократія жахається, але які сама ж провокує своєю жадібністю та самодурством.

Кругова порука у справі Гонгадзе та прагненні кулуарно передати владу, без участі суспільства, породила перший Майдан. Такий же принцип часів В.Януковича – «своїх не здаємо» – привів до другого. Нинішні чомусь думають, що будуть вічні. Користуючись псевдопатріотичною риторикою та політичними інтригами прагнуть й далі пошивати громадян у дурні, не розуміючи, що такий самий інстинкт самозбереження активної, але пригніченої частини має кудись вилитися. І якщо цивілізованого вибору не буде, то буде неконтрольована агресія.

Якби Володимир Парасюк загинув на Майдані, то став би іконою для бюрократії і його іменем називали б школи та вулиці. А в теперішній іпостасі – хуліган, з точки зору існуючої влади,  що розпускає руки та ноги, але чомусь не дуже засуджується громадською думкою. То може влада не дає можливостей для іншого спілкування? Феномени Савченко, Сашка Білого, Саакашвілі хоч і мають різну природу, але діагностують ту ж суспільну хворобу – схильність до насильства через неможливість легальної діяльності. Систематичні вуличні зіткнення, бійки в радах різних рівнів, масове використання тітушок прогнозують спекотну політичну осінь і не менш гарячу весну. А примітивні пристосуванці й далі сподіваються бути корисними будь-якому режиму.

Днями зустрівся з хорошим товаришем, однокурсником, який вже майже тридцять років викладає в УжНУ. Він ніколи не відзначався буйним характером, але нещодавно пережив жахливу особисту трагедію – втратив єдиного сина. І в розпачі розповів, що потрапив в неприємну халепу, в черговий раз зіткнувшись з доволі відомим у вузьких колах місцевим чиновником. Тобто, по-простому, набив йому пику і тепер має проблеми з правоохоронцями. Той чиновник довгий час очолював обласний архів і добре відомий серед науковців як вельми нудний дядько, котрий сповна використовував своє службове становище як для корисливого збагачення, так і для бюрократично-садистського задоволення. Свого часу він навіть збурив дипломатичний скандал, бо торгував «липовими» довідками для отримання громадянства, за що і був звільнений. Проте, як зазвичай буває в нашій системі, знову виплив, користуючись зв’язками, тепер вже в ранзі заступника директора краєзнавчого музею. І там знову вдався до улюбленої справи – втискати з будь-якої влади вигоду. А для цього необхідно обкласти викладачів та студентів нікому не потрібними договорами, списками на відвідування, звітами за практику та іншою нісенітницею, ніби це не публічне місце, яке відвідують за гроші, а таємний воєнний об’єкт. І тут нерви у мого товариша не витримали і він зірвався. Знаючи обох, я ні хвильки не сумнівався, за ким емоційна правда, хоча є категоричним противником насильства у будь-якій формі. Проте насильство породжує насильство. І вишукане знущання під прикриттям параграфів інколи є не менш вбивче, ніж прямий удар в лоб.

Подібним викручуванням рук, але вже на рівні територіальних громад, займається й батько нашої місцевої бюрократії Г.Москаль. Невірно складені протоколи, не той склад присутніх, не той час, не такий проект є улюбленою зброєю чиновника, щоб поховати будь-яку справу. Хоча насправді тут йдеться про жалюгідну боротьбу за владу і гроші. І такий потрібний, як їм здається перед виборами, адмінресурс. Не буду вдаватися в подробиці цих паперових баталій, бо про них на обласному рівні пишуть вже цілі інституції, проте терпець може увірватися в будь-який момент. А який якісний склад, кадровий принцип відбору та механізм взаємовиручки наших державних чиновників, показав недавній інцидент з п’яним головою РДА на Перечинщині. І слава Богу, що народ ще має терпіння, щоб не влаштувати самосуди.

Однак при таких сигналах з Генеральної прокуратури, при масовому розчаруванні в поліції, при тотальній зневірі в політиків та відсутності хоч якоїсь поваги до судів хаос неминучий. А він, за визначенням, не буває контрольованим.

Теги: бюрократія, корупція, система

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати