Бо є межа, коли терпінню край. У мене є безліч претензій до наших опозиціонерів, місцевих марнословів активістів, властолюбців на революції. Але нині влада добилася свого, щоб перетворити усякі слова в словоблуддя. Тому іншого рішення, ніж їхати на Майдан я не бачу. І знайшов порозуміння в цьому з багатьма друзями. Тому зранку вирушаємо на Київ. Розумію, що крім гарматного м’яса нічого не вартий, бо не маю ні зброї, ні навіть бронежилета. Але замінимо хлопців, які виснажуються.
У зв’язку з цим повідомляю знайомим, друзям, учням, яких є багато в органах влади, міліції,СБУ, бо їх мовчазна підтримка існуючого режиму для мене означає особисту образу. Що ні Ледиді, ні Погорєлову, ні Ващуку, яких знаю з десяток років до того, як вони займали посади, руки не подам. Як і набагато більш близьким друзям котрі ГІДНІСТЬ змінили на зарплати та відданість кріпосному праву у вигляді пенсій.