Гра в віртуальність

Єдиний епізод з Майдану, коли до мікрофона прорвалися не спеціально підібрані люди, так розхвилював президента, що він втратив й без того невисоку здатність підбирати осмислені слова і продемонстрував усю крихкість системи, вибудуваної на суцільній брехні та користолюбстві.

Практично з літа В.Янукович взагалі не відвідував жодних публічних заходів, включно з відкриттям роботи нового парламенту. Після того, як його освистали вболівальники на стадіоні у Києві та цілої низки неприємних ситуацій, пов’язаних із запитаннями про Межигір’я та політичні переслідування, в українського президента виробився комплекс страху перед не підібраною спеціально публікою і він її всіляко уникав. А улесливе оточення радо цьому сприяло, створюючи «теплу ванну» з виключно приємних новин та бадьорої картинки. Однак напередодні саміту Україна-ЄС та третьої річниці інавгурації В. Янукович таки наважився поспілкуватися з народом. І краще би він цього не робив. Бо нудно-солодке дійство дало сигнал десяткам тисяч чиновників та силовиків на місцях, що президент любить лише повністю контрольований та відданий натовп, підлабузницькі промови та роль всесильного патрона, за помахом руки якого миттєво знімаються камери спостереження у палаті Ю.Тимошенко та проводиться телефон до бабусі-пенсіонерки. Але як тепер гарант Конституції буде пояснювати європейцям, що всі ті неподобства, які діються у судовій, виборчій системах, тотальна корупція у державі не покриваються ним?

Наслідуючи приклад авторитарного керівника, так само чинять і його підлеглі на місцях. Навіть напередодні голосування до обласної ради кандидати від Партії регіонів бояться виборців і не проводять зустрічі з ними. Причому цього не роблять ні найвищий посадовець району В.Ковбаско на Іршавщині, ні високі обласні чиновники О.Антал та Ю.Садварі відповідно на Ужгородщині та Мукачівщині, ні «великий» громадський діяч та бізнесмен І.Чубирко в Мукачеві. Натомість всі сподівання покладаються на адмінресурс, залякування, приручених членів комісій, а в разі необхідності – на хлопців з характерною зовнішністю, які напередодні виборів швиденько перекваліфіковуються з охоронців на журналістів, та на підконтрольні суди.

До прикладу, при формуванні ДВК майже у всіх округах використовуються переваги, отримані у 2010 році від ЦВК. Таким чином, більшість голів ДВК контролюються Партією регіонів. Із 403 запропонованих до ДВК членів комісій, ТВК відкинула майже половину, при цьому укомплектовувала дільничні комісії по мінімуму.

Навіть полеміку у засобах масової інформації партія влади веде нишком, ховаючись під вигаданими прізвищами та назвами видань, бо її ідеологи та політтехнологи бояться дивитися людям у вічі і без сорому наводити свої аргументи. Відтак можна «загуглити» прізвища Максим Пестрин, Юрій Палій «Наш Час» чи Николай Петров «Новости Мукачева» і ви не знайдете нічого, крім єдиної псевдоаналітичної статті, розміщеної на провладному сайті з метою принизити свого опонента або запустити брехливу інтригу. А застосовуючи такі методи політичної конкуренції, звичайно, важко порозумітись з європейцями, зате дуже легко з росіянами.

До речі, й на цій ниві засвітилися наші земляки у Брюсселі, куди їх, очевидно, привіз І.Чубирко на гроші В.Медведчука. Телеканал «Россия» показав сюжет, де чотири молодика у спортивках з надписом «Український вибір» пікетують саміт та розповідають у камеру завчений текст про переваги Митного союзу. Про те, що вони самостійно нічого собою не представляють,  доводить сюжет С.Лещенка з «Української правди», на якому російська журналістка активно захищає розгублених хлопців як від українського журналіста, так і від бельгійського правоохоронця. Хоча, насправді їм в Європі, на відміну від Росії, за мирний протест нічого не загрожувало, крім ганьби за власну продажність.

Наразі подібні картинки – як з Києва, так і з Брюсселя – не такі вже й невинні, оскільки мають на меті прикрити очевидні беззаконня, якими влада планує користатися під час виборів чи ймовірного референдуму про вступ до Митного союзу. Простий факт. З п’яти  округів, де результати виборів не змогли встановити на останніх перегонах, два знаходяться в Черкаській області. На обох виграли опозиціонери, причому Микола Булатецький у Черкасах – з перевагою у 12 тисяч голосів. Зірвані були вибори при активній участі міліції. А очолює там обласне УМВС наш давній знайомий Валерій Дерновий, який у 2006 році був засуджений за виборчі фальсифікації. Якраз він, ще полковником, очолював у 2004 році Мукачівський міський відділ міліції, коли викрадалися і спалювалися бюлетені. На суді повністю визнав свою вину і назвав тих, хто йому віддавав накази – В.Русина та В.Варцабу, за що був амністований. Нині всі троє вже генерали і керують обласними управліннями внутрішніх справ. Останній знову повернувся на Закарпаття після кількарічного переховування в Росії і відновлення його на службі міністром А.Могильовим. До речі, там же переховувався й І.Чубирко як активний учасник мукачівських безчинств. Тому аналогії тут не напрошуються, а просто стають очевидними. Як і те, що громадянське суспільство не захистить ніхто, крім самих громадян.

Теги: вибори, виборці, Янукович, Чубирка

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати