Рік «не»

Мабуть, найбільш обговорюваною темою року, що минає, був кінець світу. Але робилося все це якось настільки штучно, постановочно, по-серіальному, що, здається, слова взагалі втратили всякий зміст. Врешті, нічого не сталося. Напевно, те саме можна сказати й про українську політику  ’2012, де частка «не» відіграє ключову роль, і всі досягнення та втрати пов’язані саме з нею.

Центральною подією року мав бути чемпіонат Євро ’2012. Влада покладала на нього величезні на­дії й розраховувала зробити топ-темою передвиборчої кампанії. Опозиція також сподівалася, що він перетвориться на привід оголосити міжнародний бойкот Віктору Януковичу, виставити його ізгоєм і таким чином дотиснути у справі звільнення Юлії Тимошенко. Не судилося ні першого, ні другого. Європершість, хоч і пройшла більш-менш удало, тріумфом ні для організаторів, ні для збірної не стала.

В економічному плані взагалі  можна говорити про провал, бо бюджетні витрати незмірно перевищили доходи, а тендерні закупівлі перетворилися на притчу во язицех. В організаційному – ніби учасники й гості залишилися задоволеними, але особливих вигод це не принесло. Бо, скажімо, англійці принципово відмовилися проживати в Донецьку й добиралися на матчі за тисячу кіломет­рів. А дешеве пиво й гарні дівчата виявилися достатньою принадою тільки для невибагливих фанів, які на кілька тижнів вирішили відірватися від буденності та своїх сімей.

У політичному сенсі також не сталося жодного резонансу, тому що чемпіонат анітрішечки не додав інвестиційної приваб­ливості Україні, але й ганьбою влади, як, наприклад, Олімпіада ’80 для СРСР, на що розраховувала опозиція, також не став. Хоча Віктор Янукович після свисту й скандувань стадіону на свою адресу дотепер боїться з’являтися на людях і навіть вітання новому парламенту виголосив з монітора. 

Таким чином, на перебіг  виборчої кампанії Євро ’2012  майже не вплинув. Дуже символічним у цьому сенсі є провал віртуального проекту Наталії Королевської «Україна – Вперед!» із залученим до нього Андрієм Шевченком. Хоча в цілому від виборчої кампанії в нашій державі також нічого не змінилося.

Влада за рахунок мажоритарників розраховувала досягти суттєвої переваги в парламенті і разом із комуністами наблизитися до омріяної конституційної більшості, щоб закріпити себе навіч­но. Не вийшло. Ба навіть вона відчутно втратила, як порівняти з попереднім складом Верховної Ради, і тепер разом із союзниками ледве дотягує до простої більшос­ті. Однак і опозиція владу не зу­пинила, бо не добилася навіть символічної перемоги і впливати на ситуацію може, хіба що бойкотуючи трибуну та зриваючи голосування.

У міжнародному плані вибори також Україні нічого не при­несли, бо влада не склала тест на демократичність, і всі спостерігачі одноголосно заявили про крок назад від європейських стандартів. Проте й ізоляції внаслідок виборів не відбулося, і невизначений статус-кво зберігається.

Такі самі підсумки й щодо економічного розвитку країни. Влада обіцяла перейти  від стабільності до розвитку, розраховуючи через концентрацію всіх важелів управління надати поштовх економіці. Але ручне регулювання може принести вигоди хіба що окремим сім’ям і тимчасово рятувати ситуацію, що й відбувається, скажімо, з курсом долара або збагаченням кланів Януковича й Ахметова. Однак жодного поступу чи й поготів прориву в такій системі координат бути не може.

За рік уряд не добився жодних поступок ні з боку Росії, ні у взаєминах із МВФ. Уперше за багато років під загрозою виконання бюджету, а борги на казначейських рахунках сягають сотні мільйонів гривень, що повертає державу в часи невидачі зарплат і бартеру. Валютні резерви схудли до критичної межі, а маніпулятивна підтримка курсу долара загрожує не просто знецінити гривню, а й катастрофічно її обвалити. Однак найсумніше, що всі ці «не» переходять у наступний рік, бо ні ухвалення нового бюджету, ні формування нового уряду оптимізму не додають. Навпаки, відхід з уряду всіх лібералів і проєвропейців (Хорошковського, Тігіпка, Порошенка, Балоги) свідчить, що авторитарні й непрозорі методи управління лише посилюватимуться і, таким чином, «хюндай» прийде всій економіці.

У стратегічному й геополітичному вимірі маємо ті самі «не». За рік країна ні на крок не просунулася у європейському напрямку. Обіцянки провести саміт і підписати угоду про асоціацію наступного року – це радше  підтримка штучного дихання, бо пацієнт скоріш мертвий, ніж живий. У цьому переконує відсутність будь-яких інвестицій із Заходу й навіть згортання вже наявного бізнесу.

Те, що нема кредитів МВФ, не саме по собі проблема, а констатація економічної недієздатності країни й уряду, що заганяє її на маргінес цивілізаційних процесів. Пониження індексу протидії корупції відіграє ту саму роль і посиленими темпами штовхає державу в обійми невибагливого північно-східного сусіда, для якого важлива не порядність у стосунках, а покірність. Хоч і в Митний союз ми поки, слава Богу, не просунулися, а все відкладено на наступний рік.

Тож перед Новим роком до усіх цих «не» хочеться додати бодай якогось оптимізму. При безумовних труднощах 2013-го можна наразі стверджувати, що Україна не безнадійна. Бо значна частина громадян уже покладається не на недолугу державу, а на себе. Вибори в Києві довели: є межа продажності й покірності, і тому не зникає надія, що ця влада не віч­на. Але само по собі нічого не відбудеться. Тому навіть гіркий досвід повинен стати у пригоді. Бо іншого життя й іншої держави у нас не буде.   

Теги: Новий рік

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати