УжНУ: Час «корчагінців»

Зрозуміло, що колектив УжНУ став об’єктом маніпулювання. Але коли жертва так покірно і легко хоче бути обманутою, то це викликає почуття зневаги не лише до шахрая, а й до неї. Однопартійці, міністр освіти молоді та спорту Д.Табачник, разом «губернатором» О.Ледидою та Ф.Ващуком взяли в облогу УжНУ з метою його підкорення ще два роки тому. І діяли за принципом «чим гірше, тим краще». До крайнощів було обмежене фінансування вишу і навіть мінімальне затримувалося. Ф.Ващук як член вищої атестаційної комісії блокував всі можливі справи по ліцензуванню нових спеціальностей і продовженню існуючих. Мета була одна: дискредитувати керівництво УжНУ і породити у його працівників та студентів невпевненість, щоб потім легко підібрати здобич.

Безпосередня атака почалася навесні 2012 року. Звільнивши ректора М.Вегеша, Д.Табачник не поспішає призначати навіть в.о., хоча строк закінчення повноважень відомий заздалегідь і відповідальний керівник зобов’язаний оголосити новий конкурс. Потім робиться удаваний хід з призначенням в.о. В.Ніколайчука і багато працівників клює на цю «пустушку». Мовляв, він наш, збереже колектив, традиції і таке інше. А з початком нового навчального року і виборчої кампанії переходять до заключного штурму. Під виглядом реформ та реорганізацій відбувається кадрова зачистка. Шляхом поборів та вливанням тіньових грошей запускаються піар-акції на кшталт ремонту пресловутого туалету та розбещення студентства, адміністративного персоналу, викладачів. А вже після проведення парламентських виборів терміново оголошується конкурс і ще більш миттєво призначається день голосування.  Причини дві: по-перше, міністр Д.Табачник покидає посаду, а його наступник потребуватиме нових витрат, хай навіть це буде Є.Сулима. По-друге, й головне, щоб не дати можливість В.Смоланці провести бодай кілька зустрічей з колективом, бо брехня і шулерство дає плоди лише в тіні, а відкрита конкуренція «великому менеджеру» Ф.Ващуку не до снаги.       

День голосування лише став ілюстрацією того, яка прірва розділяє совковий, бюрократично-командний підхід до розвитку суспільства та принципи демократичного самоврядування. Бо вибори – це не самоціль, а найкращий спосіб осягнути виклики, продумати та обговорити шляхи розвитку і тільки потім – підбір персоналій для реалізації планів. Феодальний світогляд такого не передбачає, тому всі процедури розглядає лише як перепони для досягнення влади, а маніпулятивні технології – як вище досягнення розуму пристосуванця.

Надзвичайно показові в цьому плані виступи на конференції. Якщо В.Смоланка говорив про принципи і вимоги до сучасного університету і ректора та шукав у залі однодумців, наголошуючи на універсальності науки та неможливості розвитку в умовах відгородженості від світових процесів та цивілізації, то Ф.Ващук відразу заявив, що підготував два виступи. Перший - насичений обіцянками та прожектерськими планами (саме його слова),а другий – звіт про уже пророблену роботу і він поєднає їх. В результаті вийшов типовий виступ на партгоспактиві, причому – з погрозами прикрити всі інші вузи в області та заклади післядипломної освіти, щоб студенту нікуди було діватись, як йти лише в УжНУ. Вгадайте, хто єдиний  заслуговує, поки що, створювати йому конкурентне середовище?

Подальші промови нагадували все ті ж партійні збори з двома схваленими тезами. Перша зводилася до того, що В.Смоланка – чудовий лікар, тому йому не треба йти у ректори. А друга, як слід розуміти з першої, що Ф.Ващук – поганий фахівець, тому йому необхідно бути керівником. Все як у добрі старі часи. Я не розуміюсь ні на сільському господарстві, ні на культурі, але що партія накаже, те й буду робити. Знаковим став виступ  В.Мікловди, який от-от дочекається вироку суду за хабар в особливо великих розмірах і співає дифірамби Ф.Ващуку. З 98 чоловік, які голосували за В.Смоланку, ніхто не наважився сказати про свої мотиви з трибуни, що найкраще характеризує атмосферу в залі та університеті. Однак головуючий не відмовив собі в задоволенні оголосити про запис до виступу на користь Смоланки одіозного Ю.Бисаги, якого взагалі не  бачили на конференції. Хоча В.Лемаку не слід себе тішити ілюзіями – Ю. Бисага, якщо не по розуму, то по натурі, «брат» якраз команди, що зібралася в нинішньому ректораті. Бо саме він був найбільш активним агітатором та довіреною особою В.Януковича у 2004 році, перебуваючи на посаді проректора у В.Русина.

Єдиний, хто аргументовано обґрунтував доцільність вибору В.Смоланки, став його вчитель, колишній випускник УжНУ та міністр охорони здоров’я М.Поліщук, який, втім, не є членом колективу. Він акцентував на світовому визнанні закарпатського нейрохірурга і його Центру, на можливостях широкого міжнародного співробітництва та необхідності володіти іноземними мовами для посади такого масштабу. Відразу після цього технологи Ващука запустили, як їм здається, важку артилерію – колишнього ректора В.Русина. І його виступ став справжньою жирною крапкою у цій історії. Василь Іванович розповів, як колись йому ще В.Сливка доручив опікуватися великим київським вельможею-контролером з МОН. І той, граючи у більярд, з барського плеча пояснив, чому Ужгородський університет обділяється Києвом. «Головною причиною є те, що ваші ректори мало їздять до столиці», – заявив він. А далі В.Русин витяг «козирну» карту і підкреслив, що Ф.Ващук якраз з тих, хто  дуже часто відвідує владні кабінети. Абсолютно нічого нового ніби не сказано, але це характеризує всю глибинну психологію режисерів дійства. А наостанок екс-ректор добив усю думаючу аудиторію: «І це набагато важливіше, ніж вільне володіння англійською мовою». Воістину закарпатські комсомольці-«корчагінці»* ніколи не зрозуміють іншої мови – ні у прямому, ні переносному сенсі.

Хоча у всій цій епопеї є один незаперечний плюс. Ужгород на освітянській ниві отримав шанс увірватися до трійки найвідоміших та «просунутих» міст України. Бо Київ має співаючого ректора. Одеса ректора-«підрахуя», а Ужгород матиме «туалетного» ректора.

VIVAT ACADEMIA VIVANT PROFESSORES!

Для зовсім молодих:

*Корчагінці – від місцевого «корчага».  В роки до ринкового феодалізму достатньо було натурального оброку  вином та шовдарьом. Тепер у нас освічений феодалізм, тому більше цінуються картинки з американськими президентами, або, в гіршому випадку, з вітчизняними діячами.           

Теги: УжНУ, Смоланка, Ващук

30 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати