Наступна президентська кампанія за напруженням нагадуватиме кампанію 2004 року

Політологічним поглядом на проблему вибору з «Ужгородом» ділиться керівник Закарпатського інституту політичних досліджень Віктор Пащенко.

– Коли в Україні почали проводитися вибори в їх сучасному розумінні?

– Перші серйозні альтернативні вибори в Україні були проведені саме в 1989 році. Це були вибори з’їзду народних депутатів СРСР. А через рік вибиралася Верховна Рада УРСР. Тоді на один виборчий округ висувалося одразу кілька кандидатів, до числа яких увійшли і ті, хто згодом проголосили незалежність в Україні. Серед них такі політичні діячі, як Леонід Кравчук, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський.  Та тодішній процес важко порівнювати із сьогоднішнім, оскільки це порівняння буде дуже штучним. В 1991 році було проголошено незалежність  України, після чого були призначені вибори Президента і референдум, котрий її затвердив. Щоправда у порівнянні з нинішнім виборчим процесом тодішній був достатньо наївним, романтичним, який  не потребував багато грошей. Тогочасні вибори були сповнені купою сподівань і «рожевих» ілюзій. Та назвати їх повністю об’єктивними звісно не можна, оскільки, існувала велика доля випадковості.  Вони майже не фальсифікувалися. Багато хто на той час, отримував перевагу над іншими кандидатами за рахунок КПУ, яка зберігала монополію, адмінресурсу.  Підкуп виборців майже не застосовувався, але перевага була при цілком законній агітації. Маючи на своєму підприємстві великий колектив, який давно і добре знає свого директора, як хорошу і порядну людину, ці кандидати вже йдучи на вибори мали значний відсоток голосів. І звісно ж цей кандидат володіє ще й певною матеріальною базою – обладнання, гроші – такий кандидат вже має значно більші шанси потрапити до складу Верховної Ради, аніж хтось, хто йде будуючи власну передвиборчу кампанію спираючись на голий ентузіазм. Ідеальної ж справедливості досягти важко навіть у повсякденному житті, не говорячи вже про виборчий процес. Хтось народився в глухому селі, а хтось у багатомільйонному місті і порівнювати цих людей і їх світосприйняття є безглуздим. Так само і в політиці і у виборах. У часи СРСР не було багатопартійної системи, оскільки існувала тільки комуністична партія, яка унеможливлювала вибір як такий, що дає кілька варіантів розвитку подій. Це практично була відсутність демократії як такої, яка б представляла змагальність. Навіть сьогодні, коли вже минуло двадцять років з Дня проголошення України як незалежної держави, ці демократичні механізми є недосконалими, а що вже говорити про часи, коли демократія тут тільки-но зароджувалася.

–  В чому виражалася романтика тодішніх виборів?

– Ну до прикладу можу навести такий випадок. Припустімо якийсь громадянин, котрий має купу ідей, які, як він вважає, позитивно відобразяться на розвитку держави, зібравши всі задуми до купи, виходить до людей і розповідає їм про власні плани, не уявляючи навіть приблизно механізмів реалізації . Вони ж на виборах голосують за цього кандидата, оскільки їхні думки співпадають і вони вірять у покращення, про яке їм розповідають. Тоді по Ужгородському округу балотувалося 18 кандидатів. Досвіду проведення демократичних виборів в Україні звісно ж не було, і цей процес не був настільки технологічним, як сьогодні.

– Яким є досвід інших країн у виборчому процесі: пострадянські республіки, Східна Європа, США, Великобританія, Франція?

–  Хочу Вам сказати, що скільки країн, рівно стільки ж і виборчих систем. Про це можна говорити годинами, та якщо проаналізувати їх коротко, то найбільшим досвідом проведення саме демократичних виборів наділена звісно ж Великобританія. Фактично вона є країною, в якій демократія зародилася. Система виборів там значно інша. Велику роль відіграють партії, які висувають кандидатів – мажоритарників. Ця система подібна до нашої тим, що депутати обираються в округах, але уявити, що перемогу на виборах здобуде якийсь самовисуванець дуже важко. На певного політика працює ціла величезна структура – починаючи від центрального органу і завершуючи місцевими активістами. Саме тому, хоч у Великобританії вибори і мажоритарні, та в парламенті одразу формуються певні великі партійні групи, які звуться фракціями.  Відповідно,  парламент формує уряд та виконавчу вертикаль. Великобританію ми можемо назвати класичною парламентською республікою, у якій взагалі не має Президента. Що ж стосується США, то там все навпаки, Сполучені Штати звуть президентською республікою, хоча там також рішення приймаються двопалатним парламентом, який містить у собі Конгрес і Сенат. Ці органи наділені навіть більшою владою, аніж Президент. У Франції виборча система найбільш подібна до системи у пострадянських країнах, зокрема до російської і. З приводу виборчого досвіду пострадянських країн, то тут я назвав би це так: рівень вибору вирішує більшою мірою, навіть не законодавча база, а те, що зветься ментальністю, тобто рівень свідомості. Саме тому, до прикладу в республіках Прибалтики вибори відразу стали близькими до Європейських, що характеризуються і іншим рівнем культури їх проведення. До речі у Радянському союзі під час перших альтернативних виборів багато чому депутати з Прибалтики вчили представників влади з інших пострадянських країн, в тому числі й України. Інша культура і менталітет не викликали великих проблем у організації і проведенні всенародного обрання. На противагу їм у республіках Середньої Азії і Казахстані, про вибори, як такі, що відображають думку народу, можна говорити взагалі як про умовний процес. Їх немає і на сьогодні. Звісно ж, якщо на користь одного кандидата надходить близько 98 % голосів ніхто не може сказати про вибори, як про серйозний усвідомлений процес. Проміжним між прибалтійськими і середньоазіатськими республіками є слов’янські республіки, до числа яких входимо і ми. Щоправда Україна, як показав досвід 2004 року, все ж таки більш демократична, аніж та сама Білорусь і Росія, де говорити про об’єктивні вибори просто безглуздо. Хоча формально в цих країнах вибори є демократичними, та все ж побудовані вони так, що в результаті незаперечну перевагу все одно отримає провладна гілка.

– Яка із систем голосування/виборів найбільше підходить для обрання тих, хто здійснюватиме владу в Україні?

–  Не варто забувати, що вибори не є самоціллю. Вони є способом формування влади. Щоб громада довіряла кандидата від свого виборчого округу, людина повинна обирати персонального кандидата – це має на меті мажоритарна система, але аби та людина відповідала перед громадою, вона повинна перебувати у якійсь політичній структурі, оскільки самостійно цей кандидат не зробить нічого. Такий розвиток подій передбачає вже партійна система. Найоптимальнішим для України вибором є регіональні відкриті партійні списки (авт.: голосування відбувається у декількох багатомандатних округах. Партія/блок висувають список кандидатів у кожному окрузі. Законодавчо визначається кількість мандатів для кожного округу відповідно до чисельності виборців або вказується порядок визначення кількості мандатів для розподілу в окрузі. Розподіл мандатів відбувається за пропорційною схемою в округах. Порядок кандидатів у списках залежить від голосування виборців). Та це невигідне для влади чи партійних вождів. Тепер більшість українських партій формуються за принципом вождя, коли людей до партійних списків назначає партійний лідер. Звісно шанс на життя має кожна виборча система, та, як на мене, цей процес повинен проходити цілком відкрито і відповідально.

– Яким ви бачите майбутнє України після завтрашніх виборів?

– Я впевнений, що після виборів неминучою буде загострення економічної кризи, інфляція і підвищення курсу долару. У виборчу кампанію вкладається шалена кількість грошей і вже після їх проведення кожен з кандидатів захоче «відбити» вкладені кошти. Спочатку ці гроші роздають людям з метою заохотити їх до вибору «правильного» кандидата, а потім на ринках і в магазинах різко піднімаються ціни на продукти щоденного вжитку і те, що під час передвиборчої кампанії депутат вклав у саморекламу, він повертає собі. Це спричинить чергову кризу. Така система дестабілізує економіку і життя у державі. В загальнополітичному сенсі ці вибори мало що змінять, але стануть початком наступної президентської кампанії, яка за своїм напруженням нагадуватиме кампанію 2004 року. 

Теги: вибори, демократія

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати