Назустріч 20-літтю "Ґражди". Крок за кроком. XVII

Десять років тому, 11 серпня 2003 року, в американському місті Сомерсет (штат Нью-Джерсі) помер Вікентій Шандор.

2008 рік.

Дорошенко Дмитро
Євген Чикаленко. Його життя і гро­мад­ська діяльність /Передмова проф. Лю­бо­ми­ра Белея; Дизайн серії Надії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга І. – Уж­город: Ґражда, 2008. – 224 с.: іл., тверда оп­ра­ва.
ISBN 978-966-8924-58-3
Наукову серію Ucrainica: ad fontes від­кри­ваємо маловідомою працею проф. Дмитра До­рошенка «Євген Чикаленко», що була на­пи­са­на славетним істориком до п’ятих роковин смер­ті великого українського громадського ді­яча, мецената, видавця й ученогоагронома та хлі­бороба-практика.

Маланюк Євген
Шлях до Шевченка /Підготовка тексту та при­­мітки проф. Любомира Белея; Дизайн серії На­дії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга ІІ. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 48 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-55-2
Тараса Шевченка розуміємо настільки, на­скіль­ки розуміємо себе – свій час і Україну в ньо­му. Але щоб краще зрозуміти його як на­шо­го сучасника, треба осягнути його як сучасника лю­дей, проблем, суспільства. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти в його час. Ли­ше так між нами й ним буде порозуміння. Пра­ця Євгена Маланюка «Шлях до Шевченка» веде нас цим шляхом.

Костельник Гавриїл
ULTRA POSSE. Вибрані твори /Упо­ряд­ку­ван­ня та передмова о. Олега Гірника; Дизайн серії Надії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга ІІІ. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 400 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-66-8
Гавриїл Костельник – одна із найконтравер­сій­ні­­ших постатей Греко-католицької церкви пер­шої по­ловини XX століття: філософ, письменник, жур­на­ліст, викладач, проповідник. Пропоноване ви­дан­ня має на меті дати об’єктивний, не­упе­ре­дже­ний погляд на життя і діяльність о. Г. Ко­стель­ни­ка.

Животко Аркадій
Українське Подоння /Упорядкування Ок­са­ни Лавер та Андрія Ребрика; Передмова та при­мітки Леся Белея; Дизайн серії Надії По­но­ма­рен­ко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга ІV. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 144 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-80-4
Перебування у Празі було найпліднішим на­уко­вим періодом у житті А. Животка. Тут він ви­дає свої праці, присвячені Воронежчині («Ост­ро­гож­щина: осередок Подоння», 1942; «Українська Во­ронежчина в культурному житті Ук­раїни: По­до­нь», 1943), «Пресу Підкарпатської України» (1940), друкує низку ста­тей у ав­то­ритетному славістичному журналі «Slovanske Prehled», «Нашій куль­турі», «Кр­а­­ківських вістях», а також працює над фундаментальною «Історією ук­раїн­ської преси».

Рекіта Віктор Іванович
Лицарі Великого Чину: Історичні портрети / Передмова проф. Федаки С. Д. – Серія: Ucrainica: per­so­na­lia. – Книга І. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 88 с.
ISBN 978-966-8924-91-0
У книзі вибраних статей відображені по­дії XX сто­ліття через осо­бисті долі чіль­них політичних, гро­мадських та наукових дія­чів нашого краю.
Книга призначена для істориків, літе­ра­ту­ро­знав­ців, викладачів і студентів ви­щих навчальних зак­ладів, вчителів і учнів, бібліотечних та куль­то­світ­ніх працівників, широкого кола читачів.

Довганич Омелян Дмитрович
Так ламалися долі репресованих закарпатців: Сторінками обласного тому «Реабілітовані історією» / Післямова Миколи Олашина. – Ужго­род: Ґражда, 2008. – 292 с.
ISBN 978-966-8924-76-7
У книзі вперше подано вибрані газетні статті та на­ри­си ав­­т­о­ра про репресованих радянською то­талі­тар­ною сис­­­темою закарпатців. Тексти винятково і повністю базуються на архівних до­ку­ментах та рід­кісних спогадах, і значно доповнюють фактичний ма­теріал вступ­ного розділу першої книги і нарисів другої книги об­ласного тому «Ре­абілітовані історією». 12 статей написано за про­позицією ре­дак­то­ра газети «Срібна Земля – Фест», інші дру­ку­валися раніше. У кін­ці додається список праць автора з цієї про­б­леми, опублікованих за ос­танні 20 років. Книга видається до 15-річчя незмінного пере­бу­ван­ня автора на посаді керівника на­у­ково-редакційного відділу об­лас­ної книги «Реабілітовані іс­то­­рією» при Закарпатській обласній дер­жав­ній адміністрації.

Офіцинський Р. А.
Тяжко жити Касандрою… Україна 2006-2008.­ – Ужгород: Ґражда, 2008. – 352 с.
ISBN 978-966-8924-86-6
Тексти зібраних у цій книзі науково-пу­блі­ци­стичних статей первісно побачили світ про-тя­гом 2006-2008 років. Їх подали за­галь­но­на­ціо­наль­ні та регіональні друковані та електронні га­зети і журнали «Українська правда», «Уря­до­вий кур’єр», «Екзиль», «Післямова», «Трибуна». Та­­кож вони пропагувалися іншими медіа, віт­чи­з­няними і зарубіжними: «ИноСМИ.Ru», Vlasti.net, «Львівська газета», «Закарпаття onli­ne», Uzhgo­rod.net, Zakarpat.info, «Правда За­кар­паття», «Ре­пор­тер» тощо.

Вегеш Микола Миколайович
Назустріч волі: Нариси історії визвольних змагань /Видання дру­ге, змінене й доповнене. – Уж­город: Ґражда, 2008. – 152 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-68-2
Книга Миколи Вегеша «Назустріч волі. Нариси історії виз­воль­них змагань» складається з трьох окремих частин, які присвячені ак­­ту­аль­ним питанням історії ОУН-УПА на Закарпатті в 1929-1950-х ро­­ках минулого століття. Її відкриває короткий історичний нарис про за­родження і розвиток націоналістичного руху в краї (у різних ва­рі­ан­тах цей нарис публікувався на сторінках журналу «Су­час­ність» та наукового збірника «Карпатика», редагованого М. М. Ве­ге­шем). Іс­торико-біографічний нарис про життєвий шлях і бага­то­гран­ну ді­яль­ність І. Ю. Коршинського, а також листування українського під­­піль­ника Федора Удички із побратимами по національно-виз­во­л­ь­­­ній бо­ротьбі публікуються вперше.
Видання розраховане на широкий загал читачів.

Піпаш Володимир Васильович
Народний Рух України як форма національно-визвольної бо­ротьби українців на зламі 80-90-х років ХХ століття: за­кар­пат­ський регіональний аспект: Монографія. – Ужгород: Ґраж­да, 2008. –  216 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-69-9
У книзі досліджується діяльність наприкінці 80-х – на по­чат­ку 90-х років ХХ століття Закарпатської крайової ор­га­ні­зації Народ­но­го Руху Ук­ра­їни, як ха­ра­к­терної для цього часу форми ба­­гатовікової на­ціонально-виз­вольної бо­роть­би закарпатських укра­їн­ців.
Автор заперечує погляд, що дер­жав­на не­залежність «дісталася» ук­ра­їн­­цям май­же випадково, без­кровно, без яко­їсь знач­ної бо­роть­би, вна­слі­док «збі­гу об­ста­вин». Він до­водить, що це було за­ко­­но­мір­ним результатом ба­га­то­вікових зма­гань ук­ра­їнців, у т. ч. закар­пат­ців, за влас­­ну державу, а від­бу­лося, пе­ре­д­усім, за­в­дя­ки діяльності ши­рокої громадсько-по­­­літич­ної ор­га­ні­зації На­род­ного Ру­ху Ук­раїни, який на зламі 80-90-х років ми­ну­­­л­ого сто­літ­тя об’єд­нав ши­рокі, пат­­рі­о­тич­но налаштовані маси україн­сько­го сус­­­піль­­ст­ва. Скла­до­вою частиною його бу­ла і Закарпатська кра­йо­ва ор­гані­за­ція НРУ.
На основі опрацювання великої кількості документів та мате­рі­а­лів, ав­тор, кот­рий тривалий час очолював крайову організацію НРУ, роз­­по­ві­дає про пе­ре­ду­мови та те, як відбувався сам процес утво­рен­ня За­кар­пат­ського Ру­ху, ви­сві­т­лює його внесок у боротьбу з тота­лі­та­риз­мом, ре­гіо­нальним се­па­­р­а­тиз­мом, за де­мо­кратизацію та станов­лен­ня гро­ма­дян­ського сус­піль­ст­ва і головне – у здобуття ук­раїнським на­родом влас­ної держави. Ви­світ­лю­ють­ся форми, ме­тоди діяль­но­сті НРУ, її на­прям­ки та заходи, зокрема ма­со­ві, які про­во­ди­ли­ся в ті ро­ки. Під­крес­­лю­єть­ся, що, практично, вся ця вели­чез­на робота базу­ва­ла­­ся на само­від­да­ній ді­яльності простих закарпатців – пат­ріотів рід­ної ук­ра­їн­ської землі.
Книга розрахована для науковців, вчителів, політиків, сту­ден­тів та чи­­та­чів, котрі цікавляться історією боротьби за здобуття дер­жав­­ної не­за­леж­ності Ук­раїни.

Федака Павло Михайлович
Народний Дім «Просвіти» в Ужгороді: До 80-річчя від­кри­т­тя Народного Дому товариства «Просвіта» в Уж­городі. – Уж­­город: Ґражда, 2008. – 120 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-93-4
Уже через два дні після заснування крайового това­ри­ст­ва «Про­­світа» на першому засіданні головного виділу 11 трав­ня 1920 р. бу­ло ви­рішено приступити до спорудження На­родного До­­му, в якому б по­містилися всі культурні, про­світ­ні, фінансові та інші руські това­ри­­ства Ужгорода. З 1921 р. почався ак­тив­ний збір пожертв на бу­дів­ництво Народного дому то­ва­ри­ст­ва «Просвіта». Святкування з на­го­­ди відкриття Народного До­му від­­бу­ли­ся в Ужгороді 6-7 жовтня 1928 року.
У листопаді 1938 року національний і культурний центр ук­ра­їнців Закарпаття – Народний Дім товариства «Про­сві­та» в Уж­городі – був репресований угорською, а в 1945 ро­ці – біль­шо­ви­ць­­кою владами. У 1991 році, зі здобуттям Ук­ра­їною неза­леж­но­с­­ті, «Просвіті» вдалося знову ввійти у свою рідну домівку – 1 лис­то­пада з військовим відомством було під­пи­сано відповідну угоду про спів­пра­цю та передачу «Про­сві­ті» в безоплатну оренду двох при­мі­щень, а вже 21 лис­то­па­да в Народному Домі відбулося перше (че­рез 53 ро­ки) роз­ширене засідання ради крайового то­ва­­рист­ва «Про­сві­та». Але це ще була далеко не перемога, бо то­вариство зна­­хо­ди­лося на правах гостя.
Многотрудній, але високопатріотичній історії спорудження та діяльності На­род­ного Дому «Просвіти» в Ужгороді й при­свя­че­не це ювілейне ви­дання.
Видання здійснено за сприяння Ужгородського міського голови Сергія Ратушняка

Голомб Лідія Григорівна
Новаторські тенденції в українській літературі кінця XIX – перших десятиліть XX ст. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 296 с.
ISBN 978-966-8924-83-5
У книзі зібрано статті, в яких на матеріалі лі­ри­ки І. Фран­ка, Лесі Українки, В. Самійленка, М. Во­роного, М. Чернявського, Б.-І. Антонина, поезій у прозі В. Стефаника, О. Кобилянської, Марка Че­рем­шини, Г. Хоткевича простежуються но­ва­тор­ські тенденції в розвитку українського ху­дож­ньо­го слова кінця XIX -перших десятиліть XX ст. Основ­на увага звертається на оновлен­ня про­бле­ма­тики, стилю, поетики національного пись­мен­ст­ва, на його місце в загальноєвропейському лі­те­ра­турному контексті. До­сліджується, зокрема, ліризація української прози по­чат­ку XX ст.
У руслі національно-культурного відродження Закарпаття в 20-30-х pp. XX ст. в окремому розділі книги розглядається поезія, проза, драматургія та теат­ральне життя краю вказаного періоду.

Скунць Петро Миколайович
Твори. Книга ІІ. / Упорядкування та під­го­тов­ка тек­стів Наталії Скунць; передмова Тараса Са­лиги. – Уж­­город: Ґражда, 2008. – 248 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-35-4 (Твори)
ISBN 978-966-8924-37-8 (Книга ІІ)
Петро Скунць справді харак­тер­­ник і виразно ін­­ди­­ві­ду­­альна та самобутня осо­­би­с­тість. Він ні­коли не «грав чу­жих ролей», не під­лаш­то­ву­вався на­­віть під тих, ко­го лю­бив на усю пов­ноту сво­го сер­ця. Він зав­ж­ди ви­конував влас­­ну роль – роль Пет­­­ра Скун­ця – у житті й твор­чо­сті.
Зайти в Скунцевий світ не складно, труд­ні­ше зро­зу­мі­ти. Це розуміння відкриється не кож­но­му або ж кож­но­му по-своєму, то­му й роз­гор­та­є­мо творчий світ Петра Скун­ця у зворотній хро­но­логії на­пи­сан­ня творів: від ще не­давнього Скунця до зовсім юного мрій­ли­во­го лірика. Тут йо­го душа. Тут його життя. Тут він сам – близь­кий і далекий, рід­ний і чужий, при­речений на оди­но­кість, та позбавлений самотності.

Бонь-Якубишин Мар’яна Степанівна 
Але: Поезія / Передмова Наталії Ребрик. – Уж­­го­род: Ґра­ж­да, 2008. – 80 с.
isbn 978-966-8924-53-8
Друга п­о­­етич­на книжка Мар’яни Бо­н­ь-Яку­би­шин – це до­стой­ний «збір сил» і сер­йоз­­ний роз­гін у Храм Мис­те­цтва Слова. Їй є що по­сут­ньо­­го ска­­зати світу. Поетка, від­да­ючи шану ге­ро­ї­ці й жертвенності ми­­нулого, бо­рючись з бай­ду­жі­стю й цинізмом су­­часності, – у пошуках висоти май­бутнього. Во­­на свідомо об­рала свій шлях і то­рує його що­ден­­но і впер­то. Це – доб­ра поезія, цьо­го не проминеш.

Довганич Наталія
Голоси: Поезія /Худож. Оформл. Оле­ни Довженко. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 88 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-59-0
Третя збірка поезії Наталії Довганич пере­кон­­ливо за­­свідчує, що авторка вправно володіє ху­­дожніми за­со­ба­­ми у творенні образу, вільно по­­чувається в різних по­ети­ч­них жанрах, що й дає можливість виділити та сфор­му­­лювати оз­на­ки її оригінального авторського стилю.

Ребрик Олеся
А4: Поезія /Художник Корнелія Ілюк; керівник проекту Пономаренко Н. С. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 48 с.
ISBN 978-966-8924-72-9
Третій книзі Олесі Ребрик по­ща­сти­ло у тому сенсі, що вона стала од­но­час­но й дипломним проектом студентки За­карпатського художнього інституту Кор­нелії Ілюк, в доробку якої уже також кіль­ка поважних дизайнерських робіт. Однак у цьому випадку обидві вони в якійсь мірі дебютантки. Олеся після двох прозових книг виносить на чи­та­цький суд поезію, Неля ж виходить за межі чисто дизайнерських пошуків і реа­лізує себе в поезомалярстві. Таким чином робиться оригінальна заявка на су­часну інтерпретацію тексту, як також продовжується традиція ук­раїн­сько­го поетичного експерименту.

«Не маю камінне серце...». Листи Миколаї Божук до Юрія Станинця / Упорядкування та підготовка тексту Олесі Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 64 с.: іл.
Юрій Станинець студіював в духовній семінарії, готуючись стати греко-католицьким священиком. Миколая Божук опановувала педагогічні науки, бажаючи бути вчителькою...
Особливі почуття полонили серця молодих Миколаї і Юрія. При випадковій зустрічі в Ужгороді вересневої неділі 1926 року на Юрка блиснули "каштанові очі дівочі". Стосунки, що згодом складаються між ними, позначаться на долі й творчості обох.
В архіві Юрія Станинця збереглося одинадцять по-мистецьки змережаних Миколаїних листів. Через п'ятдесят років, дивлячись на її фотографію, Юра Станчук напише: "Вона Мавкою прилетіла в сад моєї молодості, обвеснувала його, квітів насадила й оберігала від заморозків..."

Кароліна Бундаш
Восени всі сосни плачуть. Поезія – Уж­го­род: Ґраж­да, 2008. – 56 с: іл.
ISBN 978-966-8924-62-0
Поезію читають найчастіше "для душі", шу­каю­ть у ній співзвуч­ності з власним настроєм, на­віть виходу з негативного стану у світ по­зи­ти­ву. Традиційно у таких випадках шукають по­езію світлу, тоб­то інтимну лірику, філософську, тро­хи рідше пейзажну. Однак ак­тивне масове спо­живання віршованих текстів найчастіше об­ме­жу­ється дошкільним віком. Згодом бажання чи потреба читати вірші поступово при­туп­лює­ться. Старше покоління надає перевагу змістов­ній поезії (поеми, балади) і громадянській ліриці, а певна частина молоді, що цікавиться лі­те­ра­ту­рою, ладна мандрувати ла­бі­рин­тами метафорично оздоблених медитацій. Але це не масовість. Хоча зраз­ки української поезії здатні задовольнити, потреби і сма­ки читачів різних ві­ко­вих і соціальних категорій, з різними особливостями сві­­тосприймання. Ін­ша річ – навчитися вибирати, читати, сприймати, і зреш­тою, відчувати по­езію. До шкільних програм, на жаль, не завж­ди включають справ­ді най­кра­ще, що є в літературі, а про найсучас­нішу поезію учням мо­жуть розповідати хі­ба вчителі-фанатики. Тим не менше старшокласники вишукують віршів для своїх альбомів чи щоденників. І добре, коли хтось покаже чи підкаже, і до них, окрім беззмістовних текстів популярних пісень і споганів на кшталт "Я те­­бе люблю, а ти мене забув", потраплять вірші Василя Симоненка, Лі­ни Ко­стен­ко, Петра Скунця... Бо саме через такі тексти – прості і складні одночасно – ви­робляється смак і потреба читати вірші. А ко­ли людина вміє читати по­езію, вона володіє метафоричним шифром філософії буття, вона здатна от­ри­му­вати певну естетичну насолоду, а поезія стає тим товаром, який перестає бу­ти нерентабельною книж­ковою продукцією.
Кароліні Бундаш поталанило і з наставниками, і з текстами. "Чи варто то­бі, Кароліно, так рано пройматися дорослими страждання­ми? – запитував у пе­редмові до дебютної збірочки (2005) юної ав­торки Петро Скунць і доходив ви­сновку: – Якщо проймаєшся – оче­видно треба".

Коврей Віктор, Кондратюк Олена
Чарівні пута: Поезія / Передмова Дмитра Стуса. – Ужгород: Ґражда, 2008. – іл.
ISBN 978-966-8927-60-6
«Писати вірші на задану (нехай навіть картиною Олени Кондратюк) тему – завжди виклик. Передусім поетичній вправності, ремеслу, вмінню й навичкам літератора. І лише потім – вмінню перевтілитися й побачити-почути-відчути й відгукнутися внутрішніми рефлексіями на бачення іншого.
Я не бачив картини, а тому реконструюю її за віршами Віка Коврея, який пише щоденник ліричного героя, що загубився у власних відчуттях й не може дати їм ради. Він ще відчуває – і це дуже «плюс», він втратив упевненість – і це дуже «мінус».
Але ж – «Уж осінь червоне сонце»... герой ліричний розірваний поміж двома творцями, що спільно зодягли місто в «осінню рясу»... а вічна осінь закільцювала буття... кожне закінчення вагітне початком, кожна самотність уривається зустріччю, кожна «діва-дракон» неминуче стає просто дівою, жінкою чи землею...
І тому коли «сонце таке багряне» доволі пошло дозволяти собі бути мертвим «біля твого будинку», бо завжди залишаються парк, і захід сонця, і «шурхіт листя», і... безліч стежин і не тільки в горах. Коли ж піддаєшся меланхолії й саможалінням, коли дозволяєш собі повірити, що музи бувають «брудні та чисті», то залишається тільки розпач, адже розмикається коло буття, і самотній ліричний герой приречений завжди знаходити венер у хутрі.
Ще раз наголошу на тому, що не можу оцінити поезоживопис Кондратюк-Віка-Коврея-Оле­ни, але знаю напевне, що справжня об­раз­ність не буває надлишковою. І якщо картина О.Кон­дратюк дихає таким же розпачем затухання, як вірші В. Коврея, то глядач-читач має змогу відчути-побачити досконалий образ хвилевого горя, котре обов'язково «реінкар­ну­ється в щастя». 

Фесенко Віра Григорівна
У віночок України: Поезії / Передмова Наталії Ребрик; ілюстрації Лесі Приймич. – Уж­го­род: Ґра­ж­да, 2008. – 120 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-47-7
Віра Фесенко народилася в м. Конотопі Сумської області. За­кін­­чи­ла історико-філологічний факультет Кримського держав­но­го пе­да­гогічного інституту в Сімферополі. Живе і працює в ма­льов­­ни­чо­­му селищі Міжгір’ї, відомому далеко за межами За­кар­пат­тя не­пов­­торною красою своїх смерекових гір та оповитого ле­ген­дами Си­­невирського озера.
Ві­ра Фесенко – філолог, член Національної спілки журналістів Ук­­ра­їни, автор двох поетичних збірок «Березнева рапсодія» (2004) та «На семи вітрах» (2006).
Но­ва збірка поезій «У віночок України» – це натхненний гімн кра­­сі рідної природи. Її твори спрямовані на виховання в дітей ша­­ни і поваги до нашого національного символу – українського ві­­ноч­ка, формування знань про його квіти-символи, а також кві­ти-та­лісмани кожної людини, прагнення оберігати дивосвіт рідної при­роди, до якої час повертатися новою дорогою, по новій спіралі пі­­знання.
Книга «У віночок України» розрахована на широке коло чи­та­чів – учнів, учителів, екологів, всіх, хто любить і цікавиться кві­та­ми, лікарськими рослинами, їх застосуваннях у народній ме­ди­ци­ні, кому не байдужа доля дивосвіту рідної природи.

Бумбар Марія Іванівна
Я родом з чарівного краю легенд:  Вірші /Передмова Наталії Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2007. –96 с.
ISBN 978-966-8924-62-0
Дивні, чарівні легенди лягають на папір «сум­ними ряд­ками», розкриваючи багатий душевний світ Марії Бум­бар. Закохана у міжгірські звори і долини, пе­ре­пов­не­на по вінця щирою любов'ю до закарпатського фоль­кло­ру, вона творить сріб­ну легенду – величний гімн рід­ному Негрівцю. Творить так, як уміє, як вчила її мати, як велить сумління, як вимагає фах педагога. Бо ж во­на – з краю легенд, де все фантастичне, тільки по­чуття – справжні...

Тындык Виктория Валериевна
Единственному в вечность: Поэзия. – Ужго­род: Ґражда, 2008. – 116 с.
ISBN 966-7112-74-8
Друга поетична збірка віршів молодої ужгород­ської поетеси – українською, російською, англійсь­кою та французькою мовами.
Перша збірка поезії російською та англійською мовами «Была игра» побачила світ у 2004 році.

Кополовець Марія Василівна
Музика мого життя. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 20 с.
Кополовець Марія Василівна на­ро­ди­лася 16 травня 1969 року в с. Студений Між­гірського ра­йо­ну Закар­патської об­ла­сті. У 1992 році закінчила фі­лологічний фа­культет Ужгородського на­ціо­наль­но1го уні­верситету. З 1994 року працює за­ві­ду­ва­чем школи в с. Гуняді Бере­гівського ра­йо­ну. «Му­зи­ка мого життя» – перша збірка Ма­рії Кополовець, в якій оспівано велику лю­бов до рід­ної землі, до отчого порогу, до Ук­раїни. Спо­ді­ва­є­мо­ся, що ця маленька книжечка стане добрим по­чат­ком щас­ливої дороги у велику жіночу поезію.

Фечко-Каневська Олена Іванівна
Слово на добро. Слово про любов: Етичні бесіди /Передмова Наталії Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 336 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-65-1
До книги увійшли бесіди на морально-етичні те­ми, в яких роз’яснюються принципи за­галь­но­люд­ської моралі, даються поради, як “легше” осми­­слити життя, пізнати себе, щоб набути до­сві­ду в плані адаптації та соціалізації, са­мо­ви­хо­ван­ня та саморозвитку особистості.
Пропоноване видання в доступній формі до­слі­джує, висвітлює такі проблеми: шлях від ін­ди­ві­да до особистості, особистість у старості; роль ре­лігії в житті людини; проблеми любові; дружби і кохання, сучасної сім’ї; ви­хо­вання дітей та молоді; культура спілкування тощо. Автор дає рекомендації що­до профілактики паління, алкоголізму, наркоманії, СНІДу.
Книга адресована класним керівникам, кураторам, учителям, ви­кла­да­чам коледжів, широкому загалу читачів.

Вовченко Галина
Синтаксис складного речення сучасної ук­раїн­ської літера­турної мови: Методичні роз­роб­ки до пра­ктичних занять для студентів фі­ло­ло­гіч­ного фа­культету (спеціальність «Українсь­ка мо­ва і лі­те­ра­тура»). – Ужгород: Ґражда, 2008. – 52 с.
ISBN 978-966-8924-54-5
Методичні розробки адресовані насамперед сту­дентам IV курсу філологічного факультету, які про­довжують вивчати сучасну ук­раїнську лі­те­ра­тур­ну мову, а також студентам заочного відділен­ня. Пропонована література – основна й додаткова – допоможе глибше засвоїти теорію складного речення, а сплановані практич­ні за­нят­тя та зразки синтаксичного розбору дозволять закріпити набуті знання і на­вич­ки синтаксичного аналізу.
У методичному посібнику містяться також програма курсу, пе­релік пи­та­нь, що виносяться для екзаменаційного контролю, зав­дання до підсумкової кон­трольної роботи.

Д-р Стеван Константинович.
Казки і безпека дітей: Посібник для вихователів, викладачів і батьків. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 172 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-51-4
Для дитячого віку найцікавішим дже­релом інформації є казка, яку ди­ти­ні розповідають батьки, вихователі. Че­рез елементи світу, які дитина любить, існує можливість швидко прореагувати, роз­крити суть і запобігти можливому психічному травмуванню дитини.
З великої спадщини казок народів світу казки братів Грімм обрано не­ви­пад­ково. Вони з багатьох причин стали не тільки частиною світової культури, але і найвідомішими та найулюбленішими текстами дітей цілого світу. Казки мі­стять у собі духовні цінності, суспільні орієнтири світової культури, з яких роз­починається освітньо-виховний процес.

Порадник учителям зарубіжної літератури: Використання інтерактивних методів навчання при викладанні зарубіжної лі­тератури в навчальних закладах Іршавщини / Упорядкування Келемен М. Ю. – Ужгород: Ґраж­да, 2008. – 308 с: іл.
ІSBN 978-966-8924-67-5
У методичному посібнику викладено сутність і зміст інтерактивних методів навчання, вимоги до їх впровадження в практику роботи сло­весників, подано власні рекомендації та творчі доробки членів район­ної творчої групи навчальних закладів Іршавщини з цієї проблеми.
Для вчителів-словесників загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв.

Гацош О. А., Халахан I. I.
Перлини рідної мови. Слово. Значення слова: Навчаль­но-методичний посібник. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 68 с.
ISBN 978-966-8924-84-2
У посібнику подані творчі завдання з ук­раїн­ської мови для учнів 1-4-х класів, які мо­жуть бути викори­стані вчителем початкових кла­сів на уроках і в поза-урочний час в період під­готовки до конкурсу мово­знавців чи олімпіад з української мови.

Грицик Марія Миколаївна
Поезія душі моєї... / Перед­мо­ва Мар'яни Бонь-Якубишин. – Ужгород: Ґражда, 2008.– 112 с: іл.
ISBN 978-966-8924-54-5
Грицик М М. виносить на суд читача свою пер­шу поетичну збірку «Поезія душі моєї». Ав­тор­ка – надзвичайна жінка, яка прагне здій­снитися в усьому – коханні, дітях, професії, сло­ві... їй це вдається. Своїм досвідом Марія Гри­цик ділиться з кожним, хто читатиме її книгу вір­шів. «Ти мій рожевий, кольоровий світе, Бла­го­слови мою життєву мить», – закликає вона, бла­гословля­ючи своєю мудрістю миті і вічності кож­ного, хто того прагне.
Слово поетки йде у світ не з метою змінити лі­тературу, воно прагне змінити на краще сам світ, збагативши його любов'ю і добром.

Федака Павло Павлович
Історія етнографічного вивчення Закарпаття в українській крайовій періодиці другої половини XIX – першої половини XX ст.: Монографія. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 200 с
ISBN 978-966-8924-79-8
У збереженні і розвитку традиційної куль­ту­ри, вихованні любові до рідної землі, поширенні ет­нографічних знань та етнографічному вив­чен­ні українців Закарпаття помітну роль відіграли пе­ріодичні ви­дання, які з другої половини 60-х ро­ків XIX ст. почали виходити на своїй етнічній те­риторії та на зрозумілій для народу мові.
Видання розраховане на науковців, істо­ри­ків, краєзнавців, учи­телів, широке коло читачів, тих, хто цікавиться історією Закарпаття.

Світлик Петро Михайлович
Небесна студня: Закарпатські народні пе­рекази, легенди, вірування, звичаї, традиції, побут /Упорядкування та підготовка текстів Наталії Ребрик. – Серія: Блукаючі вогні вірту­ального світу. Книга ІІ. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 144 с.+16 с. кол. іл.
ІSBN 978-966-8924-63-7
Перша половина XX століття виховала цілу плеяду вчених та письменників, композиторів, просто «чорно­робів українського письменства», що поклали на олтар Вітчизни знання і талант. Серед них почесне місце посі­дає видатний закарпатський народний вчитель, фольк­лорист, етнограф, самодіяльний композитор Петро Ми­хайлович Світлик. Особливе місце у його спадщині за­ймають записані ним особисто та у співпраці із Семе­ном Петрашком історичні перекази, легенди, народні оповідання. Глибоке знання справи і науковий підхід продемонстрував Петро Світлик і при опрацюванні етнографічних матеріалів. Стабільним і послідовним був його інтерес до «народної філософії». Доробок ав­тора по сьогодні залишається найповнішим зібранням народознавчих матеріалів з Боржавської долини.
Перше окреме видання, присвячене 100-річчю від дня народження видатного закарпатця, побачило світ у видавництві «Ґражда» 2001 року: «Марія Келемен. “Пет­ро Михайлович Світлик: подвижник з Боржавської до­лини”» (перевидання здійснене у 2007 році).

Юрій Балега Вечірні рефлексії. Вибране: Оповідання, есе, сирох­ман­сь­кі рефлексії та маленькі повісті / Передмова Евеліни Бал­ли; художнє оформлення Інги Супрунюк. – Ужгород: Ґраж­да, 2008. – 392 с.: іл.
ISBN 978-966-8924-74-3                    
Нова книга Юрія Балеги «Вечірні реф­лек­сії. Вибране» – це лі­те­ра­тур­ні візії про те, що бу­ло, ретроспекції пе­ре­жи­того: доб­ро­го і злого, при­­єм­но­го і брутального, величного і дрі­б’­­я­з­­­ко­­во­го… Осіння пе­чаль переймає автора при згад­­­ці про рід­­не село Бо­га­ре­ви­цю на Ір­шав­щині, з якого вий­шов у не­­безпечні мандри по чужих світах, у якому за­ли­ши­лося ко­­ріння власного ро­ду, там жила мама, туди прос­­то було в будь-який мо­мент повернутися по цілющі со­ки народної муд­рості, при­пасти до несхитної, ви­про­бу­ва­ної віками мо­­ралі як до ря­тів­ного острівця; про зна­йо­мих і не­зна­йо­мих людей, у до­лі і вчинках яких пізнається іс­тина, від­кри­вається пр­ав­да, оголюється біль; про мо­ло­дість і ста­рість, про ницість і са­мотність, про буденність і віч­­ність…

Юрій Балега
Осіння печаль – Ужгород: Ґражда, 2008.– 198 с: іл.
ISBN 978-966-8924-74-3
Юрій Балега – відомий літературо­знавець, про­­заїк, гро­мадсько-політичний діяч. Його перу на­лежать, зокрема, збірки оповідань "Загадкові зу­стрічі" та "Професор і Семіджо", за яку удо­стоє­ний обласної літературної премії ім. Ф.Потушняка (2002), а також книга спогадів та есе "З відстані ча­су" (2006). Він – автор книг публіцистики "Хто ми с і чиїх батьків діти" (1991, співавтор Й. Сір­ка), "Політич­не русинство і будівництво ук­раїн­ської держави" (2003).
Нова книга Юрія Балеги "Осіння печаль" – це літера­турні візії про те, що було, ретроспекції пережитого: доб­рого і злого, при­ємного і брутального, величного і дріб'язко­вого... Осіння печаль переймає ав­тора при згадці про рід­не село Богаревицю на Іршавщині, з якого вийшов у не­­безпечні мандри по чужих світах, в якому залишилося ко­ріння власного ро­ду, там жила мама, туди просто було в будь-який момент повернутися по ці­лю­щі соки народної мудрості, припасти до несхитної, випробуваної віками мо­ралі як до рятівного острівця; про знайомих і незнайо­мих людей, у долі і вчин­ках яких пізнається істина, від­кривається правда, оголюється біль; про мо­лодість і ста­рість, про ницість і самотність, про буденність і вічність...

Вісник Львівської національної академії мистецтв: Спец­випуск VI. "Ерделівські читання". – Львів-Ужгород: Ґражда, 2008. – 332 с + 8 с. іл.
ISSN 0236-4832
Спецвипуск «Вісника ЛНАМ» містить ма­те­ріа­ли науково-практич­ної конференції «Ерделівські чи­тання», проведеної в Ужгороді на базі За­кар­пат­ського художнього інституту 15-16 травня 2008 р. в приміщенні готелю «Закарпаття». Серед тем, які розглядалися на конференції, особ­ливу ува­гу було приділено проблемам розвитку за­кар­пат­ського мистецтва та архітектури, сучасній ми­сте­цькій освіті та дизайну, питанням впрова­джен­ня кредитно-модульної системи в художніх освіт­ніх закладах.

Тюшко Б.С, Гуменюк Л.В.
Принципи наочності в шкільному об­ра­зо­твор­чому мистецтві: Навчаль­но-методичне видання для вчителів образо­творчого мис­тецтва ЗОШ. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 40 с: іл.
Цей навчальний посібник рекомендуємо вчи­телям образотвор­чого мистецтва, ке­рів­ни­кам студій і гуртків образотворчого мисте­цтва та іншим працівникам сфери гуманітарної осві­ти.

Бокшай Йосип
Дидактичні картини. – Ужгород: Ґражда, 2008. 
Франтішек Гібл – директор  му­зею ім. Я.А.Коменського в мо­рав­сько­м­у міс­течку Пшерові до­слід­жує істо­­рію му­зею чеського шкіль­ни­цтва.
Він вивчив рід­кіс­ну збірку на­оч­­них дидактичних ма­теріалів, в якій зберігається 18 картин видатного українського художника Й.Бокшая, ви­конаних на замовлення Міністерства шкільництва.
Це несподівана сторінка у творчій біографії художника.
Глянувши на ці праці, бачимо, що вони мають значення не лише для шко­ли, для урокiв краєзнавства, оскільки продуманий матеріальний зміст ві­до­бражає характерні неповторнi риси Підкарпатської Русі.
Гідне похвали те, що цій – найсхіднішій частині Чехословацької ре­спуб­лі­ки видавництво присвятило більше ніж третину серії.
Картини Бокшая мали велике виховне значення для чехословацьких шкіл загалом.
Висока оцінка робіт  Йосипа Бокшая найкращими чеськими знавцями цієї тематики є красномовним свідченням про талант чудового за­кар­пат­сько­го художника, одного з засновників Закарпатської школи живопису.

Росул Мирослава 
Кераміка – Ужгород: Ґраж­да, 2008. – 32 с: іл.
ISBN 978-966-8924-90-3
Кераміка Ми­рослави Росул є більш "жі­ночою". В її образах, фор­мах, пла­сти­ці, позначених жвавістю жит­тєвих спо­сте­­режень та доб­розичливим гумором, вга­­дується сама художниця, її вдача, її жі­ночі образи вбирають у себе зна­ко­вість, лаконічну, граничну зі схе­ма­тиз­мом виразність палео- та неолітичних "Ве­нер", вони збагачені по­лі­хро­м­ним, графічним за мотивами де­ко­ром, у чому легко вгадується і від­гомін трипіль­ської культури, та досить успішна спроба творчо ви­користати кращі набутки пла­сти­ки початку XX ст.

Могорита Михайло Васильович
Поки верховодить недоля: Літературно-пуб­­ліцистичні статті та нариси. – Ужгород: Ґра­жда, 2008. – 296 с: іл.
ISBN 978-966-8924-44-6
У першому розділі книги «За наукою до са­мо­го Сина Божого» ав­тор прагнув зробити аналіз хри­стиянського й державно-політичного життя в Ук­раїні за євангельськими висловлюваннями Си­на Божого та окремими канонами з Літургії Іоан­на Златоустого.
У нарисах, зарисовках й коротких кон­ста­та­ціях другого розділу -«їхнє життєве кредо: Бог і Ук­раїна» – автор порадів за патріотів й патріо­ток рідної землі, для тих, кого не­віддільними є згадані найвищі по­няття.

Сюсько Микола Іванович
Серпантини. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 140 с + 36 с. ф. іл.
ISBN 978-966-8924-56-9
 «Серпантини» – символічна назва книги Ми­ко­ли Івановича Сюська про долання вершин люд­ського життя. Рідко в кого життєві доро­ги сте­ляться лише по прямій лінії. Автор народився, жив і тридцять років працював на Міжгіргцині. Він добре знає життя верховинців в минулому і в сучасному. Працюючи в школах, а також багато років на посаді секретаря райкому партії, він сам був активним учасником і організатором со­ціа­ль­но-економічних змін на краще, що від­бу­ли­ся тут у другій половині минулого століття в рід­ному Закарпатті. З тепло­тою розповідає про керівників різних рангів, осві­тян, лікарів, рядових працівників, які в ті часи не жаліли сил, знань, щоб за­кар­патці, в тому числі і верховинці, жили краще, мали тут роботу, щасливу до­лю.
У другій частині книги мова йде про події і людей, з якими автор зу­ст­рів­ся на життєвих серпантинах.

Кондор Юлій Андрійович
Обставини, воля і доля. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 224 с.+ 96 с. іл.
ISBN 978-966-8924-57-6
Ім'я Юлія Кондора вже відоме читачеві за кни­гою «Життя мого рай­дуга» (Ужгород: Ми­сте­цька лінія, 2005), що була присвячена ори­гі­наль­но­му явищу нашої культури – Закарпатській ху­дож­ній школі живопису, – ви­данням змістовним і са­мобутнім.
Вирушаючи в дальшу дорогу спогадів-роз­думів і пошуків, автор спо­дівається на зустріч з чи­тачем, який терпляче та з розумінням, уважно сприйме висловлене на сторінках книги, сприйме від початку й до кінця, не плутаючи Правду – з по­літикою, факт – з примарою...
Це вільна і щира розповідь про пережите й почуте, про радісне й ви­стра­жда­не. Досягти в цій розповіді-роздумі повної об'єктивності навряд чи вда­лося – автор досить чутлива до оцінок людина, але викладене є мак­симально мож­ливою для відтворення правдою, без ниток якої неможли­во ткати по­лот­но протиріч життя будь-якої людини, будь-якої людської спільноти.

Йосип Йосипович Ділунг (1928-2003): гра­ні науко­вої діяльності (до 80-річ­чя від дня на­ро­дження) / Упо-ряд. В. І. Ста­­роста. – Ужгород: Ґраж­да, 2008. – 62 с: іл.
ISBN 978-966-8924-60-6
Видання присвячено 80-річчю від дня на­родження Й.Й.Ділунга. Висвітлено основ­ні етапи жи­т­тя та наукової діяльності ві­домого вченого в га­лузі фізичної хімії та фо­тохімії, лауреата Дер­жав­ної пре­мії Ук­раї­ни в галузі науки і техніки, пре­мії імені Л.В.Писаржевського АН УРСР, за­слу­же­ного ді­яча науки і техніки України, іноземного чле­­на Угорської академії наук, доктора хімічних наук, професора Й.Й.Ділунга. Хро­но­ло­гіч­ний пе­ре­лік наукових праць ілюструє широ­ке коло на­уко­вих до­слі­дже­нь і зацікавлень Й.Й.Ділунга.
Для наукових працівників і всіх, хто цікавиться історією віт­чиз­­няної хі­міч­ної науки.

Студеняк І.П., Краньчец М., Курик М.В.
Оптика розупорядкованих середо­вищ. – Ужгород: Ґраж­да, 2008. – 220 с: іл.
ISBN 978-966-176-004-1
Монографія присвячена актуальним питанням оп­тики розупоря­дкованих сис­тем, а саме до­слі­джен­ню взаємозв'язку про­це­сів розупо-ряд­ку­ван­ня та оптичних влас­ти­востей в шаруватих на­пів­про­відни­ках, су­періонних провідниках, склоподіб­них та ін­ших матеріалах. У моно­графії про­ве­дено по­­слідовне та різностороннє вив­чен­ня ур­ба­хівської по­ведінки краю поглинання у різних сполуках, у то­­му чис­лі з різними типами фазових переходів. Вив­чено вплив різ­них ти­пів розупорядку-вання на про­цеси оптичного по­гли­нан­ня, реф­рактометричні та колив­ні властивості досліджуваних мате­ріа­лів.
Для наукових працівників, інженерів, спеціалістів відповід­ного профілю.

Жигуц Ю. Ю.
Сплави синтезовані металотермією і СВС-процесами: Монографія -Ужгород: Ґражда, 2008. – 288 с.
ISBN978-966-8924-77-4
У книзі приведено основні фізико-механічні і тех­нологічні властивості тер­мітних і синтезованих в результаті поєднання металотермії і СВС кон­ст­рук­ційних, інструментальних, жароміцних і інших спла­вів, в тому числі литих твердих спла­вів, кар­бі­до­сталей, спеціальних чавунів, деяких кольорових спла­вів, висвітлено питання теорії і практики син­те­зу та термічної обробки цих матеріалів.
Книга розрахована на наукових і інженерно-тех­нічних працівників, зайня­тих у сфері ма­те­ріа­ло­знавства, металознавства, термічної обробки ма­теріалів, металотермії і СВС.

Книжечка учасника змагань «Стежками Героїв ІХ». – Ужгород: Ґражда, 2008. – 24 с: іл.
Видання розроблене для проведення 29 квітня - 7 травня 2008 року на Закарпатті Всеукраїнського змагання з пішохідного туризму пам'яті Романа Шухевича під егідою Пласту НСОУ та Федерації спортивного туризму України.

Мітост / Упорядник Іванка Пекар. – Уж­го­род: Ґражда, 2008 – 64 с.
Видання склала розгорнута анотована програма міжнародного фестивалю в Ужгороді 16-19 жовтня 2008 року під егідою посольства Німеччини в Україні. Учасників фестивалю вітають народний депутат Верховної ради України Арсеній Яценюк та посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзет.

Карпатика: Збірник наукових статей. Випуск 2. – Уж­го­род: Ґражда, 2008. – 96 с.
ISBN 978-966-8924-70-5            
Другий номер збірника «Карпатика» містить літературознавчі, етнографічні та мовознавчі наукові статті. У збірнику також представлені доробки молодих науковців і студентів та відомих сучасних діячів науки та культури Закарпаття.

Децик Роман Андрійович
Невичерпна скарбниця людських святинь. Шкільні музеї Закарпатської області: Видання друге, перероблене та допов­нене /Вступне слово О. О. Гаваші та В. І. Чепи. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 216 с: іл.
ISBN 978-966-8924-78-1
Ця книга – спроба допомогти керівникам нав­чаль­них за­кладів, молодому поколінню педагогів кра­ще зрозуміти доціль­ність проведення ту­ри­ст­сько-краєзнавчої роботи та музейної справи серед ко­лег і школярів. Автор розглядає певні пробле­ми шкіль­них музеїв області і на прикладі чинних по­ка­зує весь аспект напрямків цієї роботи.

Олімпiадні та творчі завдання для учнів початкових класів: Ук­раїнська мова. Математика (збірник) /Автор-упорядник Н. О. Гордуз. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 180 с.
Посібник містить різноманітні олімпіадні та твор­­­чі завдання з української мови та мате­ма­ти­­ки для учнів початкових класів.
Матеріал посібника може ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся вчи­телями-практиками на уроках української мо­­ви, математики (як додаткові завдання) на уро­­ках і в позаурочний час.
До збірника увійшли творчі завдання під­ви­ще­­ного рівня складності з української мови та ма­­тематики. Пропоновані зав­дання спри­яти­муть розвитку інтелектуальних здібностей та роз­­крит­тю творчого потенціалу молодших школярів.

Збірник олімпіадних завдань з  ауді­юван­ня,  читання та лексико-граматичних тестів для учнів 4-х класів (англійська мова) / Упоряд. Ма­рія Димицька. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 248 с.
Навчально-методичний збірник містить різ­но­­манітні олімпіадні та творчі завдання для учнів 4-х класів, лексико-гра­матичний матеріал. Він спрямований на забезпечення нави­чок з ауді­ювання та читання і може викори­сто­вува­тися вчителями-практиками на уроках англій­ської мови та в позаурочний час.

*    *     *

У 8-му числі "Екзилю" за 2007 рік ми подавали скорочено статтю д-ра Вікентія Шандора під назвою "Є це найтяжча дорога...", яку тут повторюю як пропам'ятну публікацію:

Вікентій ШАНДОР (1907–2003)
Є ЦЕ НАЙТЯЖЧА ДОРОГА...

Національну й політичну роль Закарпаття в Центрально-Східній Европі вже від давніх-давен визначали гори Карпати. Засада, що не можна робити політику, ігноруючи географію, дає чимало доказів її практичного примінення. Крім інших причин політичного і мілітарного характеру, і ця геополітична обставина відіграла певну роль, що Закарпаття попало від Київської Руси під окупацію Угорщини.

Хоча в початках Київський княжий двір був спорідненим із угорським та мав на нього релігійний і культурний вплив, то ця спорідненість в історичному аспекті не розвинулась в дальших століттях в добросусідську чи навіть родинну дружбу. Причиною, мабуть, було те, що обидва народи у своїм дальшім розвитку керувались відмінною державною філософією. Русини-українці демократичною, а угорці – феодальною із сильним централізмом. Така система з певними змінами тривала в Угоршині до кінця Першої світової війни.

Центральне географічне положення Закарпаття на мапі Европи відігравало поважну стратегічну роль для Угорщини. Це й було властивою причиною того, що Угорщина при своїм розпаді в 1918 р. старалась за всяку ціну задержати собі Закарпаття, цю «стратегічну перлину».

Керувати чужими народами належить до великого політичного вміння, яким мадяри не грішать. Вони своєю агресивною вдачею зуміли вдержатись при житті в слов’янськім морі, але не зуміли зискати собі серед слов’ян приязні, що наглядно показалось в 1918 та 1939 рр.

Після приєднання краю до Чехословаччини настали в нашім народі великі зміни. Чехи принесли інший стиль та форму державної системи, демократичного духа, нарід це відчув і позитивно сприймав. Демократичний стиль життя відповідає життєвій філософії нашого народу.

Задля правди треба ствердити, що Чехословаччина із всіх держав в Европі найкраще поставилась до української еміграції після Першої світової війни. Вона довгі роки утримувала Український Вільний Університет в Празі, Українську Господарську Академію в Подєбрадах, Педагогічний Інститут в Празі, Українську Гімназію та ін. А студіююче еміграційне студентство зі всіх українських земель діставало в Чехословаччині на університетах приблизно до років економічної депресії стипендії й кінчало студії. В Чехословаччині студіювало більше студентів з Галичини, як, наприклад, у Варшаві. В практичному житті виглядало якось так, що можна було бути українцем в Празі, але не в Ужгороді.

Чехословаччина виконала свої автономні зобов’язання щойно конституційним законом ч. 328, Збірник законів і розпоряджень з 22 листопада 1938 р. зміною дотеперішньої централістичної форми держави на федеративну трьох народів: чехів, словаків і русинів-українців.

Віденським диктатом Німеччини та Італії дня 2 листопада 1938 р. відірвано від Карпатської України головне місто Ужгород і дальші два міста – Мукачів і Берегово, чим поперетинано в краю залізниці та комунікаційні шляхи. До всіх обмежень, зв’язаних із таким станом, нарід поставився з вирозумінням й помагав своєму урядові поборювати початкові труднощі.

Є правдою, що Німеччина Гітлера робила розголос українській справі у світі, та було це виключно у власнім загарбницькім інтересі Гітлера. В Україні бачив Гітлер не політичного союзника, а тільки життєвий простір, «Лебенсраум» для Німеччини. Хоча умови життя українців в Совєтському Союзі були добре відомі Німеччині, вона ніколи не виступала в обороні українського народу. Навіть в справі голоду в Україні в рр. 1932-33 Ґеббельс в 1936 р. в промові на з’їзді партії в Нюренберґу говорив з докором на адресу большевизму, що голодом винищує російський нарід, хоча добре знав, що голодував народ український. Поведінка державних органів Гітлера в Україні під час Другої світової війни є яскравим доказом його нелюдського й ворожого ставлення до України й українського народу та його визвольної справи. Була це европейська преса, головним чином англійська й французька, та дипломатичний світ, що тоді уважали Карпатську Україну зародком для створення соборної і незалежної Української держави.

Дня 14 березня 1939 р. в полудневих годинах Словаччина проголосила повну незалежність, а зразу за нею і уряд Карпатської України проголосив незалежність. На телефонічне доручення прем’єр-міністра Карпатської України о. Авґустина Волошина, її Представник в Празі повідомив про цей акт окремою нотифікацією амбасадорам поодиноких держав: ЗСА, Англії, Франції, Німеччині, Югославії, Польщі, Румунії і телефонічно бувшому Центральному уряду в Празі. Наступного дня Сойм Карпатської України затвердив це проголошення незалежности та прийняв відповідні закони. Передаючи Мадярщині Карпатську Україну, Гітлер разом з нею дорого продав і українську справу Сталінові та ціною української справи уклав із Сталіном в 1939 р. договір про ненапад.

Безкомпромісовою боротьбою Гітлера проти комунізму в Німеччині створювалось в світі вражіння, що перший удар буде проти Совєтського Союзу, що не сталось. Сталін, відчуваючи для себе небезпеку, відкинув особистий престиж, на що він був дуже чутливий, та покористувався простою життєвою філософією: якщо ідеш зі своїм ворогом коло безодні, і щоб він тебе до неї не кинув, то візьми його дружньо попід руку. І так коштом української справи обидва вони спільно пройшли попід руку коло безодні.

Після окупації Карпатської України Мадярщиною в березні 1939 р. американський журналіст Роберт Паркер, запитав прем’єр-міністра Мадярщини графа Павла Телекі, чи зайняття Карпатської України Мадярщиною сталось за згодою Гітлера, чи проти його волі. Телекі відповів: «Кажучи відкрито, нам було сказано займати... Це була ціна, яку заплатив Гітлер за право говорити зі Сталіном. Після того, як ми забрали Підкарпатську Україну, як доказ Гітлер дав слово Сталінові, що Німеччина не є більше зацікавлена планом з російською Україною. Фюрер наголосив, що включення території (Карпатської України – В. Ш.) до Мадярщини, відмова від української збройної сили, розігнання українського уряду вказує, що Россія не має чого його боятися».

І так українська справа знову грала (вже не вперше) визначну стратегічну й економічну роль в Центрально-Східній Европі та в політичних комбінаціях великодержав. Саме таку важливу роль України Москва, а з нею і її прихильники в західному світі свідомо приховували та замовчували, уважаючи українську справу внутрішньою справою Москви.

Приєднання Карпатської України до Української ССР в 1944-45 роках уможливило Сталіну здійснювати контроль над Центральною Европою.

Екзильний уряд Чехословаччини і його президент д-р Едвард Бенеш перевели підготовчу справу приєднання без відома колишнього уряду Карпатської України, якого п’ять членів були в той час на еміграції й доступні для евентуальної консультації. До самого приєднання колишній уряд Карпатської України в той час не заняв становища. Це сталось щойно в 1972 р. в ЗСА на З’їзді членів уряду й Сойму Карпатської України, Представника уряду в Празі, та чисельного земляцтва з ЗСА та Канади – Братства Карпатської Січи, скликанім Карпатським Союзом в ЗСА. На нім прийнято наступну резолюцію: «В процесі історичного розвитку українського народу, в якому національна територія України була розділена і довгими віками окупована сусідніми державами, приєднання Карпатської України до України вважаємо доконаним історичним фактом, який відповідає віковим змаганням українського народу до національної та суверенно-державної соборности».

Державно-визвольна справа України є одною з найбільших досі політично невирішених проблем Европи. Своїм стратегічним положенням та економічною силою займає Україна ключеву політичну позицію в просторі Центрально-Східньої Европи. Тому не є випадком, що обидві світові війни велися у великій мірі на державній території України та задля неї. Котрий з агресорів забезпечив за собою посідання України, виходив переможцем.

Карпатська Україна є невід'ємною частиною незалежної української держави. Це визначає її вагу, бо через неї стає Україна членом центральноевропейських держав та має доступ до Дунайського басейну і на Балкан. Україна, яка майже триста років веде свою державно-визвольну боротьбу, стане в цім просторі стабілізуючим мировим чинником та створить порушену після Другої світової війни політичну рівновагу сил в Европі.

Архітектом політичного упорядкування Европи після Першої світової війни був прем’єр-міністр Франції Джордж Клемансо, ЯКИЙ поставився проти визнання державного статусу за Україною. Клемансо знайшов підтримку в Американській Місії на Мирову конференцію, а саме у президента Вудро Вілсона. На упорядкування Центрально-Східної Европи висунув Клемансо свою концепцію – створення ланцюга держав від Фінландії по Грецію, як заборола проти просякання комунізму до Европи та проти можливости майбутньої атаки Німеччини на Схід. Як життя показало, концепція Клеманса не витримала іспиту історії власне через те, що в ній бракувало незалежної Української держави.

Метою Мирової конференції було об’єднати розділені досі народи, що вона осягнула в Чехословаччині, Польщі, Югославії та Румунії. І як на глум долі, державна територія України була Мировою конференцією розділена між чотирма державами: СССР, Польща, Чехословаччина й Румунія.

Замість підтримати Україну в її боротьбі проти большевизму, Мирова конференція завела проти неї гостру блокаду, що навіть за золото не було можна довозити в Україну ліків проти тифу, який тисячами нищив населення й армію, котра боролась проти смертельного ворога цілого волелюбного людства. Німеччина й Австро-Угорщина, які були визнані спричинниками світової війни, за що мали бути в змислі рішення Мирової конференції покарані, ніколи не зазнали такої нелюдської та негуманної блокади.

Протягом сімдесятлітнього панування російського большевизму в Україні знаходився цей режим багато разів перед розвалом в тяжкій кризі, і завше знаходився «хтось», що його рятував. Велику прислугу большевицькій системі робили саме ті міжнародні чинники, що свідомо заперечували або приховували всякого роду злочинні вияви цієї системи, зокрема в Україні, та їх виправдовували.

Не можна вважати нормальним явищем штучні голодомори, масове фізичне винищування української інтелігенції й селянства засланням у північні пустки, де люди гинули, розстрілювання культурних діячів, знищенння українських церков – православної і греко-католицької, єпископів, священиків, вірних, палення стародавніх бібліотек і нищення церковних будинків України з XI ст. й багато інших траґедій. Все це не знаходило потрібного відгомону в европейських та світових політичних, культурних, гуманних і часто навіть церковних колах. В Америці одинокий пресовий концерн Віліяма Рандолфа Герста в Каліфорнії послідовно атакував большевицьку систему, Сталін старався дипломатичною дорогою цей голос заглушити або припинити, але це йому не вдалось. Вина є і в нас самих, що ми ці злочини не розкривали вчасно і систематично та з належною силою не представляли їх світові в нашій інтерпретації, а могли!

Вороги української державности працюють у три зміни і не грішать моральними оглядами та почуттям людської справедливости, і це їм значно улегшує їхню чорну працю. Легше видумувати нові неправди, як обороняти стару правду, бо правду можна сказати тільки одним способом, а неправду – многими.

Уважаємо, що не помиляємось, коли ствердимо, що невизнання державного статусу для України Мировою конференцією в Парижі є в своїх наслідках найбільшою політичною помилкою першої половини XX ст. Ця помилка дала ґрунт для Другої світової війни з усіма її наслідками, як окупацію половини Европи Совєтами, В’єтнам, Корею, Кубу, Авґаністан, Нікараґуа та ін. А по відношенню до України Антанта сама в зародку надщербила власну політичну засаду «права народів на самовизначення».

Світ прагне миру, який буде забезпечений в Центрально-Східній Европі тільки при існуванні соборної Української держави. Вона ослабить російсько-совєтського агресора та скріпить оборонну спроможність існуючих між обома агресорами ланцюг держав, чим буде виправлена помилка Мирової конференції.

Історія не йде манівцями, її не можна зупинити, бо вона має свої строгі закони, за порушення яких немилосердно мститься. Зате вона дає кожному народові нагоду в певний переломовий час його історії взяти керму свого життя у власні руки. Історія не обійшла ані український народ.

Історики твердять, що держави будуються століттями, а програються за один день. З цього виходить, що український нарід в своїй визвольній боротьбі не був в минулому на той один день належно приготований. Надходить доба, в якій історія знову поставить нас перед іспитом політичної зрілости. Буде дуже багато залежати від нас самих: чи і як ми на той «воскресний» день приготовані. До того «воскресного» дня можемо дійти тільки об’єднаними силами, створенням одного центрального політичного авторитету, отже, одного речника нашої справи у вільному світі. Ми можемо роз’єднано йти, але можемо тільки об’єднано побідити. Брак одного речника нашої справи сьогодні негативно відбивається у вільному світі.

Державно-визвольні процеси інших народів доказують, що народи доходять до остаточної перемоги тільки через свою власну силу. Є це найтяжча дорога, в якій кожний політичний діяч мусить бути в рівновазі зі своїм сумлінням та відчувати на собі відповідальність за націю. Маючи чотири роки досвіду консолідаційних переговорів з рамени Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі з українськими політичними партіями, смію твердити, що нема між ними засадничого державницького характеру перешкод, що оправдували би наше сучасне політичне роз’єднання. В еміграційній дійсності жадна політична партія чи рух не має підстав приписувати собі абсолютну правду та в ім’я тої власної правди поборювати своїх політичних опонентів на шкоду загальної справи.

Сучасний стан нашої справи вимагає не тільки національної й економічної обнови, але й морально-релігійної, що робить нашу визвольну боротьбу особливо складною. Для її успіху всі сили нації мусять бути зосереджені в однім центральнім авторитеті, який повинен бути спільним речником народу в міжнароднім політичнім світі. Це є можливе тим більше, що всі політичні партії в’яже одна соборно-державна ідея, та жадна з них не є спроможна сама перебрати провід визвольної боротьби й нести за нього повну відповідальність.

Ми або зрозуміємо вимоги доби, в якій живемо, або будемо діяти роз'єднано, чим можемо дати початок до дальших катастроф нашого народу з непередбачуваними наслідками. Історія дає нам знову можливість, не легковажмо її законами і не порушуймо їх.

Навчені історичним досвідом минулого, в сучасній критичній добі мусимо всі одностайно і однозгідно заявити й доказати світові, що Україна ставить свої вимоги до державного незалежного життя на тій самій основі Божого – природного й міжнародного права, якими користуються всі вільні народи світу, включно до великих потуг, та що Україна не хоче бути й не буде виїмком з цього правила. 

Теги: Ґражда

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати