Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. X. Сторіччя Українського Вільного Університету

Микола МУШИНКА:

Відзначаємо 100-річчя від заснування Українського вільного університету. Як відомо, УВУ було засновано в січні 1921 р. у Відні, але вже у вересні 1921 р. його переведено у Прагу, де він проіснував до травня 1945 р. Отже, повних 24 роки УВУ проіснував на території Чехо-Словаччини. За цей період в ньому вчилося понад 12.000 студентів і викладало більше ста визначних професорів. У міжвоєнний період УВУ був найвизначнішим українським вищим навчальним закладом у світі.

В часі, коли на Західній Україні, яка опинилася під владою Польщі, були ліквідовані навіть деякі українознавчі кафедри при Львівському університеті, засновані ще за Австро-Угорщини, а на Радянській Україні вища освіта була майже повністю зрусифікована і підпорядкована комуністичній ідеології, в часі, коли цвіт української науки на Рідних землях був підданий жорстокому переслідуванню, знаходився у в’язницях і концентраційних таборах Сибіру, в УВУ пульсувала справжня вільна, незалежна від політики, демократична наука. УВУ був кузнею виховування високоосвічених кваліфікованих кадрів. Навчання у ньому проходило на європейському рівні за зразком кращих європейських університетів - празького, віденського та берлінського.

Ясна річ, що він би не міг існувати без матеріальної підтримки чехо­словацького уряду, перш за все президента ЧСР Томаша Ґарика Масарика, який має найбільші заслуги у його розвитку. Масарик як філософ і політик знав, що суворий тоталітарний однопартійний режим на Україні довго не втримається. Він небезпідставно очікував, що більшовицький експеримент на Україні (як і в усьому Радянському Союзі) закінчиться повним провалом. Україні, вичерпаній Першою світовою війною, революцією і громадянською війною, будуть потрібні кваліфіковані кадри. Масарик створив сприятливі умови для виховання таких кадрів. За це йому належить честь і подяка від усього українського народу.

УВУ не був єдиною українською установою у Чехо-Словаччині. Поряд з ним існували Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова та Українська студія пластичного мистецтва у Празі, Українська господарська академія у Подєбрадах з трьома факультетами, Українська гімназія в Модржанах та десятки українських організацій. І ці установни й складають основу чехо-словацької україністики міжвоєнного воєнного періоду.

Після визволення Чехо-Словаччини Червоною армією всі ці установи й організації були ліквідовані як антирадянські та буржуазно-націоналістичні. Ліквідація УВУ у Празі проходила за тим самим сценарієм, що і ліквідація НТШ у Львові 1939-40 рр.

Професорів, які не встигли емігрувати на Захід, органи НКВД виловлювали і відправляли в СРСР, де їх судили або й без суду висилали у Сибір. Жертвою терору НКВД у перші післявоєнні дні став і останній ректор УВУ Августин Волошин, який загинув у військовій в’язниці у Москві 11 липня 1945 р., не витримавши тортур.

Комуністична влада, яка опанувала Чехо-Словаччину після лютого 1948 року, вирішила викреслити УВУ із народної пам’яті. І це їй до певної міри вдалося. Післявоєнна україністика в Чехо-Словаччині розвивалася не на багатих традиціях міжвоєнного періоду, а на цілковитому запереченні цих традицій, за радянським зразком.

Нова післявоєнна генерація україністів, зокрема тих, що здобули освіту у вузах Пряшева та України, не мала, а здебільшого і по сей день не має найменшого уявлення про УВУ. За 40 років у Чехо-Словаччині не було про УВУ опубліковано жодної окремої статті (навіть негативної), не написано жодної курсової, дипломної чи кандидатської роботи.

Суворо замовчувався факт, що УВУ від 1946 р. продовжував свою роботу у Мюнхені. А якщо в якійсь публіцистичній статті і з’являлася якась згадка про мюнхенський УВУ, то обов’язково з набором трафаретних лайок: «кубло зміїв», «зграя зрадників», «запроданців», «безбатченків», «виродків» і т. п.

При тому діяльність мюнхенського УВУ, який послідовно крокував у традиціях празького періоду УВУ, гідна подиву. У 1947-48 рр. в ньому вчилося 493 студенти, а викладало 44 професори, 16 доцентів та 18 лекторів і асистентів. Хоч у наступних роках число його професорів та студентів (у зв’язку з масовим від’їздом українців за океан) зменшувалось, він ніколи не припиняв своєї діяльності.

Негативне ставлення до УВУ засобів масової інформації Східної та Центральної Європи продовжувалося до листопада 1989 р. З того часу воно змінилося як в Україні, так і у Чехо-Словаччині.