Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VI. Федір Ґоч

Червневе, сьоме число "Екзилю" подає прощальне слово акад. Миколи Мушинки над свіжою могилою свого великого приятеля, людини драматичної, але світлої долі, непогамовного подвижника української історичної пам'яті, Видатного Лемка Федора Ґоча.

Сумна звістка оповила нашу оселю 5 червня: відлітають сірим шнурком…
Відійшов у вічність мій Великий Приятель Федір Ґоч. 

Я написав про нього гасло до «Енциклопедії сучасної України»: Ґоч Федір (28.06.1929, с. Зиндранова Кросненського повіту, Польща) – суспільно-громадський діяч. Напередодні акції «Вісла» заарештований 1947 р. польськими органами влади, засуджений до 8 років тюремного ув’язнення за співпрацю з УПА. Покарання відбував у в’язниці Вісніч. Звільнений через 4,5 р. У 1952-1954 рр. – військова служба у гірничому штрафному батальйоні. Знову засуджений до трьох років. Оселився у дідовій хаті, зайнявся сільським господарством та кравецтвом. Використовуючи легалальні можливості, активно залучився до відродження лемківських традицій. У рідному селі 1957 р. створив перший на Лемківщині співацько-танцювально-драматичний колектив. Засновник і директор (від 1968 р.) Музею лемківської культури просто неба (у фондах – кілька тисяч експонатів; створив експозиції Карпато-дуклянських боїв, а також єврейської культури, розташований в єдиній єврейській хаті, яка збереглася в Зиндранові після депортації євреїв в Освенцім). Поряд із музеєм збудував православну церкву в лемківському стилі. На території музею щороку проводять фольклорний фестиваль «Від Русаля до Яна». Від 1994 р. видавав квартальник «Загорода».

У книзі «У всякого своя доля» (Пряшів, 2016) на питання: «З ким із представників Лемківщини у Польщі в тебе були найтісніші взаємини?» відповідаю:

На перше місце я б поставив Федора Ґоча (1929). З ним я познайомився десь у середині 60-х років на фестивалі у Свиднику. Він – селянин-кравець, переслідуваний і ув’язнений польською владою. Федір самотужки побудував Музей лемківської культури у Зиндранові (на дідівському обійсті), де щороку влаштовує фестиваль «Від Яна до Русаля», видає часопис «Загорода» та проводить велику роботу з дослідження і популяризації Лемківщини. Ф. Ґоч першим із закордонних друзів відвідав мене у пастушій колибі в Курові. Дуже добре памʼятаю відвідини мого «ранча» Федором Ґочем. І наговорились же ми тоді! Потім неодноразово ми зустрічалися у Пряшеві, Зиндранові, Бортному, Ждині, Львові, Тернополі, Монастириськах і в Канаді, де жили його батьки. 

Незабутньою була моя подорож до нього на Різдво 1987 року, незадовго після того, як органи польської влади висадили у повітря пам’ятник радянським та чехословацьким воїнам, побудований на подвір’ї його музею – лише за те, що напис на ньому був зроблений азбукою. Ініціатора побудови Федора Ґоча оштрафувала на високу суму. Усвідомивши помилку, органи польської влади скурпульозно дбали про те, аби фотографія знищеного пам’ятника не потрапила у пресу. Уникаючи міжнародного скандалу, польські органи обіцяли Ф. Ґочеві скасувати штраф, якщо він збереже в таємниці справу знищення памʼятника. Органам йшлося, зокрема, про те, щоб фотографія знищеного памʼятника не потрапила в закордонну пресу. Саме тоді я робив дослідження в Зиндрановій. При поверненні додому польські митники шість годин шукали в мене фотографію знищеного памʼятника. Не знайшли. Я її перевіз і за згодою Ф. Ґоча опублікував на обкладинці свого репортажу «В гостях у польських лемків» в Югославії – в журналі «Нова думка» (Мушинка М. У гостях у польських лемків // Нова думка. – Ву­ко­вар (Югославія), 1978. – № 18. – С. 101-105.).

У 1987 році я підготував до друку брошуру про село Зиндранова Горлицького повіту в Польщі. Наприкінці 50-х років у це село повернулося майже три десятки лемків із західної Польщі, виселених туди в рамках акції «Вісла». 

Вдруге я гостював у нього на Різдво 1997 року разом з послом польського парламенту Яцеком Куронєм. І про цю гостинну зустріч я подав репортаж (Мушинка М. Вкрадена ікона повернулась на Лем­ків­щи­ну. (Яцек Куронь відсвяткував Різдво в лемківському селі Зин­дранова // За­го­рода. – Зиндранова (Польща), 1997. – № 2. – С. 26-28. Передрук: Нове жит­тя. – Пряшів, 1997. – № 3-4. – С. 7.). Про Ф.  Ґоча я опублікував кілька статей (Мушинка М. Батько Музею лемківської культури. Федору Ґочу – 65 // Нове життя. – Пряшів, 1994. – № 35. – С. 4.; його ж: Моє Різдво у польських лемків // Нове життя. – Пряшів, 2003. – № 1-2. – С. 4.; Ґоч Федір Михайлович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 7. – К., 2007. – С. 76; його ж: Музей завзятого лемка // Український журнал. – Прага, 2008. – № 3. – С. 29.). 

Хай лемківська земля буде йому легкою…

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати