Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ХІІ

 

...У 1963 році мене відправили у трирічну штатну наукову аспірантуру на кафедру етнографії і фольклору філософського факультету Карлового університету у Празі, де викладачами були мої знайомі ще із студентських років. Там мене закріпили за керівником кафедри доц. Карлом Дворжаком (1913-1989) – прекрасним знавцем чеського та західноєвропейського фольклору, однак мало обізнаним з фольклористикою східніх слов’ян. Саме він у Міністерстві освіти Чехословаччини домігся того, щоб мене відправили на довготривале навчальне стажування до Києва.

У Києві мене закріпили за Державним університетом ім. Шевченка (моїм керівником був літературознавець Микола Грицай), а звідти направили в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії (керівник – Олександр Дей).

Зустріч із Києвом була для мене шоком. Я приїхав сюди удосконалитися в українській мові, а тут скрізь: на вулиці, в установах і навіть в університеті та академії наук – переважала російська мова. Це мене дратувало, і я не приховував свого невдоволення. Я скрізь говорив виключно українською (хоч російською володів краще). Цим я викликав до себе загальну увагу – «чех», а говорить українською. Це щось незвичне.

 

 

Микола Мушинка, Олекса Мишанич та Іван Чендей

 

Невдовзі я зав’язав стосунки з українськими інакодумцями, які теж не були задоволені радянською національною політикою і бунтували проти неї. Оскільки в мене був закордонний службовий паспорт, який дозволяв перетинати кордон будь-коли, я певним чином виконував функцію кур’єра: в Україну завозив офіційну пресу Чехословаччини, переважно українські видання середини 60-х років, в Україні недоступні, а з України – самвидав.

У грудні 1965 року, коли я між іншими матеріалами перевозив машинопис праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», на кордоні (в Чопі) потрапив у пастку КДБ. Самвидав у мене забрали, а мою аспірантуру в Україні скасували . Перебування у Києві остаточно загартувало мою українську національну свідомість.

 

Леонід Рудницький, Василь Маркусь, Микола Мушинка
та Олекса Мишанич у президії Міжнародної наукової конференції

 

Від самого початку мого аспірантського відрядження в мене були жваві стосунки з «шістдесятниками»: Іваном Дзюбою, Іваном та Надією Світличними, Лесем Танюком, Борисом Антоненко-Давидовичем, Григорієм Кочуром, Зіновієм Антонюком, Іваном Драчем, Михайлиною Коцюбинською, Іваном Гончарем, Дмитром Павличком та іншими.

Найбільше я зблизився із закарпатцями Олексою Мишаничем (1933-2004) та Михайлом Романишиним (1933-1999). Щира дружба з обома тривала і після скасування моєї аспірантури та вимушеного від’їзду з Києва. На повну силу вона відновилася після моєї реабілітації в 1989 році.

 

 

З Олексою Мишаничем ми часто зустрічалися на різних наукових конгресах та конференціях у Києві та поза Києвом: у Львові, Чернівцях, Ужгороді, Празі, Венеції, Новому Саді, Варшаві. Він був опонентом моєї докторської дисертації і, разом із Степаном Павлюком зі Львова, ініціатором обрання мене іноземним членом НАН України. Часто приїжджав до мене у Пряшів. Я написав ювілейні статті до його 65-ліття та 70-ліття. Зробив з ним ґрунтовне інтерв’ю, яке увійшло до збірника «Розмови з однодумцями» на його пошану. Був я і на його похороні у Києві, а про його передчасну смерть написав кілька некрологів.

Публікації, присвячені Олексі Мишаничу:

1. Мушинка М. Олексі Мишаничу – 65. Найвизначніший карпатознавець в Україні // Нове життя. – Пряшів, 1998. – № 11-12. – С. 5. Передрук: Наше слово. – Варшава, 1998. – № 24. – С.4.

2. Мушинка М. Той, що досяг верховин… (До 70-річчя від дня народження професора Олекси Мишанича. [Співавтор Євген Пшеничний) // Верховина.

3. Збірник наукових праць на пошану професора Олекси Мишанича з нагоди його 70-річчя. – Дрогобич, 2003. – С. 6-17.; його ж: Києвски виглєдовач литератури Югославянских руснацох (З нагоди 70-рочнїци од народзеня Олекси Мишанича // Шветлосц. – Нови Сад, 2003. – № 2. – С. 255-261.; його ж: Олекса Мишанич – карпатознавець за професію і покликання // Дукля. – Пряшів, 2004. – №. 1. – С. 33-40.; його ж: Карпатознавців у нас багато – Олекса Мишанич лише один. До 70-річчя від дня народження // Нове життя. – Пряшів, 2003. – № 13-14. – С. 4.

4. Мушинка М. Розмови з однодумцями. Олекса Мишанич: «Я досяг того, про що колись і мріяти не смів» // Нове життя. – Пряшів, 2003. – № 15-16. – С. 5.

5. Мушинка М. Розмови з однодумцями. Присвячено світлій пам’яті проф. Олекси Мишанича, д-ра філол. (1933-2004). – Пряшів, 2004. – 160 с.

6. Мушинка М. Олекса Мишанич // Нове життя. – Пряшів, 2004. – № 1-2. – С. 3-4. Передрук: Олекса Мишанич – карпатознавець за професією і покликанням // Верховина. – Вікторія, США, 2004. – Ч. 29. – С. 48.

 

 

Відкриття меморіальної дошки Василя Ґренджі-Донського в Ужгороді

за участі Зореслава, В. Маркуся, О. Мишанича, П. Чучки, І. Чендея,

З. Ґренджі-Донської та ін.

 

 

За книгою: Микола Мушинка. У всякого своя доля… / Розмова Ярослава Шуркали з Миколою Мушинкою. – Пряшів, 2016.