У закарпатських Малих Селменцях на 200 жителів – 40 магазинів

Малі Селменці впритул межують із Великими Селменцями Михайловецького окресту Словаччини. До 1945 року це було одне село. Коли його поділили, межа пройшла по одному із сільських будинків. До 2005 року між населеними пунктами був колючий дріт. Тепер працює міжнародний пішохідний пункт пропуску

На вулицях Малих Селменців гамірно. Вже о 9-й ранку в пункті пропуску стоять кілька десятків словаків. Реєструються й переходять на українську сторону. Заходять до магазинів, які починаються за 5 метрів від кордону. Вивіски на всіх магазинах словацькою чи угорською мовами. Беруть все підряд: горілку, сигарети, солодощі, одяг, взуття. Троє чоловіків купують пластикове оздоблення для стель. Кажуть, в Україні товари набагато дешевші, ніж у Євросоюзі.

"Їжджу до України раз на два тижні, - ділиться Антон Семан. – Купую все необхідне: горілку, сигарети, одяг. Потім заходжу до кав'ярні – беру борщ чи картоплю по-домашньому. Дуже люблю ці українські страви".

В Україні словаки купують побутову хімію, мінералку та лимонади. Кажуть, у місяць на шопінгу економлять від 200 до 300 євро.

На вулицях Великих Селменців у цей час тихо. Людей не видно. Тільки за 100 метрів від кордону метушаться охоронці автостоянки. Тут жителі прикордонних сіл, які їдуть на покупки, залишають свої авто.

"На вулицях тихо, бо всі сидять по домівках, - каже староста словацьких Великих Селменців Людовіт Товт. – Третина сільських жителів – пенсіонери, котрим за 60. Молодь виїжджає у більші міста – до Кошиць чи Братислави. Тому в селі багато порожніх будинків. Часто українці приїжджають до нас і купують тут нерухомість, бо вона дешева. Добротну хату можна придбати за 10 тисяч євро".

Староста зізнається, що у них, як і в Україні, чимало безробітних.

"У селі підприємств немає, - каже. – Тому люди доїжджають на роботу до сусідніх Великих Капушанів, Михайлівців чи Собранців. Багато виїхало на заробітки. Переважно до Великобританії".

Жителі Малих і Великих Селменців пригадують, як після війни ділили село.

"Селменці – угорське село. Майже всі сто відсотків жителів – угорці, - розповідає за обидва села колишній староста Великих Селменців Ладіслав Гілані. – Після війни село поділили. Одна частина перейшла Україні, інша – Словаччині. Кордон пройшов по одному з сільських обійсть. Так, що будинок з жителями лишився на території Словаччини, а хлів із худобою – в Україні".

У той час чимало мешканців Великих Селменців мали землю у сусідньому селі.

"Ми раділи, що село поділили, - пригадує Микулаш Адам із Малих Селменців. – Думали, що вся земля лишиться нашим людям. Але коли прийшли колгоспи, всю землю від людей забрали".

Багато жителів обох сіл мають родичів на протилежному боці. Бачаться рідко.

"За 60 років ми відвикли спілкуватися, - каже Ладіслав Гілані. – З 2005 року ходимо в гості одні до одних частіше. Але українці приїжджають до нас рідше. Тому що їм треба візу".

Теги: село, Малі селменці, магазин

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати