Мало хто знає, що М-студіо починалося з 40-ватного передавача, а перші ефіри транслювалися з художньої школи, без ліцензій.
Сьогодні у телекомпанії просторий офіс у самісінькому центрі Мукачева, сучасне обладнання, штат у півсотні чоловік, три ліцензовані частоти на Ужгород, Мукачево та Хуст.
Володимир Шубець не приховує, що усе це завдяки нинішньому міністру МНС Віктору Балозі. Втім, запевняє: ніхто в інформаційну політику каналу не втручається, мовляв, ті часи давно минули.
"Місцеві телеканали мають ряд переваг над всеукраїнськими"
– Кажуть, чимало телевізійників телевізора не дивляться. Ви у їхньому числі?
– Особливо прискіпливо дивлюся рідний канал. Це для мене закон. Цього ж вимагаю і від підлеглих. Тому, що людина, яка не дивиться збоку на результат своїх дій, не може працювати у засобах масової інформації.
– То на М-студіо – це положення штатного розпису?
– Зовсім різні продукти виходять, коли ти виготовляєш його і не дивишся на результат збоку, ніж коли одразу ж аналізуєш помилки, робиш висновки, думаєш, як зробити краще.
Взагалі, екран має дуже цікаву властивість. Бачиш, як все робиться у студії і залишаєшся задоволеним. А подивившись вдома, в іншій атмосфері – і відразу бачиш усі недоліки.
– Як щодо інших каналів?
– Їх дивлюся, зазвичай, лише для того, щоб отримати інформацію, про стан справ на інших телекомпаніях.
Я вважаю, що нам не варто надто озиратися на інші канали. Бо тоді, не свідомо, – починаєш заповзято ставитися до продукту, який випускаєш сам або копіювати той, що побачив. Тому, найголовніше робити свою роботу, як ти відчуваєш.
– Але якщо це канали всеукраїнські, міжнародні?
– Тут дуже цікава ситуація виходить. Відразу постає запитання: як вижити місцевим каналам змагаючись з такими "монстрами", як центральні. Але виявляється є недоліки і в них. Вони роблять огляди, переважно, зі столиці. А кожна людина хоче чути новини про себе, про своє місто. У цьому і є наша перевага. Тому, у новинному плані ми можемо з ними навіть конкурувати, оскільки намагаємося подавати новини об''єктивно, виважено, і головне, оперативно. І навіть, якщо ми не можемо робити якісь широкомасштабні шоу-програми, це не стає на заваді робити скромніші проекти, але які, знову ж таки, стосуються закарпатського регіону.
Як от, "Слава за гривню". Це той самий розважальний проект, що й столичні, але він базується на місцевому рівні. Найближчим часом плануємо запустити ще 2 цікаві проекти.
– Щодо закарпатського медіа-ринку: він дозволяє розвиватися телебаченню?
– На жаль, ні. Телевізійний ринок не має можливості розвиватися, а от радіо – так. Але воно дещо простіше з точки зору бюджету: менше витрат, більша доступність. Радіо на сьогоднішній день живе повністю за рахунок рекламодавця, а от телебачення – ні.
"Розвиток цифрового телебачення вперлося у загрозу монополізації"
– Кажуть, що місцеві телеканали остаточно поховає перехід на цифрове телебачення...
– Доб''є нас не "цифра", а підхід до її впровадження.
Питання знову ж таки у грошах. Якщо місцеві канали, уникаючи фінансового ярма, ведуть мовлення зі своїх веж, то за пропонованою схемою ти в обов'язковому порядку змушений піти під одного провайдера. А він безумовно вимагатиме грошей, і не малих.
– "М-студіо" готове перейти "на цифру"?
– На сьогоднішній день будь-який канал готовий перейти "на цифру". Потрібно тільки замість аналогового передавача поставити цифровий. Але він коштує в межах 10 000 у.о.
– То Ви "за" чи "проти" переходу "на цифру"?
– У мене нема однозначної відповіді. Сьогодні дуже потужно розвиваються кабельні мережі. Той самий Інтернет. Питання лежить у площині подачі сигналу.
Нема проблем подати будь-який канал в кабель. Якщо сьогодні зробити аналіз, то фактично, ефірним телебаченням користуються відсотків 30-35%, решта – кабельники. Інтернет наступає на п''яти. Тому ефірне телебачення сьогодні – дорога розкіш.
– "М-студіо" є у кабельних мережах?
– Безумовно. Згідно з законом, всі кабельні мережі, на території мовлення каналу, зобов''язані запустити його.
– На Вашу думку, перехід на "цифру" – це перспектива одного, двох, п'яти років, чи буде як із суспільним мовленням?
– Гадаю, що максимум п''яти. Занадто багато незрозумілого у цій грі. Один провайдер – це монополія. Тому, я не думаю, що великі телеканали так легко перейдуть на "цифру", не уявляю собі, щоб вони погодилися залежати від одного провайдера.
Якби був вибраний інший шлях, то "цифра" вже давно була б нашій країні. Ви розумієте, розвиток цифрового телебачення брала на себе держава, а не приватні канали. На це зараз і посилаються усі потужні телеканали, мовляв, нехай держава і далі займається.
"Здорової конкуренції між каналами у Закарпатті немає"
– Що дозволяє М-студіо розвиватися?
– Каналом починав займатися покійний Горонді. Це була людина, яка дійсно хворіла телебаченням.
Спершу ми вели трансляцію через 40-ватний передавач з художньої школи, не маючи ліцензії.
А вже за час мого керівництва за допомогою Віктора Івановича (Балоги – ред.) студія отримала ліцензію на 3 частоти: Мукачево, Хуст і Ужгород. Тоді, ми почали, так би мовити, законно виходити в ефір.
Взагалі, лише завдяки Віктору Івановичу канал і розвивається.
– Ви відчуваєте конкуренцію?
– Здорової – не відчуваю.
– Який середній вік працівників телеканалу?
– Думаю, наші глядачі помітили, що у нас працюють досить молоді люди. Чому? Бо я вважаю, що молодь завжди здатна творити щось нове, продукувати нові ідеї. Як правило, люди старшого віку стають дещо закомплексованими. Тому, не рахуючи мене, всі до 30 років (сміється)
– А платня?
– Це комерційна таємниця, але, якщо брати загалом по Закарпаттю, то вона не є високою. І я переконаний, що наші працівники заслуговують на більше. Натомість, я точно знаю, що у нас працюються справжні фанати своєї справи. У нас ніхто не сидить на захмарних гонорарах.
– Багато Ваших колег, менеджерів з інших ЗМІ, скаржаться на брак кадрів. Ви відчуваєте цю проблему?
– Люди з профосвітою прагнуть виїхати за межі Закарпаття, отримати пристойну зарплату, пристойну роботу. Але, чесно кажучи, і освіта, яку отримує молодь, не дотягує до того рівня, який потрібен у роботі. Тому в нас на радіо й телебаченні за фахом працює 25-30 %. Решта –лікарі, інженери, історики, вчителі і т.д.
Між тим, щороку до нас приходить чимало випускників журфаку, але дуже мало з них готові одразу включитися у роботу, витримати темп, навантаження. Багато хто починає усе спочатку.
– Ваші працівники хворіють на "зіркову" хворобу?
– (замислено) Зірок хтось запалює. Будь-яка телекомпанія побудована на цьому. На "1+1", до прикладу, Мазур, Мосейчук. Ми також свого часу робили акцент на конкретних людях. Це і плюс, і мінус водночас. З одного боку – це впізнаваність для каналу, наявність його обличчя. З іншого – кожна творча людина, рано чи пізно, мусить перехворіти цією хворобою.
Важливо те, як саме вона позначиться на людині у підсумку, чи виробиться імунітет, чи зрозуміє "зірка", що без оператора, режисера і команди професіоналів її не існує.
Роберт Опаленик, Наталя Зотова та інші зробили великий вклад у розвиток студії, але вже давно працюють в інших ЗМІ. Але це не означає, що ми їм не вдячні. Вони теж творили і сьогоднішнє обличчя каналу.
– Хто глядач "М-студіо"?
– От радіо більш форматоване. Є чіткі норми, вікова категорія, на яку ми орієнтуємося, програми, музика. Наприклад, "Kiss FM" розраховане виключно на молодь від 16 до 20 років. "Ретро" – від 35 до 45 років.
З телебаченням зовсім по-іншому. Як правило, сьогодні його дивляться або пенсіонери, або люди середнього віку. Та, знову ж таки, точно відповісти на це запитання дуже складно.
"Ми не відчуваємо жодного втручання в інформаційну політику, яку проводимо"
– Як вибудовується інформаційна політика каналу?
– Багато закарпатців вважають, що "М-студіо" виражає виключно волю засновників. Та я хочу запевнити: на сьогоднішній день ми не відчуваємо жодного втручання в інформаційну політику, яку проводимо.
Я не приховую, що раніше все було інакше, але зараз вже не ті часи.
– На що звертаєте головну увагу?
– На новини. Я переконаний, наші новини – кращі в області. Адже, ми дійсно не зациклюємося на одному місті, охоплюємо все Закарпаття: і Хуст, і Рахів, і Тячів, хоча нас там і не транслюють. Наші знімальні групи виїжджають і на Воловеччину, і на Перечинщину. Ми слідкуємо не тільки за діяльністю держаних органів. Ми підіймаємо усі теми, які є цікавими для людей.
Втім, це тягне серйозні витрати. Звичайно, можна було б частину ефірного часу заповнити трансляцією інших каналів. До речі, колись ми так і робили: транслювали ICTV, 5 канал.
Та краще, коли ти маєш свій власний цілодобовий продукт. Цього вимагає і ліцензія, яка стосується всіх телеканалів Закарпаття. І вже інша справа, чи здатні вони забезпечити себе матеріалом чи ні. На сьогоднішній день ми здатні.
– А як щодо роботи в прямому ефірі?
– Робота у прямому ефірі "найдрайвовіша". З одного боку, це найменші фінансові та часові витрати, з іншого – неабиякі навики та професійність журналістів.
Перші прямі ефіри на М-студіо були сирими, але ми постійно вдосконалюємося. Взагалі, я вважаю, що прямі ефіри – це дуже перспективна річ. Вони живіші і значно цікавіші для глядача.
Ми були першовідкривачами у прямих ефірах на Закарпатті. Починали з "Мукачево скликає друзів". А от, до прикладу, на Великдень ми вели трансляцію з трьох соборів. Виручає ПТСка (пересувна телевізійна станція – ред.), яку ми отримали завдяки Вікторові Івановичу. Це практично готовий телевізійний комплекс, який проводить ефір з будь-якого місця. Така ж станція у Закарпатті є тільки у "Тиси".
– Ви також є керівником низки радіостанцій. Як співіснують ці два типи медіа?
– Юридично – це зовсім різні структури. Але співпраця безумовно є. Колективи дружні, допомагають один одному. Ми робимо прямі включення для радіо, ведучі з телеканалу ведуть деякі програми на радіо, і навпаки.
– Бачу у Вас на полиці стоїть "Оскар", яким нагороджують лідерів року...
– Якщо відверто, то я не надаю великої ваги нагородам – вони не завжди відображають реальний стан справ. Я вважаю, що найкраща винагорода – рейтинг.
– Що для вас "М-студіо"?
– Хтось із філософів сказав, що людина тоді щаслива, коли її хобі є, водночас, і її роботою. Тому можу точно сказати: я щасливий.
Коли вночі дізнаюся, що пропав сигнал на якійсь із станцій, то ніколи навіть не замислююсь над тим чи їхати, чи ні. Одразу сідаю за кермо і їду виправляли неполадки. До речі, усі мої підлеглі до роботи ставляться так само.
– Що Ви чекаєте від онлайн-мовлення каналу?
– Люди завжди шукають спільних інтересів, що відповідають потребам дійсності. Якщо брати глобально, то Інтернет – безумовно має безліч переваг, навіть у системі подачі сигналу, розширення мовлення. Водночас, конкуренції між сайтами й телебаченням не бачу. Телебачення існувало, існує і буде існувати, і радіо теж.
Багато телеканалів зараз транслюється саме в Інтернеті. І це тільки перевага. Більше людей може отримати важливу та актуальну інформацію.
Дмитро Тужанський, Мукачево нет