Про розвиток освіти в селі впродовж 60 років розповів директор школи В.Ф. Химинець. Він відзначив, що у першому випуску Пилипецької ЗОШ атестат зрілості одержав 21 випускник. У 1955 році збудували двоповерховий будинок навчального закладу, де розмістили 19 класних приміщень. На той час дітей навчали 40 вчителів з вищою та середньою спеціальною освітою, 34 з яких були випускниками школи. Ще й сьогодні пилипчани із вдячністю згадують педагогів, які приїхали із східних областей України і назавжди пов'язали свою долю з верховинським краєм. Це — Г.С.Мирна, Г.П. Коваленко, Г.М. Борщ, О.Д. Дмитренко, І.Й. Іваненко, Г.Й. Іваненко, Н.В. Попенко, Н.П. Боднар, В.І. Цибуля, Г.С. Осташ, Л.І. Авраменко, В.М. Прорешний, Т.С. Рожевська та інші.
— Хотів би зупинитись на біографіях окремих вчителів та керівників школи, — сказав Василь Федорович. — Протягом 40-50 років минулого століття на Закарпаття було направлено 5 тисяч вчителів, з яких 400 — на Міжгірщину (на той час Волівський округ). Закарпаття тоді було закритою зоною. В'їзд і виїзд за його межі дозволявся лише за спеціальними пропусками. Вчителям самовільно заборонялося покидати місце роботи. Лише з 1953 року, коли після смерті Сталіна скасували цю заборону, розпочався масовий виїзд вчителів у свої області. Закарпатське обласне управління освіти вимушене було знову цілими "ешелонами" завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Цікава біографія у Ганни Семенівни Мирної. Народилася у 1922 році, закінчила Новоросійське педучилище і в 1941 році поступила на перший курс учительського інституту, але у зв'язку з початком війни, закінчила тільки один курс. Наступного року добровільно пішла в Червону армію у війська ПВО, де працювала телефоністкою. У серпні 1945 року була демобілізована. Нагороджена медалями "За оборону Кавказу", "За перемогу над Німеччиною". У 1946 році її направили на роботу в Пилипецьку школу.
Педагогічний колектив очолювали П.В.Гуріненко, І.Й. Іваненко, В.М. Шевченко, А.М. Кундря, В.М. Тарахонич, Ю.В. Кінч, І.В. Лозан. Першим директором школи був Петро Володимирович Гуріненко, який народився у 1923 році на Київщині. Почав навчання в Мелітополі, куди переїхали його батьки, а закінчив десятирічку в м. Ходорів на Львівщині. Почалася війна, і вчорашній школяр, якому не було й 18 років, стає солдатом. Воєнні роки — найсуворіше випробування, що випало на долю юнака. Нагороджений орденами і медалями. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Автор ряду повістей, романів та оповідань. Лауреат премії ім. А. Головка.
За 60 років нашу школу закінчили понад 4 тисячі учнів, з яких 102 — на золоту та срібну медалі. Понад 600 випускників здобули вищу освіту. 9 із них мають наукове звання кандидат наук.
Школа гордиться своїми випускниками. Центральну виборчу комісію очолював М.М.Рябець, Закарпатську обласну раду — М.М.Кічковський. Управління освіти Волинської ОДА очолює М.М.Попович. Відомі артисти на Україні Дмитро та Назарій Яремчуки теж наші учні. У званні полковників закінчили військову службу М.Ф. Миголинець, брати Буришини, В.Ф. Шевченко.
Дев'ять директорів ЗОШ району — випускники Пилипецької школи, а В.Ю. Маринець очолює професійний ліцей.
На сьогоднішній день у навчальному закладі успішно діють методичні об'єднання, ведеться позакласна виховна робота, активно впроваджується програма "Шкільний автобус".
На закінчення виступу Василь Федорович щиро привітав присутніх з ювілеєм школи, побажав всім міцного здоров'я, добра, миру і всіх земних благ.
Заступник начальника відділу освіти РДА Г.Ф. Вощепинець пригадала свої роки навчання у школі, відмітила позитивні зміни, які відбулися за цей період. Школа має сучасний комп'ютерний клас, доступ до мережі Інтернет. У поточному навчальному році споруджено міні-стадіон з штучним покриттям, що дасть змогу піднести на вищий рівень фізичне виховання школярів, а також дві інтерактивні дошки.
Від імені відділу освіти РДА Ганна Федорівна вручила навчальному закладу музичний центр, який так необхідний за проведення позакласних заходів.
Після урочистої частини присутні мали можливість подивитись творчий звіт шкільного колективу в рамках огляду творчих талантів району. У виконанні учнівського хору під керівництвом М.М. Добош прозвучали пісні "Гімн школи", "Рідна школа моя", "Над Карпатами", "Бажаємо щастя".
Із захопленням всі сприйняли вокально-хореографічну композицію "Вівчарі" у виконанні учнів 7 і 8 класів, які були одягнені у верховинське вбрання. Дівчата виконували жартівливі коломийки, а хлопці — танець "Волошин". У сольному виконанні з піснею "Ой вийду я в полонину" виділилася Аліна Гимба.
Порадували глядачів співочими голосами також Лариса Блищак, Ірина Гимба, Вікторія Зозулич, Валентин Гавриш, Іванна Грига. Учасники танцювального гуртка (кер. Т.В. Гимба) виконали хореографічні композиції "Матроси", "Сто відсотків щастя", "Мама-Марія"...
Із обов'язками ведучих добре справились Мирослава Гошпер, Іван Чічур, Іванна Грига та Валентин Гавриш.
На завершення директор школи В.Ф.Химинець та заступник начальника відділу освіти РДА Г.Ф.Вощепинець відзначили хорошу музичну підготовку школярів та старанну роботу їхніх наставників.
Іван БЕЗЕГА, заступник директора Пилипецької ЗОШ, старший вчитель, відмінник освіти України.
"Верховина" для mizgir.com.ua
Михайло Бобинець 2020-11-01 / 14:14:35
Неможна не реагувати на Пилипецька школа відзначила ювілей.
50 роки для Міжгірщини запамятались як роки терору ,гноблення і голоду.Радянська влада робила все для того, щоб покінчити з найвіддаленішим вогнищем свободи.Тому то протягом 40-50 років минулого століття на Закарпаття було направлено 5 тисяч вчителів, з яких 400 — на Міжгірщину (на той час Волівський округ). Закарпаття тоді було закритою зоною. В'їзд і виїзд за його межі дозволявся лише за спеціальними пропусками. Вчителям самовільно заборонялося покидати місце роботи. Лише з 1953 року, коли після смерті Сталіна скасували цю заборону, розпочався масовий виїзд вчителів у свої області.
Комуністів дратувало те , що в Ізках продовжує існувати вогнище Просвіти на чолі з її секретарем Степаном Петровичем Бобинцем. І щоб протиставити Ізківській інтелігенції вирішили освітній заклад будувати на початку с.Пилипець ,а Степана Петровича викликали в КГБ і сказали якщо ,,пікнеш,, щось то не тільки ти ,але і вся твоя родина від якої було забрано ввесь господарський ременент ,відібрано земельні ділянки ,лісні ділянки,-будуть відправлені в Сибір.До цих пір, не відкриті списки бувших співробітників цієї злочинної організації яка за цей час все зробила , щоб багато матеріалів було знищено.І тому то важко зараз тикнути писком тому чи іншому ,- ось дивись що тут написано.Це ти знищував нашу мову,нашу культуру нашу релігію.Так до нас в Закарпаття прислали цілу армію пропагандистів Совіцького міру як зараз засилають русского міра це люди не європейської культури,не нашої мови і не нашої релігії. Пилипець Ізки Ростока ... це були всі грекокатолики !!!!!.А як вони служили свому вождю я колись писав спогади мого стрика Федора який в селі один з перших займавсь фотографією,На той час це заняття було рідкісне і цікаве.І ось одного разу один з вищезгаданих "просвітителів" попросив мого стрика прийти до нього додому і вказати йому,навчити його проявляти фотоплівки і печатати фотографії.Стрико був веселої і добродушної душевно поваги.Прийшов до "просвітителя".Зрядили в приміщенні маленьку лабораторію-темну кімнати ,приправили хімічні ванночки в яких потрібно проявляти фотографії.Робота пішла і слово по заслово цей "просвітянин" говорить : -Слухай Федоре , а ти мені не скажеш чим зайняті ті Ізківчане ?.Чому вони не хотять нашого батюшку? А де вчились ті Гойчуки,Тарчинці,Гавриші ,твій брат.Чому вони не хотять всупати в колгосп.Та "просвітянин" не на того натрапив-стрика примусово бувша угорська влада забрала в армію , але він там не хотів розмовляти угорською і його відправили на примусові роботи.А старший брат Лука був "добровольцем" радянської армії мав багато найвищих бойових нагород а таких в селі було мало - тому то кагебісти обережно обходили таких людей.Нерви стрика не витримали він встав ,взяв свого співрозмовника за шию і сказав-Ми тут тільки вдвох і в темній кімнаті.Я зараз задушу тебе паскудо , але доносити на своїх односельчан не буду.З того то часу в слі стало тихіше .Меньше людей визивали в органи.Певно кагебіські доноси стали дещо мирнішшого змісту.
Я не можу конкретно вказати , що цей чи цей був члено КГБ але знаємо, що ні одного з наших земляків не поставилиб директором чи навіть бригадиром в колгоспі якщо він не був прихильником радянської-комуністичної владию.Не хочу вірити що людина яка мала журналістичну освіту не змогла себе проявити в Києві, але йде в відсталі райони Закарпаття де в 50 роки був голод про який не згадують навіть істолрики Закарпаття.
Ось яка історія побудови СШ в Пилипці.Ця школа географічно повинна була будуватись в Ізках та ізківчане не підтримували Совіцький мір,російську православію -навколишні села Подобовець,Ростока,Келичин,Репинне це грекокатолики. Та пройшов час і русский мир пустив свої щупальця й сюди у всіх цих селах як гриби ростуть русские православні храми.Ось і тому то не в Ізках а в Пилипці регіструють ОТГ куди відносять і Ізки.Тут продовжується вплив бувших комуністичних прихвостів, уже їх синочків.Тому то і надалі нехтують географічним розташуванням Ізок.Надіюсь що керівник президентської адміністрації зацікавиться історією села і перенесе адміністрацію обєднаної громади в Ізки де є восьмирічна школа яка може добудуватись і стати СШ є прекрасний будинок культури який може стати головним офісом РОГ.Потрібно починати будувати Поліклініку.-А тих хто продав і знищив Ізківську лікарню потрібно запитати на яких основах вони це зробили.
Історія йде пружинним кільцем-Ніхто не забутий,ніщо не забуте.
З повагою Михайло Бобинець