Віза у пекло, або Скільки коштує Наташа?

Це рядки із щоденника жінки, яка повернулася із закордонних заробітків. Її історія сповнена гіркого відчаю і невимовного розпачу…

ЗВИНУВАЧУЄТЬСЯ УКРАЇНА

— Всі ми їдемо працевлаштовуватись за кордон заради великих грошей, — резюмує Олена, — але кожного із нас штовхають на такий крок дуже різні причини…

Олена їхала за кордон від безвиході. Їй потрібні були гроші на лікування сина.

— Я обійшла десятки державних інстанцій з проханням виділити мені кошти на лікування дитини, — розповідає жінка. — Зверталася до підприємців і бізнесменів. Але ті кошти, які вони мені давали, були краплею в морі. А тим часом моя дитина повільно помирала. А ненька Україна байдуже відводила очі. Нас, дітей, у неї багато. А у мене дитина була одна. І я була готова заплатити будь-яку ціну, лише б втримати її на цій землі.

Чотирирічний Андрійко із болем в очах дивився на маму і свято вірив, що поки вона поряд, із ним не може трапитися нічого лихого. А мама, працюючи на трьох роботах, не могла заробити на дорогі ліки, від яких залежало життя сина. Ночами Олена працювала адміністратором у комп’ютерному клубі. І вирішила в Інтернеті знайти роботу за кордоном.

— І здавалося мені, що зі мною нічого страшного не може трапитися, — гірко посміхається Олена. — Це може бути будь з ким, лише не зі мною. А за годину роботи в барі я могла заробити 80-100 євро, а також чайові. Звичайно, я тверезо дивилася на речі і припускалася думки, що не виключена ймовірність праці у секс-бізнесі. Але мені було байдуже, яким чином заробляти гроші. Я мала врятувати сина. Адже у нас більше нікого у цьому світі не було. Я у нього, а він у мене. І моє бідолашне хлоп’ятко так свято, так по-дитячому вірило, що буде здоровим і щасливим…

А далі історія мала цілком прогнозоване продовження. Олену продали в бордель. Про заробітки мови не велося. Жінці доводилося “обслуговувати” до 20 клієнтів у день. За це вона мала дворазове харчування і нічліг на дерев’яному тапчані.

— Найголовніше завдання “власника” живого товару — зламати волю жертви, — розповідає Олена. — Цього добиваються завдяки приниженню. Спочатку жертву б’ють, але б’ють так, щоб “товар” не втратив привабливий зовнішній вигляд. Найбільшим приниженням є зґвалтування на очах у багатьох “глядачів”. Після такого, як правило, жертва замикається в собі, змиряється із ситуацією і з нею можна робити будь-що. Особливо непокірних підсаджують на наркотики…

Безправна, беззахисна і принижена Олена божеволіла від безвиході. Серце розривалося від думок про хворого сина, якого тимчасово віддала до дитячого будинку. В короткі миті відпочинку заплющувала очі і бачила дитячі очі сповнені сліз. Відчувала дотики маленьких рученят, які так розпачливо обіймали її на прощання. Від відчаю хотіла вкоротити собі віку, але ж обіцяла сину, що залишає його ненадовго…

— Я мріяла про депортацію, — говорить згорьована жінка, — два роки я провела у страшному полоні. Мій Андрійко помер, не дочекавшись мене… Я скавуліла на його могилі, немов побита собака. І ненька Україна знову відводила від мене очі…

ПРОДАМ ДІВЧАТ. ГУРТОМ ДЕШЕВШЕ

— Бідність — не єдиний фактор, який штовхає людину до нелегальної міграції — зауважує Лінда Реган з Лондонського Університету, яка впродовж 20 років займається питаннями насильства над жінками і дітьми. — Обов’язково є якийсь інший доповнюючий фактор — психологічна травма, безробіття тощо.

Торгівля людьми — це великі гроші. І торговці „живим товаром” шукають різноманітні шляхи збагачення. Вербують людей через знайомих і друзів, через оголошення в газетах, через фірми з працевлаштування, туристичні і модельні агентства, через Інтернет.

Вважається, що продаж жінок у сексуальне рабство приносить більше доходу, ніж торгівля зброєю та наркотиками.

Ті, хто займаються вербуванням, дуже добре знають нюанси законодавства різних країн і, відповідно, вдаються до різних махінацій, щоб обійти закони. За словами Лінди Реган, кілька років тому відділ соціальних послуг у Великій Британї надавав притулок дівчатам із Західної Африки. Іноземки просили притулку, як біженці, і їх тимчасово розподіляли під опіку відділу соціальних послуг, який розташований на території аеропорту. Впродовж кількох днів ці дівчата зникали. Працівники відділу звернулись у поліцію. Дівчат вдалося відшукати в борделях Італії та Голандії. Схема, яку напрацювали торговці живим товаром, виглядала приблизно так: дівчині обіцяли закордонні заробітки. Її відправляли до Великобританії, де вона мала заявити про надання притулку. Коли дівчина потрапляла під опіку відділу соціальних послуг, вона мала зателефонувати за певним номером, який їй давали перед від’їздом. Таким чином, Великобританію злочинці використовували як пункт транзиту „живого товару” до Європи.

А попит на ринку живого товару різноманітний. Наприклад, китайські дівчата користуються попитом у європейських країнах та США. Чорношкірі дівчата приваблюють європейців, а слов’янки популярні у східних країнах. До речі, жертвами експлуатації стають не тільки жінки, як заведено вважати, але й чоловіки-заробітчани. Потрапляючи в боргову кабалу, в систему штрафів, вони працюють по 15-18 годин на добу і зачасту повертаються додому без копійки грошей. В ОАЕ користуються попитом молоді хлопці для роботи жокеями верблюдів. Щорічно 7 тисяч підлітків, які не досягли 14-річного віку, імпортуються до ОАЕ.

СТО ТИСЯЧ БЕЗРОБІТНИХ НА РІВНЕНЩИНІ

На Рівненщині найбільш масово вирушають на закордонні заробітки мешканці північних районів області. Особливо сільські мешканці. Жителі Полісся гірко жартують, що в багатьох селах залишилися лише п’яниці і каліки. Всі інші — на заробітках. Першопричиною трудової міграції фахівці називають високий відсоток безробіття і низькі зарплатні. Так, минулого року в пошуках роботи до Рівненського обласного центру зайнятості звернулися понад сто тисяч осіб. Здебільшого, це люди з повною загальною середньою та професійно-технічною освітою. Найвищі показники із безробіття й досі залишаються у селах.

— Частка безробітних із сільської місцевості становить 69,1 відсотка від загальної кількості, — констатує директор Рівненського обласного центру зайнятості Іван Ткачук. — Найбільше безробітних у Березнівському, Володимирецькому, Дубровицькому районах та у місті Кузнецовську. Не менш складним питанням є жіноче безробіття. На кожні 100 непрацюючих — 52 жінки...

Щодо зарплатні рівнян. За даними управління праці головного управління статистики в Рівненській області, за розміром середньої заробітної плати Рівненщина займає 15 місце серед регіонів України — 856 гривень. Найнижчі рівні оплати праці на підприємствах Володимирецького — 547 грн. та Зарічненського — 573 грн. районів. А середня зарплатня сільських трударів — 398 грн.

ЗЛОЧИНЦІ ЗА ГРАТАМИ

— В 2001 році за фактом торгівлі людьми на Рівненщині порушена 1 кримінальна справа, в 2002 — 4, в 2003 — 7, в 2004 — 14, — розповідає начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, УМВС України в Рівненській області Валерій Вознюк. — За всіма цими справами закінчено досудове слідство і всім підсудним винесені обвинувачувальні вироки та призначені покарання. У 2005 році працівники відділу порушили 22 кримінальні справи за фактом діяльності злочинного угруповання, яке займалося продажем жінок у сексуальне рабство.

Злочинне угруповання діяло на Рівненщині з квітня 2002 року і продало сутенерам близько ста жінок з Рівненської, Дніпропетровської, Чернігівської, Луганської та Полтавської областей. “Експорт” налагодили троє рівнян і один житель Здолбунівського району. Троє з цієї четвірки мають кримінальне минуле і відбували покарання в одній колонії. Зловмисники добирали вродливих дівчат і під виглядом працевлаштування допомагали їм оформляти документи для виїзду за кордон. Щоб дівчат було легше схилити до виїзду з батьківщини, їх заманювали у боргову кабалу.

За кордоном українок замість роботи офіціантками та танцівницями у нічних клубах чекала доля сексуальних рабинь. Кожна продана жінка приносила работорговцям від однієї до двох тисяч євро.

І хоча випадки торгівлі людьми, як правило, дуже важко відстежити, ще важче — довести (адже події починаються в одній країні, продовжуються в іншій, завершуються у третій чи навіть четвертій), досудове слідство з цих справ закінчене і вони перебувають на розгляді у суді. У 2006 році кількість подібних порушених кримінальних справ досягла 27.

ШУКАЮ РОБОТУ ЗА КОРДОНОМ

За словами начальника відділу з питань оплати праці та соціальних трудових відносин управління праці та соціального захисту Рівненської ОДА Тамари Риги, в Рівному лише чотири приватні кадрові агенції мають ліцензії на працевлаштування за кордоном. Це — ТзОВ “Укрзакордонпраця”, “Укрконтракт ЛТД”, і МПП “Аніта”. Наприкінці 2006 року ліцензію Міністерства праці отримало і ТзОВ Кадрова агенція “Майстер-ресурс”.

Керівник “Укрконтракт ЛТД” Сергій Пащук повідомив, що їхня організація займається працевлаштуванням людей з 1996 року. Працевлаштовують бажаючих на підприємствах Росії, Литви, Туркменії та Чехії. В подальших планах співпраця із Польщею. Щодо ймовірних зловживань чи правопорушень, Сергій Пащук зауважив, що фірма, яка має ліцензію на працевлаштування за кордоном, постійно знаходиться під жорстким контролем Міністерства праці, правоохоронних органів, податкової інспекції. За словами пана Сергія, незаконне працевлаштування здійснюється, як правило, не через легальні кадрові агенції, а через туристичні фірми.

— Агенції, які працюють на законних умовах, ніколи не пропонуватимуть українцю роботу в Іспанії, Італії чи Норвегії. Оскільки для законного працевлаштування у цих країнах потрібні міжурядові угоди, — зазначив Сергій Пащук.

Центр підтримки громадських ініціатив “Чайка” з 2004 по 2006 рік надав допомогу 64 потерпілим від торгівлі людьми. Як зазначає голова правління центру Лариса Гунько, представниці прекрасної статі досить часто навіть не уявляють, куди саме їдуть і які обов’язки лежатимуть на них. Підписують угоди на незрозумілій для них мові. Подекуди в угодах “завбачливі” працедавці зазначають окремим пунктом, що працівниця “виконуватиме іншу роботу за вимогою роботодавця”. А фантазія у “роботодавців” подекуди перевершує сценарії фільмів жахів.

Далі схема звичайна: дівчина віддає паспорт, їй повідомляють, що вона зобов’язана відпрацювати гроші, які затратили на оформлення документів і переїзд. І жінки, забуваючи про існування консульств, посольств, піддаються на шантаж. Проте надія відпрацювати гроші і врешті-решт працювати на себе — омана. Жінка не може вирватися із замкненого кола: оплативши вартість візи, дороги, вона змушена відпрацювати вартість житла, харчування тощо. Коли жертва перестає відповідати вимогам працедавця, її перепродують.

Щоб не стати жертвами торговців “живим товаром”, юрист Тетяна Мельник рекомендує перед виїздом ретельно переглянути ліцензію фірми, яка займається працевлаштуванням за кордоном, переписати її номер, термін дії та перевірити дані в Міністерстві праці та соціальної політики України. Якщо фірма “чиста”, працівники не приховуватимуть подібну інформацію. Слід уважно прочитати зміст контракту, вдивитись у всі речення, навіть з дрібним шрифтом. А ще краще — звернутись із ним до юриста. Не проблема також, якщо контракт написаний іноземною мовою — для цього створені бюро перекладів.

ПОВЕРНЕННЯ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

В “успішній” і “процвітаючій” державі під назвою СРСР термін “торгівля людьми” був неактуальним. Його згадували хіба що в підручниках історії, коли вивчався період рабовласницького ладу. З розпадом СРСР у 1991 році розпалася і так звана Залізна завіса — відкрилися усі кордони. Ейфорія свободи і перемін охопила пострадянське суспільство. Але реальність виявилася жорстокою. Особливо жорстокою до тих, хто не опинився біля “хлібного місця” в потрібний час. Після розподілу сфер власності суспільство різко поділилося на багатих і бідних.

Розгублені і розчаровані українці стали беззахисними перед такою реальністю. І наші українки, найкрасивіші і найпривабливіші, стали найзатребуванішим товаром для тіньового ринку секс-бізнесу. Наші вчителі, лікарі, інженери ставали прислугою, будівельниками, різноробами за межами країни. Безробіття і безгрошів’я стали благодатним грунтом для розквіту нового виду злочинності — торгівлі людьми.

Спочатку про цю проблему влада вперто продовжувала мовчати. Але коли розмах набув глобальних масштабів, мовчати вже було неможливо. Уряд був змушений визнати, що торгівля людьми в Україні існує, і, на жаль, саме Україна є одним із найбільших постачальників живого товару. І лише у 1998 році до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин “торгівля людьми” — статтю 124. ( У новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, це стаття 149.)

…А тим часом українських різноробів, подекуди з кількома вищими освітами, називатимуть сучасними остарбайтерами. Вони зароблятимуть на життя каторжною працею. Багато хто з них опиниться в ситуації, яка нагадуватиме рабство часів середньовіччя. В сусідній Росії вони будуть “хохлами” без реєстрації і права виходу в місто. В далекій Швеції вони до сьомого поту працюватимуть лісорубами. І всі вони везтимуть долари і євро до рідної неньки-України. Вони вкладатимуть ті гроші в українську економіку, купуючи квартири, автомобілі, оплачуючи навчання дітей...

…А тим часом наших дівчат хтиві іноземці називатимуть Наташами. Канадський журналіст Віктор Маларек навіть видасть книгу про них. А вони невпинно заповнюватимуть закордонні борделі. Вони служитимуть втіхою для підстаркуватих іноземців, їх продаватимуть і вбиватимуть. Тільки їхні розпачливі крики лунатимуть далеко від рідної землі. І шанс бути почутою буде не у кожної.

Звичайно, їх можна осуджувати і звинувачувати. Але ж нова влада обіцяла їм 5 мільйонів робочих місць. А життя проходить. І лише найтерплячіші (чи найнаївніші?) українці чекають коли ж врешті-решт та обіцянка справдиться.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати