У село Солонин Свалявського району, де є гіпподром під назвою «Гуцульська стежка», на міжрегіональний конкурс коней гуцульської породи зібралися тільки господарі. Не приїхали представники Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей, де донедавна були основні українські центри з їх розведення. Іванофранківці нині мають тільки одну ферму на 24 племінних голів. Така ж ситуація і на Львівщині у Жидачівському районі. Більше всього «гуцуликів» - 120 припадає на Закарпаття. Тут останнім часом почали діяти чотири племінні репродуктори.
Центральне - науково-виробнича асоціація «Племконе-центр», розташоване у Солочині, - нараховує 50 гривастих особин. Очолює його відомий вчений, палкий ентузіаст Мирослав Го-
ловач. Філіалом центру є ферма на Львіщині. Мають намір створити таку й на Буковині, де зараз немає жодної. Для становлення й розвитку цього господарства чимало зробив і робить головний лікар санаторію «Квітка полонини» Павло Ганинець. Ферма розташована поблизу оздо-ровниці, й «гуцулики»-гіппоте-рапевти, так би мовити, розминаються, возячи верхи відпочиваючих, заробляючи собі на додаткові харчі.
У Великоберезнянському районі кінне господарство розташоване на висоті тисячу метрів над рівнем моря. Тут мізер кормів, суворий клімат. У такому середовищі тварини живуть віками. Керівнику ферми Олександру Ігнатенку найбільше імпонує надзвичайна витривалість коней, їхня працездатність. На лісорозробках вони замінюють двох представників української верхової. Прекрасно тягнуть плуга. Експериментуючи, Ігнатенко, буває, долає у сідлі по 1 ЗО км за два дні.
Гуцульська порода коней, за твердженнями вчених, належить до так званих аборигенних гірських порід універсального призначення. Так, дрібні коні Буковини були описані ще в 1603 році. Гуцули оспівують їх у піснях, звеличують у легендах. У радянські часи, стверджує Мирослав Головач, гуцульська порода зазнала утисків. Перший том присвяченої їй «Племінної книги» вийшов у 1949-ому році, й опісля племінна робота з кіньми була геть занедбана.
Правда, якщо брати кількісно, то тільки в закарпатських колгоспах «за совєтів» утримувалося понад сто голів. Більше їх було лише на Івано-Франківщині. Конеферма в селі Шипіт Міжгірського району на 1 листопада 1997 року мала 50 коней. Після розформування колгоспів селяни за договором утримували цих коників у власних газ-дівствах. Тривалий час колгосп навіть виділяв сіно для годівлі в зимовий період. Селекційно-племінна робота була на дуже низькому рівні. Після того, як колгосп занепав остаточно, багато коней пустили під ніж чи продали.
Зараз у Шипоті, що біля славнозвісного водоспаду, стрімко розвивається зелений туризм, отож, з'явилася нова ферма гуцульських коней. Керівник кінноспортивного клубу Оксана Кльо-бас розповідає, що для катання туристів перепробувала п'ять різних порід - усі вони виявилися важкуватими, неоковирними для гір. Поза конкуренцією - гуцульські коні. Вони й відкривають мандрівникам красу Карпат.
На конкурсі в Солочині з 30 показаних коней тільки 5 виявилися чистокровними. Майже всі вони завезені на Закарпаття з Польщі.
Нині в Європі нараховується 600. голів коней справжньої чистокровної гуцульскої породи. Третина з них - у Польщі. Анджей Горвац, директор конезаводу в м. Тарнов, розповідає: «У Польщі трирічна кобила гуцульської породи коштує три тисячі євро. Така висока ціна пов'язана з тим, що Європейська Унія виділяє дотації на зникаючі види. До таких належать малопольська, гуцульська». В Україна ціна втричі нижча.
Спеціалісти стверджують: тривале розведення, часто безсистемне, з використанням Малоцінних жеребців, призвело до ослаблення конституції коней. Тому лише підкріплена реальними коштами й конкретними заходами державна програма розвитку конярства в карпатських регіонах здатна відновити генофонд унікальної щезаючої породи. На думку Ю. П. Стефурака, науковця Прикарпатського відділення інституту агроекології та бівт'йхнології (м. Косів), уряд, МінАПК повинні передбачити розширення мережі племінних ферм, поліпшення селекційно-племінної роботи, підвищення породного статусу коней у приватному секторі (організація парувальних пунктів та для штучного осіменіння), відновлення виробництва косилок, плугів, борін, збруї, розрахованих саме на невисоких гуцульських коней.
Штаб-квартира міжнародної асоціації власників коней гуцульської породи зараз знаходиться в Австрії. До неї, крім господарів, входять представники Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Німеччини. Запрошують сюди й Україну з надією, що згодом з території Гуцульщини будуть купувати чотириногих "горян" чистої крові.
Ю.П.Стефурак пропонує застосувати метод «прилиття крові» з використанням коня Пржевальського. На його думку, цілком можливо, що степовий скакун брав участь у «створенні» гуцульської породи коней. Перші кроки зроблено. З біосферного заповідника «Асканія Нова» на державну конюшню в м. Коломия завезено двох жеребців коней Пржевальського, розроблено робочу програму і методику спарювання з гуцульськими «дамами». Перед початком конкурсу в Солочині на розминці через колонки гучно линула музика та пісні, її виключили, коли вершники долали 14 природних та штучних перепон, а небавом — 14 кілометрів на швидкість, витримку.. Просто «гуцулики» звикли жити і працювати у повній тиші далеких гір.
На цьому «дефіле», за яким з насолодою спостерігали не тільки спеціалісти-конярі, а й десятки відпочиваючих санаторію «Квітка полонини», перемогли господарі — представники соло-чинського «Племконецентру»: жеребець Педро (завезений з Польщі) та «українка», кобила Кушка (виведена в цьому мальовничому місці Свалявщини).
Богдан БАРБІЛ, "Трембіта"
02 квітня 2007р.
Теги: