Як блискавка, спогад 5-6-річної дитини: палахкотить вогонь в пецові, з якого мама, зазвичай, виймала то круглі жадані хлібини на капустяному листі, то довгі любимі макуники. А тепер в огні книги. Багато книг. І стривожені, чи перелякані, батьки впихують туди ще й велику раму, на якій на натягнутому полотнищі довгими рядочками виднілися, скручувалися і згорали такі знайомі мені фотознімки. Часто на горищі нашого будинку стояла я перед цим таблоном випускників учительської семінарії і вдивлялася в їх світлі молоді обличчя. А в самому центрі був поважний чоловік і під ним надпис– „Августин Волошин, 1936 рік”.
Збігали роки. Ми, троє баранинських післявоєнних дітей Михайла Шандора, волею часу, в якім народилися, пройшли повний курс комуністичного виховання. Та вдома, подеколи як казку, а з часом зі всенаростаючими увагою та сприйняттям, слухали ми спогади світлої пам’яті нашого батька (10 років з дня смерті якого минуло 22 березня) про те, як в нашій старій баранинській хаті гостювали о. Августин Волошин, о. Стойка, Ревай, Соколович. Як під час похоронів нашого ще не старого діда Івана Шандора в березні 1939 року все обійстя було оточене мадярськими жандармами. І що Вікентій, старший син покійного, не міг прийти попрощатися з рідним батьком. А дочка Маргаретка на похорони та з похоронів була допроводжувана пір’яниками ( так в народі називали мадярських жандарів).
У 60-х на кордоні СРСР дещо просвітліло. Зрідка „на корінь” в свої Баранинці приїжджали наші родичі з Чехословакії – любимий вуйко Микола Бабота з дружиною Маргаретою та донькою Любою. І точилися тоді довготривалі оповіді про складне життя в діаспорі, про вічну тугу за своїм, про події в Хусті в 1939 році, катування в Ковнері, футбольну команду „СК Русь”, репресії та голодомор в Україні в 30-х, про долю русинів-українців Пряшівщини. Ерудовані, людяні, інтелігентні, щирі –такими ми їх тоді бачили. Такими вони й залишаються для нас.
Пригадується остання зустріч Маргарети Баботової з уже важкохворим Миколою Бандусяком в його помешканні в Ужгороді. Двоє літніх людей, чимось такі подібні і об’єднані, з дивовижним блиском та завзяттям в очах, довго, в найдрібніших деталях, згадували й аналізували проведені спільно в застінках Ковнера дні ( 65-річчя тих подій минає в 2007р. ) . І робили висновки. Прикро, що в той час, коли діячі Карпатської України були ще активними, науковцями та журналістами не все належне було зроблено для увіковічнення як їх самих, так і їхніх безцінних спогадів для нашої історії.
Тож, вітаючи нашу ювілярку в Пряшеві, нашу дорогу Тітку Маргарету, нашу вірну краянку з такою гарною датою – 90-річчям–родини Шандорів, Маєрчиків, Макарів, Туряниць, Василих, Васьків, Манайл, Данків, Баранів щиро зичать їй доброго здоровя та Божої благодаті. На мнагая і благая Вам літ!.
Принагідно повідомляємо, що в 2007 році виповнилося б 100 років брату нашої поважної ювілярки, представнику уряду Карпатської України в Празі д-ру Вікентію Шандору.
Н.М.Шандор, с.Баранинці, "ТРИБУНА"
31 березня 2007р.
Теги: