На Закарпатті у черзі на усиновлення стоять 49 сімей

"Мамо, а ти мене любиш?"

Героїня нашої першої історії Марина разом із чоловіком довго чекала на свою дитину. Лікування, операції, роки сподівань... І нарешті, через 16 років, Марина таки стала найщасливішою мамою на світі. Свого синочка, майже 3-річного Сергійка, вона знайшла у дитячому будинку.

"Спочатку мені було дуже важко навіть анкети розглядати, – пригадує Марина. – Коли у тебе в руках ці картки, ти мимоволі дивишся не на фото, а на кількість хвороб. Бувало, що перелік захворювань займав більше двох сторінок. Проте набагато важче зустрічатися з дітьми у дитячому будинку. Тут неабияк підтримав мій коханий. Він виявився більш готовим, аніж я. Важко було зайти в дитбудинок. Вихованці одразу помічають незнайомих людей: розуміють, що це прийшли за кимось із них. Майбутнім батькам дають час, аби поспілкуватися з дитиною. Для малюків це величезні випробування, вони усе відчувають. Якщо дитинку не виберуть, то це для неї величезна травма, вона може не їсти кілька днів, і навіть хворіти. Коли я вперше побачила Сергійка, у мене був шок. У ступорі пробула хвилин 5. Він спочатку не розмовляв, був замкнутим. До нього, перед тим, як забрати з дитячого будинку, ми їздили 7 разів. Під час зустрічей дитина все більше розкривалася. Його готували вихователі, розповідали, що прийдуть татко і мама. Під час перших зустрічей Сергійко одразу забирав усі гостинці. До іграшок ставився спокійно, адже звик, що вони спільні для усіх дітей, а от до солодощів навпаки – з'їдав усі й одразу. Він міг за раз схрумати повну упаковку печива! Це ніби інстинкт – все й одразу, бо хтось може відібрати.

У дитячих будинках дітки маже не мають нічого особистого, навіть шафки у них спільні, тому до кожної зі своїх речей вони ставляться дуже ревно. Це ставлення залишалося і впродовж першого періоду після того, як ми приїхали додому. З самого початку Сергійко майже нічого не говорив. Коли ми вперше зайшли у дім, він був розгублений, зніяковілий. Навколо – мама, тато, бабуся, дідусь, тітка, дядько. Одним словом – купа дорослих, до яких він не звик. Усе змінила Тетянка – його двоюрідна сестричка і ровесниця, яка прокинулася через кілька хвилин після нашого приїзду. Коли він побачив дитину – дуже зрадів, що не сам у цьому дорослому світі! Загалом адаптація до нового середовища пройшла досить легко, уже за тиждень він відкрився. Перший період не відходив від мене, його не можна було залишити наодинці. Без мого дозволу навіть не брав солодощів від інших осіб. Виходили з будинку ми тільки разом. Сергійко всього лякався, навіть нашої собаки.

Мене дуже вразило, як їв синочок – він змітав усе, що було на тарілці й одразу випивав склянку чаю. Апетит у дитини був шалений. І досі найбільше любить макарони й гречку, а ще – твердий сир. До м'яса ми його привчали вдома, а от бобові й маринади не їсть зовсім. Загалом за цей рік дитина дуже розкрилася, змінилася. Не змінилися тільки його потреби в любові. Кожного дня, а буває й кілька разів на день, він підходить до мене і запитує: "Мамо, а ти мене любиш?" Зараз я дуже шкодую, що не наважилася на усиновлення раніше, можливо моя дитина уже б ходила до школи. Дітки з дитбудинків дуже потребують нашої любові. Не варто вагатися. Якщо у серці живе любов, слід подарувати її дитині. Це найдостойніший вчинок, який може зробити людина".

Марина нам повідомила, що у Сергійка може з'явитися сестричка. Її також візьмуть з дитбудинку. Адже, за переконанням жінки, чужих діток не буває.

"Дитина, подарована Богом"

Марину називатимуть мамою двоє, а то й більше дітей, як і героїню нашої наступної історії Олену. Жінка стала опікуном донечки, будучи матір'ю 6-річного хлопчика. Чому пішла на такий крок, і головне – як підготувала свою старшу дитину до таких кардинальних змін вона нам розповіла.

"Під час першої вагітності у мене виникли серйозні проблеми зі здоров'ям, був навіть смертельний ризик. Лікарі радили перервати вагітність, однак я відмовилася. Завдяки молитві і вірі в Бога таки народила здорового сина. Проте ці проблеми не дозволяли мені стати матір'ю вдруге. Усе змінив випадок. Одного дня я взяла на руки немовля і в той момент почула голос зсередини: "Я хочу, щоб ти взяла дитину". Після цього випадку два роки намагалася завагітніти, пережила безліч операцій, проте нічого не вдавалося. Уже згодом ми з чоловіком прийняли рішення усиновити дитину. Коли я вперше побачила Настечку, одразу зрозуміла, що це моя донечка. Відчула серцем. Їй тоді було рік і вісім, але вона одразу потягнулася до чоловіка і вчепилася в нього. У великих блакитних очах я побачила сильний характер. На роздуми нам дали 3 дні, хоча я ні хвилини не сумнівалася, що заберу дитину, вона мені навіть снилася. У дівчинки не було аналізів, ми не знали про стан її здоров'я, але я навіть не хвилювалася, адже була впевнена, що Бог завжди допомагає. Випробування почалися, коли ми привели Анастасію додому. Дитина їла усе, що бачила, навіть банани спочатку тягнула до рота зі шкуринкою.

Одного разу, пораючись по господарству, у собачій будці я знайшла сухарики, які туди заховала Анастасія. Нам довелося вчити її жувати, ходити. Дівчинка категорично відмовлялася митися, з плачем засинала. Адаптаційний період проходив близько року. Увесь час я молилася і просила у Бога милосердя і допомоги. І ми це пережили. До речі, моєму старшому сину на той час виповнилося 6. Ми готували його до появи сестрички, й він прикипів до неї з першої зустрічі. Це дуже допомогло.

Загалом я раджу усім, хто вагається – беріть дитину. Їм дуже потрібна любов та сім'я, не треба бути егоїстами або боятися матеріальних проблем. Зараз держава виплачує 1800 грн. допомоги – цих грошей повністю вистачає. Багатьох потенційних батьків лякає й думка, що колись доведеться розказати дитині правду про те, що вона біологічно не рідна. Особисто я зробила для своєї дитини фотоальбом, у якому є й фото з лікарні. Десь у чотири роки, вперше показала його донечці. Виникло багато запитань, проте я пояснила, що Бог дає дітей по-різному. Час від часу ми говоримо про це. Зараз Анастасії 8 і вона знає всю правду. Щодня молюся і дякую Богу, що дозволив нам її врятувати".

688 закарпатських дітей підлягають усиновленню

Яка наразі ситуація з усиновленнями в області нам погодилася розповісти начальник служби у справах дітей ОДА Світлана ЯКІМЕЛІНА.

"За підсумками півріччя у банку даних перебуває 49 закарпатських сімей-кандидатів в усиновлювачі. Дітей, які підлягають усиновленню – 688. З них чимало старшого віку, у цьому і складність. Із 49 сімей 5 хочуть усиновити дитину до 1 року, 36 – до 3 років, 6 сімей – до 10 років, і тільки 2 родини готові виховувати дитину віком від 10 до 18 років. Дітей до 3-ох років у базі даних тільки 7, у тому числі малюки з проблемами здоров'я та ромської національності. 2 роки поспіль ми співпрацюємо з програмою "Магнолія-ТВ". У ній транслюють фото та інформацію про наших діток. Завдяки цій співпраці багато з них знайшли родину, не винятком є і ромські діти. Багато анкет можна знайти на сайті www.sirotstvy.net.

Як підготуватися до усиновлення, чи варто дитині казати правду? Як себе поводити нам порадила психолог-психотерапевт Коаліції з попередження насильства в сім'ї м. Ужгород Вікторія БАШКІРЄВА. "До усиновлення треба готуватися. Найкраще – працювати з психологами і читати спецлітературу. Батьки не повинні поводити себе ідеально з прийомною дитиною, задовольняти усі її забаганки, слід дотримуватися правила "золотої середини". Звичайно, дитина має право знати правду про своє походження. Тож краще розповісти правду дитині в малому віці, ніж потім вона дізнається усе від чужих. Важливий психотерапевтичний момент полягає у тому, що батьки мають смиренно приймати те, що вони є другими. Ніколи прийомним батькам не слід негативно відзиватися про біологічних батьків дитини. Так, вони були, частина дитячої душі продовжує любити їх і фантазувати, якими вони є, і як би усе склалося. До усього треба ставитися спокійно, і звичайно, працювати над собою, учитися бути батьками".

7 кроків до усиновлення

Крок 1:

Подружжя, яке бажає усиновити дитину, звертається з письмовою заявою до відділу служби у справах неповнолітніх за місцем проживання. До заяви додаються документи: 1) довідка про зарплату або копія декларації про доходи; 2) копія свідоцтва про шлюб, якщо заявники перебувають у шлюбі; 3) висновок про стан здоров'я кожного заявника; 4) нотаріально засвідчена письмова згода на усиновлення другого з подружжя (у разі усиновлення дитини одним з подружжя); 5) довідка про наявність чи відсутність судимості.

Крок 2:

Після подання заяви протягом 10 робочих днів відділ служби у справах неповнолітніх складає акт про обстеження житлово-побутових умов потенційних батьків-усиновителів; розглядає питання про можливість усиновлення ними дитини; готує відповідний висновок; у разі позитивного рішення ставить на облік як кандидатів в усиновлювачі.

Крок 3:

Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються в службу у справах неповнолітніх за місцем перебування дитини із заявою про бажання усиновити її. (Заява складається українською мовою. У заяві зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання кандидата(-ів) в усиновлювачі, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік, місце перебування (проживання) дитини).

Список документів, що надаються керівником дитячого закладу, де знаходиться дитина, після встановлення контакту з дитиною: 1) свідоцтво про народження дитини; 2) свідоцтво про смерть батьків дитини або копію рішення суду про позбавлення їх батьківських прав чи визнання недієздатними; 3) нотаріально засвідчену згоду батьків, опікуна чи піклувальника дитини на її усиновлення; 4) згоду дитячого закладу, в якому перебуває дитина, на її усиновлення; 5) документи, які підтверджують, що батьки понад шість місяців без поважних причин не проживають з дитиною, не виявляють батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її; 6) висновок про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини; 7) довідку керівника дитячого закладу про факт особистого знайомства кандидата в усиновлювачі з дитиною та встановлення контакту між ними.

Кандидат в усиновлювачі має право: ознайомитися з особовою справою дитини, яка може бути усиновлена; провести додаткове медичне обстеження дитини, яка може бути усиновлена.

Крок 4:

Служба у справах неповнолітніх за місцем перебування (проживання) дитини на підставі заяви кандидатів в усиновлювачі та пакету документів, протягом 10 робочих днів готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини для подання до суду. Документи, що подаються до суду: Заява про усиновлення; Висновок про доцільність усиновлення; Акт про обстеження житлово-побутових умов; Довідки про зарплату; Копія свідоцтва про шлюб; Висновок про стан здоров'я кожного заявника; Довідка про наявність чи відсутність судимості; Свідоцтво про народження дитини; Свідоцтво про смерть батьків дитини або копію рішення суду про позбавлення їх батьківських прав; Нотаріально засвідчену згоду батьків, опікуна чи піклувальника дитини на її усиновлення; Згоду дитячого закладу (та згода самої дитини після 10 років); Довідка про невідвідування дитини батьками; Висновок про стан здоров'я дитини; Акт про встановлення контакту з дитиною.

Усиновлення дітей проводиться на підставі рішення суду.

Крок 5:

Отримавши копії рішення суду (через 10 днів з дати винесення рішення), усиновлювач зобов'язаний особисто забрати дитину з місця її перебування після пред'явлення копії рішення суду про усиновлення.

Крок 6:

В органах реєстрації актів цивільного стану отримати свідоцтво про усиновлення та нове свідоцтво про народження, внести запис про дитину в паспорт.

Крок 7:

 Зареєструвати дитину в паспортному столі за місцем проживання усиновителів.

Теги: усиновлення, дитячий будинок, дитина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати