Ужгородському рабинові заважають "неврівноважені" ужгородці в дворі синагоги, які "дивують світову громадськість"

— В нашому толерантному Закарпатті вам, напевно, цілковито сприяють у всьому?

— Влада загалом іде назустріч, адже добре знайома з колоритною історією євреїв Ужгорода — колишнього Унгвара. Предки нам залишили, приміром, у спадок будівлю, що раніше була центральною синагогою міста над Ужем. Слава Богу, за останні декілька літ єврейська община сильно розвинулася. Стало можливим проведення щоденних молитов, як і було прийнято в минулому. На сьогодні служіння проходять у невеликій, але дуже дорогій нам синагозі, що по вулиці Мукачівській, 47 обласного центру. Її ще до Другої світової війни збудував великий і святий рабин Аарон Фелберман, котрий трагічно загинув в фашистському концтаборі Освєнцім. Він був єдиним законним власником всього будинку, включаючи синагогу і двір. Майно, через політичні перипетії радянського часу, було відчужене незаконно. В часи СРСР цей дім був поділений на декілька квартир, а двір зробили спільним, проте більша частина двору належить общині, а менша — іншим мешканцям з Мукачівської.

— Це заважає в роботі з місцевими євреями?

— Є таке. Єдина синагога Ужгорода знаходиться в абсурдному і жахливому стані. Її треба негайно привести до ладу. Загальний двір нам доводиться поділяти з неврівноваженими сусідами, котрі постійно випускають своїх великих і небезпечних собак вільно гуляти територією. Це заважає вільному доступу до синагоги. Громадянка, яка проживає там, розпоряджається двором на свій розсуд. Деколи здається, що вона зумисне не пускає нас на молитву, постійно нагадуючи, що тільки вона тут господиня. Навіть коли собаки зачинені, доводиться ходити обережно, щоб не забруднити взуття їхніми екскрементами. Ця неможлива ситуація продовжується вже декілька років.

— І що не вдається домовитися?

— Громадянка сама підписала з нами мирову угоду, та позицію не змінює. Вона осліплена ненавистю до нас. Це дивує світову громадськість. Гості, котрі приїжджають зі всіх куточків світу, відвідуючи синагогу, запитують нас: "Брати і сестри, як ви терпите подібне приниження? Як узагалі можливо, щоб одній жінці вдавалося владарювати над сотнями людей єврейської общини? Де влада?"

— І нема надії на виправлення ситуації?

— Звичайно, є. Я, як і мої українські колеги-рабини, є представниками духовенства національної меншини України. Найперше ми зобов'язані належно представляти нашу країну перед євреями світу з найліпшого боку. Ми віримо в уряд України, як гаранта справедливості, миру і волі, що стосується і віросповідання. Тому, думається, наша влада виправить жахливий стан з синагогою в Ужгороді, де поки що собаки диктують загальні "закони". Світове ж  єврейство цього зрозуміти не може. Та рішучі дії влади мають допомогти вирішити це питання назавжди. Я молюся за благополуччя влади, як нам і заповідали наші мудреці: "Молися за благополуччя властей, адже коли б не страх перед ними, люди б проковтували один одного..."