9 липня стане новою точкою відліку в історії православ'я на Закарпатті. В цей день двадцять журналістів разом з архієпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором розпочали безпрецедентний проект - розкопки печер початку ХІ ст., де жили і молились першопоселенці-монахи, які по благословінню Преподобного Антонія (засновника Києво-Печерської лаври) у 1054 році викопали тут печери аналогічні з Київо-Печерськими. Ця унікальна історична пам'ятка овіяна різноманітними легендами. І хоча про сам факт існування печер ніби-то і було відомо донедавно обмеженому колу осіб, проте побувати в святині, доторкнутись до стін, де молились сотні років тому подвижники православ'я, пощастило небагатьом...
"Прийшовши у Свято-Миколаївський монастир у 1990 році, - розповідає Владика Феодор, - я прочитав в працях архимандрита Василія Проніна, що монастир заснували монахи з Києво-Печерської лаври, які, починаючи з 1054 по 1360 рік, жили відлюдниками в цих печерах. Відомо, що перші монастирі на нашій землі були саме печерними. За легендами, двоє монахів прибули сюди разом із донькою князя Ярослава Мудрого Анастасією, яка вийшла заміж за угорського короля Андрія. З часом місцеві юнаки, які прагнули монашого життя, приєднувалися до братії. Згодом тут утворилося досить потужне монастирське братство. У 1360 році монахи залишають печери і переходять жити до новозбудованої церкви у житлові корпуси. Так свідчить грамота подільского православного князя Федора Корятовича, що побудував першу дерев'яну церкву і назвав її на честь Святителя Чудотворця Миколая".
За словами архиєпископа, Свято-Миколаївський монастир пережив дві пожежі і тому частина давніх документів втачена, Проте, вже зараз можна з великою долею вирогідності стверджувати, що історія Свято-Миколаївського монастиря розпочалася майже на три століття раніше, ніж це прийняти вважати. До слова, цьогоріч найдавніша святиня краю відзначатиме своє 650-річчя.
Розповідь Владики Феодора про те, як вони знайшли печери, схожа на детективно-містичну історію. "Одного дня я, схимонахіня Серафима, послушник і ще один чоловік пішли шукати ті печери. Годинами ми блукали лісом. Ми знали напрямок, але не знали, куди саме йти. Ліс і гори великі... Отець Василій нам розповідав, що коли він був у печерах, то дерев було не дуже багато. Але ж за 35 років багато що змінилося. Час спливав і потрібно було повертатися на вечірню службу. Аж несподівано посеред галявини ми побачили стару людину, яка в руках тримала дрова. Мене здивувало, що дрова чомусь були погнилі, почорнілі. Ми спитали чи не знає він де знаходяться печери, і почули у відповідь що знаходимся у 100 метрах від них. Але мене здивувало не це. Раптом цей старенький дідусь в якомусь дивовижному піднесеному захваті почав нам цитувати Євангеліє - слово в слово Послання Святих Апостолів. Ми були настільки шоковані, що не могли промовити ані слова. Закінчивши він спитав чи не можемо ми сказати щось вічне, духовне, Боже. Я запросив його в Святий монастир, а старець дивно відповів: "Я там завжди є". Показавши нам напрямок, де знаходяться печери, він залишився стояти посеред галявини, а ми пройшовши кілька метрів обернулися спитати як краще йти по поверху чи по низу схилу. На наше здивування галявина була пуста і у лісі нікого не побачили. Старець дивним чином зник. А вже через декілька метрів ми побачили вхід у печеру...".
Так був знайдений перший - головний вхід у печери. Він сягав у глибину до 10 метрів, а далі - завал. "Пізніше нам порадили звернутися у Кольчино, де жив старенький лісничий, що добре знав ліс і міг допомогти знайти ще один вхід у печери. Взявши його на руки (він не міг ходити) ми принесли його до лісу і він вказав на ще один - боковий вхід у печеру, - розповідає архиєпископ Феодор. На тому місці було декілька лабирінтів - печера спускалася прямо вниз, розгалужувалося вправо і вліво. Ми знайшли вирубані в стіні отвір де стояли святі ікони, кіптяву на стелі (вирогідно від свчки та лампадки)".
Окрім цього, ще раніше архімандритом Василем Проніним в печерах були знайдені залишки шкіряного переплетіння Святого Євангелія і богослужбових книг, а також великий глиняний глечик в якому по сьогодні мукачівські монахині зберігають святу воду на якій готують хліб та їжу в монастирі.
Ще у 1954 році о. Василем Проніним до печер були запрошені фахівці-археологи із Москви, які встановили, що ці печери викопані монахами і ідентичні до печер Києво-Печерської лаври. Неподалік від печер вони знайшли колодязь, де монахи брали воду, і чудодійне джерело.
Саме до цього джерела Владика Феодор запросив журналістів і розповів, що за переказами це джерело освячено монахами які заснували печери і вода в ньому має властивості оздоровлювати організм і лікувати хвороби зору.
Говорячи про розкопки власне самих печер, Владика Феодор зазначив, що столичний відділ археології Міністерства культури запросив за цю роботу непомірну ціну, Тому Владика звернувся до губернатора Олександра Ледиди з проханням посприяти у вирішенні цього питання. Нині через вирубку дерев та зсуву грунту вхід до печер засипано, проте вже зроблені перші кроки у відновленні цієї святині.
Архієпископ Феодор звертається до всіх людей доброї волі, волонтерів долучитись до відродження печер Чернечої гори. І можливо через кілька місяців, коли святкуватимемо 650-річчя Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря, в печерах, вперше за 6,5 століть знову залунає молитва і запаляться свічки...