Найстарішому мешканцеві закарпатської Міжгірщини виповнюється 102 роки

Слухаючи розповідь Федора Ілліча про нелегкі життєві дороги, дивуєшся, як йому вдалося пережити всі ті тягарі. Починалося все у 1940 році, коли Бобонич разом із односельцями вирішили перетнути кордон і втекти до Радянського Союзу. Сподівалися, що там знайдуть кращу долю, але мріям не судилося здійснитися. Прикордонники зупинили нелегалів, одразу підозрюючи їх у шпигунстві, й відвезли до Надвірної. А там – виснажливі допити і приниження. Зрештою, Федір Ілліч разом із іншими численними нелегалами опинився у тюрмі Старобельська, де його мали судити. Та сталося так, що гітлерівська Німеччина напала на Радянський  Союз. Країні потрібно було мобілізовувати всі ресурси, зокрема і людські, а не займатися формальними судами, рішення яких і так були очевидними. Відтак  географія заслань Федора Бобонича вражає: Владивосток, Магадан, Верхоянськ…

Працюючи на золотих копальнях, ув’язнені жили у бараках, де взимку був нестерпний холод і нелюдські умови. Голод і тяжка праця забрали життя багатьох. Близьким до смерті був і Федір Ілліч, який важив тоді... 22 кг. У це важко повірити, адже така маса тіла характерна хіба що для дошкільняти, а не для 30-річного чоловіка. Через виснаження його відсторонили від роботи.

Тим часом чеський генерал Людвіг Свобода формував свій військовий корпус. На боротьбу з фашистами радянське керівництво вирішило віддати до складу війська Свободи ув’язнених, серед них опинився й Федір Бобонич. Оговтавшись від виснаження, він потрапив до десантної бригади, у складі якої воював проти німецьких загарбників.
 
Немало наших співвітчизників полягло у боях із ворогом, але Федора Ілліча берегла якась невидима сила. Він залишився живим навіть після того, як німці підбили літак із десантниками на борту. Старший пілот загинув, а його помічникові вдалося приземлити "залізного птаха", врятувавши від смерті рядового Бобонича та його бойових товаришів.

За хоробрість, чесність і мужність, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, Федора Ілліча нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та ще 20-ма іншими нагородами.

Після війни він повернувся до рідного Синевира, де працював лісником, а згодом – техніком лісу.

Разом із дружиною виховали 3 дітей, які ощасливили батька 8 онуками. А 5 правнуків із особливою любов’ю і повагою ставляться до свого предка, який частенько пригощає їх цукерками.

"Лише Бог допоміг мені вистояти на тяжких дорогах життя", – каже пан Бобонич, який у свої 102 роки в деталях пам’ятає всі події лихоліття.

Теги: сталінський, війна, Синевир, тюрма, Людвіг Свобода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати