Чи прийме лікар "чужого" пацієнта

Зі здоров'ям все гаразд, проте інколи виникає головний біль. Нічого не турбує, але деколи щось коле в боці. Кашель не сильний, однак чомусь не минає... Такі питання   час од часу виникають у кожного. Відтак людина має порадитися зі своїм сімейним лікарем. Той приймає людей, що закріплені на його дільниці. А як бути тому, хто офіційно не зареєстрований там, де живе?..

В управлінні охорони здоров'я Закарпатської облдержадміністрації щодо цієї проблеми розповіли, що в країні є певні етапи надання медичної допомоги. (Ідеться при цьому про пацієнтів, котрі не потребують екстреної допомоги.) Насамперед людина звертається до свого сімейного лікаря. Той, у разі потреби, направляє пацієнта до міської чи районної поліклініки, ну а уже звідти, знову ж таки — якщо треба, відряджають до закладів обласного підпорядкування. Якщо й там не можуть допомогти, дають направлення до загальнодержавних лікувальних установ.
 
Отже, найпершим консультантом є сімейний лікар, якого ще багато хто за давньою звичкою називає дільничним. За ним зазвичай числиться від 1200 до 1500 чоловік. Переважно на дільницю сімейного лікаря люди закріплюються за реєстрацією в паспорті. А відповідно до числа офіційно зареєстрованих мешканців і розподіляються кошти із місцевого бюджету на їх медичні потреби. Наприклад, в Ужгороді минулого року офіційно проживало 116,3 тис. чоловік, отже і гроші торік передбачалися саме на таку кількість людей.

Здавалося б, схема продумана добре. Але її автори не врахували, що чимало людей зареєстровано в одному місті чи селі, хоч живуть в іншому. Багато тих же студентів Ужгорода чи Мукачева, закінчуючи виш, не повертаються на малу батьківщину, а влаштовуються на роботу у місті, орендуючи житло. На щастя, молоді  люди не так часто хворіють, але саме вони, в разі чого, першими зустрічаються із відмовою лікаря в огляді чи консультації, бо “ви у нас не прописані”.

“Якось відчув неприємний біль у районі серця, — розповідає свою історію “неофіційний” житель Ужгорода Руслан, що закінчив тутешній виш. — Не прописаний, тому відразу пішов до обласної поліклініки. У реєстратурі мені відповіли, що без направлення з району взагалі не приймуть. Пішов до міської лікарні: там сказали звернутися до свого сімейного лікаря. Коли  сказав, що прописаний у Мукачеві, порадили... йти в обласну лікарню”. Руслан таки мусів  поїхати додому й витратити півробочого дня, щоб посидіти 5 хвилин у свого лікаря. Фахівець швидко визначив, що у хлопця всього лиш міжреберна невралгія. Русланові ще пощастило, що прописаний у Мукачеві, бо якби, наприклад, у Рахові, то в один день точно б не вклався.
 
На пряме питання, чи має право звертатися людина до міської чи районної поліклініки, якщо вона не зареєстрована на її дільниці, заступник начальника управління охорони здоров'я  облдержадміністрації Анна Романко відповіла, що стаття 6 “Основ законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року гласить: кожен громадянин нашої держави має право на охорону здоров’я, зокрема “кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я”. Крім того, жоден ескулап не має права відмовляти в наданні допомоги пацієнтові, якщо його стан загрожує життю, адже давав клятву Гіппократа.
 
Тож коли вам відмовляють у поліклініці щодо консультації, сміливо можна посилатися на цей пункт: у реєстратурі мають завести картку одноразового відвідування і дати направлення до спеціаліста. Якщо відмовлять, підіть до головного лікаря, коли ж і так питання не вирішиться, слід звернутися зі скаргою у відділи охорони здоров’я відповідної райдержадміністрації, міськвиконкому або управління охорони здоров’я ОДА. Водночас медики закликають з розумінням ставитися до заведеної ієрархії: якщо всі масово почнуть звертатися до “не своїх” лікарів, то хаосу не уникнути.

До речі,начальник відділу охорони здоров'я Ужгородської міськради Ірина Столярова у прес-центрі “Нове Закарпаття” зазначила, що фінансування цієї сфери в Ужгороді безплатного лікування жителів інших районів області не передбачає. Шкода, та міські чиновники не врахували, що більшість “мешканців інших районів”, працюючи в обласному центрі, платить податки саме до його скарбниці, а не до бюджетів своїх районів. Тож і право на безплатну меддопомогу у місті мають не менше, ніж “офіційні” ужгородці.

Згідно із законодавством, лікарня, яка прийняла “не свого” пацієнта, має визначити витрати на нього й пред'явити на відшкодування закладові, де пацієнт перебуває на обліку. Хоч на практиці це, як правило, не спрацьовує: медустанова відмовиться переказувати гроші, мотивуючи тим, що її спеціалісти могли б надати таку саму допомогу. До речі, на Закарпаття такі запити час від часу надходять з Івано-Франківщини та Львівщини.

Хоч, утім, ми говоримо не так про лікування, як про медичні консультації: через них бозна яких втрат лікарня не зазнає. Тож, коли сімейний спеціаліст забагато кілометрів від вас, звернутися до найближчої поліклініки можна. І багато хто саме так і чинить, домовляючись безпосередньо з фахівцем. Хоч це можна зробити й без  “домовленості”, а відповідно до вимог законодавства.

P.S. Тішить, що якщо ідеться про екстрену медичну допомогу, то її зобов'язана надати всяка лікарня України незалежно від того, де людина прописана. І поготів — якщо пацієнта  доставила машина швидкої. Принаймні так велить Закон. Що ж маємо на практиці, зовсім інша тема.

Теги: сімейний лікар, медичний, поліклініка, лікарня

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати