Відкрили вечір донька Бандусяка Олена Федорова та хори крайового товариства "Проствіта" й Ужгородської методистської церкви. У виконанні останнього пролунала пісня, яку хор співав у 2002 р. на похороні Миколи Михайловича.
Далі спогадами про Миколу поділилася його наймолодша сестра – Одарка Михайлівна Павлючок із Рахівщини. Микола, що народився 16 грудня 1909 р. був старшим сином в сім’ї Михайла і Марії Бандусяків із Ясіня, мав трьох братів і трьох сестер. Завдяки допомозі найближчих родичів Климпушів, відомих діячів Закарпаття 20-30-х років ХХ ст., хлопці здобули освіту та стали свідомими українцями. Пані Одарка згадує, що Микола мав неабиякий вплив на молодших братів – Дмитра, Юрка і Василя. Тож за свої погляди довелося братам відсидіти немалі строки в угорських та радянських тюрмах. Після повернення з сибірських таборів, де відсидів 25 років, Микола поміж іншими справами зайнявся і танцями. З танцювальним колективом він виступав у Москві та Києві. Найбільше в столицях аплодували їхньому танцю "Аркан". В її пам’яті старший брат залишився вихованим, добрим, прямим, принциповим, який завжди добивався правди, тож дуже рада і вдячна присутнім, що зібралися вшанувати його пам'ять.
Розповів про колегу та земляка голова крайового товариства "Просвіта", директор Національного музею народної архітектури та побуту України Павло Федака, який завітав із столиці. Передавши вітання від Закарпатського земляцтва з Києва, зазначив, що феномен Бандусяка полягає у тому, що він пройшов складний шлях від простого хлопчика до визначного українського громадсько-політичного і культурного діяча.
Будучи гімназистом, Микола Михайлович вже співпрацював з Пластом та "Просвітою", збирав фольклорні та етнографічні матеріали, друкувався у журналі "Наш рідний край". (Вдалося віднайти його нарис "Лісонці" про заговори від болі у шлунку, датований 1925-им роком). Під час навчання на юридичному факультеті Празького університету був членом та головою Союзу підкарпатських руських (українських) студентів, який поширював українську національну ідею. Отримавши диплом доктора права, працює юристом у Рахові, потім Мукачеві, велику увагу приділяючи громадській роботі. Стажується у відомого адвоката Володимира Комаринського, який вплинув на розвиток його патріотичних почуттів. Стає одним із організаторів з’їзду української молоді в Мукачеві в 1934 р., де виступає з доповіддю про жахливе становище українців в СРСР, Польщі та Чехословаччині. У 1928 р. бере активну участь у зборі коштів на будівництво Народного дому товариства "Просвіта" в Ужгороді, а в 1937-1938 р.р. – такого ж будинку в Рахові. Під час війни входив до підпільної української організації. Пройшовши табори ГУЛАГу та вугільні шахти за свої націоналістичні погляди, з 1989 р. – знову активно включається у громадсько-політичне і культурне життя краю – Народний рух України, Товариство української мови ім. Т.Шевченка. У 1990 р. бере участь у відродженні крайової "Просвіти" та стає одним із її активних членів. Як юрист, він здійснював правове забезпечення багатьох акцій. Його одним із перших обирають Почесним членом крайового товариства "Просвіта". Саме він доклав великих зусиль, залучивши народного депутата Ореста Климпуша, до повернення у 1997 р. Народного дому товариства "Просвіта" в Ужгороді законному власнику. Ці будинки, за словами Павла Федаки, є увіковіченням його пам’яті. І дуже прикро, що людина, яка жила і творила для України, на 93-ому році життя 9 березня 2002 р. відійшла в інші світи.
Лунали на вечорі і спогади друзів, побратимів та однодумців голови крайового товариства політв’язнів і репресованих Коршинського І.Ю., голови Рахівської організації НРУ Манівчука В.Ю., професора Чучки П.П., голови Закарпатського відділення Союзу Українок Ганич О.М. та професора Балеги Ю.І В аудіозаписі у виконанні поета, письменника, колишнього голови "Просвіти" Юрія Керекеша прозвучав вірш, написаний Миколі Бандусяку.
Для всіх бажаючих ближче познайомитися із життям цієї непересічної людини, до 30 грудня відкрита виставка до 100-річчя М. Бандусяка, яка знаходиться у фойє Державного архіву Закарпатської області.