У 1957 році Закарпаття відзначало 40-річчя революції, включилося в перегони зі США, святкувало перемогу космонавтики

Після бурхливого 1956 року наступний видався спокійнішим. Проте і в ньому відбулося чимало визначних, доленосних та й просто житейських подій. У Москві відгув ІV міжнародний фестиваль молоді і студентів, який вперше відвідали й закарпатці, колгоспники в єдиному пориві кинулися обганяти американських колег, влада області ж серйозно взялася за проблему житлової площі.

Диктатура пролетаріату – найгуманніша диктатура

Проте головною подією року мала стати сорокова річниця  Жовтневої революції. Щоб громадяни підійшли до видатного ювілею зі всією відповідальністю, готувати їх за допомогою преси розпочали вже з січня. Не шкодуючи газетних шпальт і мізків читачів, агітатори розписували всі блага, які принесла країні "диктатура пролетаріату", перераховували, скільки добра принесли простим робітникам більшовики. Щоправда, жителі Закарпаття встигли відчути лише 13 років комуністичної влади, тому для них була приготована й серія матеріалів про те, як їм важко жилося до 1944 року, коли прийшли визволителі, і як краяни під проводом місцевої компартії боролися за свої права.

У майстерності авторам не відмовиш, і, почитавши про життя Закарпаття до приходу СРСР, справді повіриш, що тоді тут було земне пекло, нині ж – соціалістичний рай. От, наприклад, як у замітці напередодні 8 Березня описували становище жінок у 20–30-х роках: "Жінки марно чекають, що їхні чоловіки знайдуть роботу й принесуть кусень хліба. Нема хліба, нічим заплатити за квартиру, екзекутори приходять і викидають з квартир під голе небо... Жінки з дитинства були змушені гнути спину на капіталістів, щоб допомогти сім’ї, а пізніше утримувати себе та дітей. Капіталісти, звичайно, брали їх на роботу. Та це й не дивно, адже на одних і тих же роботах, вони отримували значно меншу платню. На берегівських виноградниках, де більшість працівників становили жінки, заробіток був таким, що його ледве вистачало для того, аби не померти з голоду". Тоді закарпатські жінки зрозуміли, що потрібно боротися за свої права поряд із чоловіками. А 8 Березня на Закарпатті вперше відзначили ще 1926 року.

Зрозуміло, що ситуація кардинально змінилася в другій половині 40-х. "13 років, а які великі перетворення відбулися в нашому місті, – радіє "Закарпатська правда". – Колись в Ужгороді були лише три підприємства, на яких трудилося до 100 працівників... Тепер на державних підприємствах міста працює більше 5 тисяч робітників, у промислових артілях – близько 2,5 тисяч. Випуск валової продукції підприємств Ужгорода збільшився в 1956 році проти 1946 р. в 7,5 разів… До встановлення радянської влади на Закарпатті трудящі Ужгорода не мали змоги навчатися. Тепер у місті працюють 16 шкіл, в тому числі 4 вечірні, в яких навчається близько 8 тисяч чоловік…" Цифри вражають, отож закарпатці прониклися. Святкування в області пройшло з величезним розмахом у кожному місті й селі області, і всі жителі як один (якщо вірити тодішній пресі, звичайно) були безмежно вдячні Комуністичній партії за всі ці здобутки.

Кожному по метру

Велику увагу закарпатська влада приділяє житловому будівництву. Так, 1956 року в експлуатацію ввели 2463 нові будинки. Всього ж, за статистикою, за час радянської влади в області було зведено 26720 будинків. В Ужгороді посилено борються за збільшення квартирної та гуртожитської площі. "Нам потрібно 12 тисяч квадратних метрів житлової площі, щоб задовольнити потреби трудящих міста, – заявляв секретар міськкому КП України тов. Ільницький на обласних партійних зборах. – В 1957 році в експлуатацію буде здано 5,420  м2, 84 квартири буде здано 1958 року". Як тепер бачимо, проблему житлової площі комуністам вирішити так і не вдалося. Зразки ж житлової архітектури у вигляді гуртожитків в Ужгороді можна зустріти й досі. Паралельно міська влада розгорнула боротьбу за виселення окремих державних установ з будинків у центрі міста. На думку керівництва, деякі управління та відділи займали невиправдано великі площі, які можна було б віддати людям. Тих же керівників установ, що не хотіли покидати насиджене місце, нещадно шельмували й висміювали в газетах.

У боротьбі за 100 й 400

В 1957 році розпочалося відоме змагання з сільгоспвиробниками Сполучених Штатів Америки під назвою, що стала з часом крилатою – "Догнати й перегнати Америку". Щоправда, тоді мова про обгін ще не йшла, спочатку намагалися бодай наздогнати. Селян той факт, що країна переможного соціалізму відстає від досягнень "загниваючого капіталізму", не знітив, і закарпатські колгоспники з ентузіазмом улилися в нове змагання, до яких за роки СРСР уже, напевно, встигли звикнути. Складається враження, що в ті роки знали лише один метод заохочення до ефективнішої роботи – спортивний. 

Хай там як, але зробити для цього треба було багато: отримати з кожних 100 га землі 400 тонн молока й 100 тонн м’яса, в той час як до 1957 року навіть кращі колгоспи й артілі краю не виконували й половини такої норми. Проте – не проблема!

"Завдання, поставлене партією перед народом, знайшло гаряче схвалення й підтримку всіх колгоспників нашого краю. Одностайність і ентузіазм, з яким радянські працівники зустріли це важливе завдання, переконливо свідчать, що наша країна наздожене "хвалену" Америку за виробництвом тваринницької продукції на душу населення в найближчі роки", – оптимістично заявляв перший секретар обкому КП України Іван Ваш на обласній нараді, присвяченій цьому завданню. Не поступалися йому в оптимізмі й голови колгоспів. "Колгоспники нашої артілі вирішили вже в цьому році одержати по 100 центнерів м’яса і 400 центнерів молока на 100 гектарів земельних угідь. І це не просто слова, – переконував голова колгоспу імені Леніна Перечинського району т. Бамбушкарь. "Немає сумніву, що наші колгоспи мають усі можливості для того, щоб виконати завдання, поставлені партією – різко збільшити виробництво м’яса, масла, молока і в найближчі роки залишити позаду США!" – не відставав від колеги керівник колгоспу "Іскра" Виноградівського району т. Фенич. Одне слово, ніщо не могло завадити героїчним сільгоспвиробникам виконати план.

Нагорода за жука

Хіба що... колорадський жук. До 1957 року закарпатці не знали, що це за звір такий. Аж ось з’явилися попередження про появу колорадського жука, "який постійно загрожує картоп­ляним ланам Закарпаття з боку Угорщини, Румунії та інших держав, де він поширений". Закарпатцям надавали детальний опис дорослої комахи та її личинки й пропонували винагороду кожному, хто знайде шкідника й принесе його у відповідні органи. Поява небаченого ненажери навіть спровокувала ширення чуток на Закарпатті, мовляв, закинули шкідників американські диверсанти. Недарма ж, мовляв, він названий за іменем американського штату. Насправді, в Європі жук поширився ще на початку ХХ століття, а в Україні (на Львівщині) з’явився в 40-х роках. 

Проте масово він налетів на картопляні поля області 1958 року, тож наприкінці "нашого" колгоспи почали звітувати про успішне виконання "плану 100 й 400". Першими похвалився вже згадуваний колгосп "Зірка" з Виноградівщини, який ще на початку грудня доповів: план виконано і навіть перевиконано всього за 11 місяців. Між іншим, до кінця року, крім селян цього району, таким не зумів козирнути більше ніхто. Наскільки ці цифри правдиві, нині сказати важко. Та, здається, сьогодні Закарпаття й близько не може похвалитися показниками, які декларувало 52 роки тому...

"Росіяни виграли змагання"

А поки СРСР лише мріяв наздогнати США в сільському господарстві, він упевнено обігнав вічного ворога в іншому – в космонавтиці. 1957-ий став видатним проривом Радянського Союзу – на орбіту Землі вийшов перший супутник. Цій, без сумніву чи іронії, історичній події присвячували величезну увагу. Так, преса ледь не щодня друкувала докладний графік руху космічного мандрівника, розписуючи, над якими країнами супутник пролітав о тій чи тій годині. Та окрім самого факту наукового прориву, СРСР ще тішився й з того, що випередив Америку, яка так само готувала свій супутник до запуску. У газеті ретельно передруковували відгуки на подію зарубіжних ЗМІ, публікували карикатури, на яких сумовитий американський супутник із Землі спостерігає за польотом радянського. Коли ж запуск заокеанського супутника завершився крахом, а СРСР у той же час відправив на орбіту другий, радості не було меж. Як відомо, всього через 4 роки СРСР здобуде ще одну перемогу в космічних перегонах, проти котрої зблякне навіть запуск першого супутника...

Мир, дружба, єдність

28 червня у Москві відкрився IV всесвітній фестиваль молоді і студентів. Цей захід став наймасовішим в історії. Його гостями стали 34 тисячі людей зі 131 країни світу. Сучасники характеризували його як найбільш відкритий. Так звана хрущовська відлига дозволила радянським людям вільно спілкуватися з приїжджими. Як наслідок, невдовзі після події з’явилися "діти фестивалю" – радянські метиси й мулати, що народилися після братання радянських дівчат з гостями. Саме тут вперше прозвучала пісня "Подмосковные вечера" у виконанні Едіти П’єхи й Володимира Трошина, яка стала на багато років символом країни.

Побували на фестивалі й краяни. "У Сокольницькому парку культури закарпатці зустрічалися з китайськими друзями. Нас приємно вразила любов китайської молоді до Москви, до радянського народу. В Кремлі зустрічаємо багато іноземців. Нашу увагу привертають шотландці. Вони у своєрідних національних убраннях – чоловіки у вишитих спідничках, на які наколюють подаровані значки, – захоплено описує поїздку на фестиваль студент УжДУ
С. Лендєл. – Не хотілося вертатися додому, не вірилося, що все так швидко минуло. Але кожен ніс із собою багато чудових вражень, які справила на нас фестивальна Москва і її гості – молоді посланці багатьох країн світу, вражень, які вплинули на нас за ці 4 дні свята весни і юності".

Теги: Закарпаття, революція, космонавтика

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати